Хорс

Хорс (д.-рус. Хърсъ) — друга назва бога Сонця; його відмінність від Дажбога не встановлена, можливо, він його син; як великий бог Сонця згадується у «Слові о полку Ігоревім»; у Володимировому (Київському) пантеоні стоїть поруч з іншими головними богами язичницької пори^[1].

Хорс
Божество в	слов'янська міфологія
Медіафайли у Вікісховищі

Літописи про Хорса

У «Повісті минулих літ» Хорс присутній у списку серед 6-и богів, яким Володимир велів встановити ідолів.^[2]

Хорса згадують серед головних божеств: «…Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на боги обратіша», «вірують в Перуна і в Хорса…», «Слово о тім, яко погани суще язици кланялися ідолам, мнящі боги многі, Перуна і Хорса». Хорс часто фігурує поряд з Перуном. Вони обидва вважались небесними божествами.

Хорс згадується в апокрифі «Ходження Богородиці по муках», «Слові Христолюбця», у «Бесіді трьох святителів», «Легенді про доньку Шана» подніпровських болгар.

У «Повісті минулих літ» розповідається, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі серед найголовніших богів. А автор «Слова о полку Ігоревім» пише, що Всеслав Полоцький, перетворившись у вовка, перебігав дорогу великому Хорсові. «Всеслав князь людем судяше, князем гради рядяше, а сам в ніч вовком рыскаше; з Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови вовком путь прерыскаше».

Культ Хорса був настільки популярним, що не згас з появою християнства. В апокрифічному пам'ятнику «Ходіння Богородиці по муках» записано: «Хорса, Велеса, Перуна на боги звернула».

Трактування образу

У «Слові і об'явленні святих апостолів» пропонується версія, що Хорс, як і решта язичницьких богів, був людиною, царем Кіпру^[3].

Думки дослідників про роль Хорса суперечливі та неодностайні. Збіг йо­го імені з іранськими xvar («ореол»), xor, xores, xorsid, xurset («променисте сонце») та індійськими hara, haras («вогонь») дає підстави вважати, що божество запозичене в іранських народів^[4].

На підставі згадки Хорса в «Слові о пол­ку Ігоревім» в історії про князя-перевертня Всеслава більшість дослідників переконані, що Хорс є солярним божеством^[4].

Однак Александер Брюкнер та Вітторе Пізані вбачали у фрагменті алюзію до місяця. Вітторе Пізані, нагадавши про міфологічний зв'язок вовкулацтва з місяцем, припустив, що в цьому фрагменті йдеться про рух Хорса зі сходу на захід уночі — в час, коли Всеслав пробігав із півночі на південь і назад. Александр Брюкнер припустив мож­ливість походження імені «Хорс» від праслов'ян­ського кореня *krsь, наявного в поль­ському слові wycharsły («виснажений»). Це могло пояснити алюзію до місяця, який регулярно «худне». Таким чином Хорс уособлює місяць і виступає парою сонцю в обра­зі Дажбога. Отже, він таки сяяв, але лише місячним світлом^[4].

Підтримує лунарність божества також російській релігієзнавець Андрій Бєсков. Він порівнює цю пару з божественними близнюками-протилежностями Ашвінами^[5].

Версія про місячне божество-чоловіка узгоджується з припущенням Е. Гаспаріні та Лева Фробеніуса, що слов'янський світ, на відміну від Західної Європи, належить до євроазіатської зони, що характеризувалася культом міся­ця як символу чоловічої статевої сили^[6].

Див. також

• Іранський елемент в українській духовній культурі
• Збручанський ідол
• Збручанський культовий центр

Примітки

1. Хорс // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 622. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5.
2. Повість врем'яних літ
3. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 146, 172.
4. Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 172—175.
5. Бесков Андрей. Восточнославянское язычество: Религиоведческий анализ. — Saarbrücken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2010. С. 77-161.
6. Penczak, Е. (1976). Kalendarz lunamy Słowian na tle porównawczym. Т. 60. с. 101—125.

Література

• Хорс // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3628. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Писаренко Ю. Хорс // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 414. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Хорс // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2016. — 1000 екз.
• Хорс // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 68.

Посилання

• Хорс [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Святовит Збруч — музей Кракова [Архівовано 9 січня 2007 у Wayback Machine.]