Хафісе Кадин-ефенді

Хафісе^{[к 1]} Кадин-ефенді (тур. Hafise Kadınefendi, осман. حفيصہ کادین افندی; пр. 1685 — 12 червня 1723 років, Стамбул^[3]) — наложниця османського султана Мустафи II і мати п'ятьох його синів і однієї дочки^[4][1][2].

Хафісе Кадин-ефенді
осман. عفيفه قادين افندى
Народилася	1685
Померла	12 червня 1723(1723-06-12)  Стамбул, Османська імперія
Країна	Османська імперія
Діяльність	аристократка
Знання мов	османська
Титул	принцеса
Посада	валіде-султан
Рід	Османи

Біографія

Про походження Хафісе практично немає даних. Вважається, що вона потрапила в полон до татар, після чого у віці 10 років була передана в гарем султана Ебу Бекіром-ефенді, одним з міністрів Порти. Наложницею Мустафи Хафісе, ймовірно, стала за підтримки його матері, Еметуллах Рабіе Гюльнуш Султан. Вона була єдиною з усіх жінок гарему, що супроводжували Мустафу у всіх трьох його кампаніях. Хафісе народила султану п'ятьох синів і дочку^[2]. На початку березня 1718 року Хафісе відвідала леді Мері Вортлі Монтегю, знаменита мандрівниця і дружина британського посла в Стамбулі. Вона ж у своїх листах називає Хафісе фавориткою султана^[2].

Після повалення і смерті Мустафи у 1703 році новий султан велів Хафісе залишити гарем і обрати собі нового чоловіка з числа служителів Порти. Для жінки колишнього султана, яка народила йому шістьох дітей, це було образою. Хафісе благала Ахмеда III не видавати її заміж, а краще вбити її, у надії на те, що вона, вдова султана, була матір'ю п'ятьох Шехзаде^[2]. Але всі Шехзаде були мертві, в живих залишалася тільки дочка, і Ахмед залишився непохитний. Хафісе змушена була зробити вибір. Вона вибрала 80-річного Ебу Бекіра-ефенді, державного секретаря, твердо маючи намір зберігати вірність померлому чоловікові і не допускати в своє ліжко іншого чоловіка. Ебу Бекір був обраний в подяку за те, що колись саме він привів Хафісе в гарем^[2].

Хафісе удруге залишилася вдовою. Померла в 1723 році.

Примітки

1. Більш ранні видання та переклади дають їй ім'я Хафітен. Турецькі автори трактують його як Хафісе або Хафса. . Алдерсон використовує варіанти Хафітен і Хафісе^[1]. У пізніх виданнях листів леді Мері Уортлі Монтегю, заснованих на рукописах, дається варіант Хафісе^[2].

Джерела

1. A. D. Alderson. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Clarendon Press, 1956. — 195 с.
2. Lady Mary Wortley Montagu. The Turkish Embassy Letters / ed. Teresa Heffernan, Daniel O'Quinn. — Broadview Press, 2012. — С. 154. — ISBN 1554810426, 9781554810420.
3. Turkey: The Imperial House of Osman. web.archive.org. Архів оригіналу за 2 травня 2006. Процитовано 6 лютого 2014.
4. Consorts Of Ottoman Sultans (in Turkish). Ottoman Web Page. Архів оригіналу за 26 травня 2013. Процитовано 9 листопада 2014.

Посилання

• Leslie Peirce. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxford University Press, 1993. — ISBN 0-19-508677-5.
• Yavuz Bahadıroğlu. Resimli Osmanlı Tarihi. — Nesil Yayınları, 2009. — ISBN 978-975-269-299-2.