Хорошун Едуард Миколайович

Едуа́рд Микола́йович Хорошу́н (нар. 31 серпня, 1973, Южно-Сахалінськ, СРСР)  — український військовий хірург, Заслужений працівник охорони здоров'я України (2017)^[1], полковник медичної служби Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хорошун.

Хорошун Едуард Миколайович
Полковник медичної служби
Загальна інформація
Народження	31 серпня 1973(1973-08-31) (51 рік) м. Южно-Сахалінськ, СРСР
Alma Mater	• Дніпропетровська медична академія МОЗ України  • УВМА
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Медичні сили
Війни / битви	Війна на сході України
Командування
2015-2017 — Начальник Центрального військово-медичного управління ЗС України з 2020 р. — Начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону
Нагороди та відзнаки
Заслужений працівник охорони здоров'я України Орден Данила Галицького Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)

Життєпис

Військовик у четвертому поколінні, з прадіда. Дитинство пройшло у військовій системі в гарнізонах по всьому Радянському Союзу.

Закінчив Дніпропетровську медичну академію. Потім вступив до Української військово-медичної академії. Далі служив в Криму в 127-й бригаді. Спочатку був начальником операційно-перев'язувального відділення медичної роти, потім командиром медичної роти. Пізніше знову вступив у військово-медичну академію на оперативно-тактичний рівень. По розподілу потрапив у 540-й Центральний військово-морський госпіталь у Севастополі.

З 2007 року і до анексії Криму був начальником клініки невідкладної хірургії і пошкоджень у Севастополі (ВМКЦ Кримського регіону).

Навесні 2014 року з військами, що не зрадили присязі, вийшов на материкову Україну. Очолив клініку невідкладної та ендоскопічної хірургії Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (м.Одеса).

Відбув у зоні Антитерористичної операції на сході України три ротації:

• Спочатку в Дніпропетровський регіон. Налагоджував евакуацію на початку літа 2014 року: координація, евакуація, надання допомоги пораненим, які надходили з району проведення бойових дій.
• Потім був головним хірургом 61-го мобільного госпіталю, який стояв в районі виконання завдань. Якраз на цей час потрапив Іловайськ. Тоді у госпіталі прооперували за три доби 254 людини.
• Наступної ротації призначений начмедом сектора «Б». Після цього призначений начальником Центрального військово-медичного управління.

З кінця 2015 по кінець 2017 рік начальник Центрального військово-медичного управління — начальник медичної служби ЗС України (до його розформування). У цей період у місяць по тижню, по два виїздив у район виконання задач для налагодження роботи.

З січня 2018 року знову очолює клініку невідкладної та ендоскопічної хірургії Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (м. Одеса).

У вересні 2020 року очолив Військово-медичний клінічний центр Північного регіону.^[2]

Російське вторгнення в Україну (2022)

З початком збройної агресії Росії під постійними обстрілами та бомбардуванням, в умовах часткового оточення Харкова він організовував роботу центру, який у перші дні війни прийняв близько 150 військовослужбовців та 80 цивільних, зокрема 12 дітей. Під його керівництвом було налагоджено роботу з цивільними закладами охорони здоров'я, що дало змогу збільшити ліжковий фонд майже на 300 ліжок^[3].

Нагороди

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни відзначений:

• Орденом Данила Галицького (2015)^[4]

Інші нагороди:

• Відзнака МО України «Знак Пошани» (2011)^[5]
• Герой України (2022)^[6]