Хафез аль-Асад

Хафе́з аль-А́сад (араб. حافظ الأسد; нар. 6 жовтня 1930 — пом. 10 червня 2000) — сирійський політичний діяч, генерал; військовий пілот, командувач авіацією; лідер сирійської фракції партії Баас; внаслідок перевороту 1970 року фактично став диктатором Сирії, формально обіймав посаду президента з 1971. Став засновником династії Асадів. З 1966 міністр оборони. Хафез аль Асад став прем'єр-міністром після безкровного військового перевороту в 1970, а в наступному році першим президентом, обраним загальним голосуванням. Придушив повстання Мусульманського Братства в 1982. Був переобраний кілька разів. Мусульманин, алавіт. Батько президента Башара Асада. Старший брат Ріфата аль-Асада.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Асад.

Хафез аль-Асад араб. حافظ الأسد
араб. حافظ الأسد
Хафез аль-Асад араб. حافظ الأسد
Президент Сирії
12 березня 1971 — 10 червня 2000
Попередник	Ахмет аль-Хатіб
Наступник	Башар аль-Асад
Народився	6 жовтня 1930(1930-10-06) с. Кардаха, поблизу м. Латакія, Держава Сирія
Помер	10 червня 2000(2000-06-10) (69 років) м. Дамаск,  Сирія
Похований	Assad Mausoleumd[1]
Відомий як	льотчик-винищувач, політик
Країна	Ba'athist Syriad
Alma mater	Homs Military Academyd і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Політична партія	Баас
Батько	Алі аль-Асад
Мати	Na'isa Shalishd
У шлюбі з	Аніса Махлуф
Діти	Басіль аль-Асад, Башар аль-Ассад, Бушра аль-Асад, Махер аль-Асад і Majdd
Релігія	Алавіт
Нагороди
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Хафез Асад народився 15 жовтня 1930 року в селищі Кардаха поблизу міста Латакія в бідній багатодітній родині^[2].

Член партії Баас з 1946 року.

В 1955 році закінчив коледж ВПС в Халебі, після чого проходив стажування в СРСР в місті Кант Киргизької РСР, під час якого вивчив російську. Після утворення Об'єднаної Арабської Республіки був направлений в Каїр, де був командиром ескадрильї реактивних винищувачів. Виступав проти союзу Сирії і Єгипту, за що був звільнений зі збройних сил.

У 1963 році брав участь у воєнному перевороті, в результаті якого від влади було усунуто президента Назіма Аль-Кудсі, а в країні була встановлена однопартійна система партії БААС.

З 1964 по 1970 рік був командувачем ВПС і ППО Сирійської Арабської Республіки (САР), одночасно займаючи з 1966 року пост міністра оборони. Після поразки Сирії в Шестиденній війні Асад звинуватив фактичного правителя країни Салаха Джадида у нездатності протистояти ізраїльській загрозі і в 16 листопада 1970 року усунув його від влади в результаті військового перевороту.

Родина Асадів. Сидять Хафез та Аніса. Стоять зліва направо: Магер, Башар, Басіль, Меджид і Бушра. Початок 1990-х рр.

22 лютого 1971 року став президентом Сирії, одночасно очолюючи сирійське відділення партії БААС, зумів стабілізувати політичну систему країни після десятиліття воєнних переворотів. Незважаючи на підтримку СРСР, програв війну Судного дня, внаслідок чого Ізраїль окупував Голанські висоти. У 1976 році втрутившись у Громадянську війну в Лівані, зумів взяти Ліван під фактично повний політичний контроль.

У 1982 році придушив ісламістське повстання, влаштувавши різанину у місті Хама, внаслідок якої більша частина міста була знищена й загинуло 10 — 40 тисяч осіб, переважно мирних мешканців.

По смерті Хафеза Асада 10 червня 2000 року від серцевого нападу президентом Сирії став його син Башар аль-Асад. Хафез мав намір зробити своїм наступником старшого сина Басіля, проте той загинув у автокатастрофі. Іншим кандидатом був молодший син Магер, але в підсумку Хафез віддав перевагу спокійному Башару, оскільки Магер мав вибуховий і агресивний характер.^[3]

Культ особи

Площа в Алеппо зі статуєю та портретом Хафеза аль-Асада (2001)

Портрети Хафеза аль-Асада на сирійських будівлях, 1992 рік

Протягом 1950-х років сирійські алавіти почали набувати впливу в сирійських збройних силах і партії Баас. На чолі з алавітськими військовими, такими як Салах Джадид, баасисти влаштували низку переворотів у 1960-х роках і збудували однопартійну державу. Партія зміцнила свій цілковитий контроль над державою та суспільством шляхом чисток цивільної еліти, агресивної пропагандистської політики «державно-націоналістичної індоктринації» та створювала мережі патронажу на основі конфесійних принципів для мобілізації підтримки.^[4] Після державного перевороту 1970 року, який усунув його суперника Салаха Джадіда; Хафез аль-Асад створив навколо себе культ особи в сталінському стилі; який зображував його як батька сирійської нації.

Мавзолей Хафеза аль-Асада у місті Кардаха

Після смерті Хафеза культ особи поширився на його сина Башара аль-Асада. Пам'ятники, малюнки, статуї, символи та рекламні щити обох лідерів були широкопоширені та покликані закріпити поняття «Сирія Асада». Спостерігачі розглядали зусилля державної пропаганди як стратегію забезпечення поступливості мас і ототожнення сирійської нації з династією Асадів.^{[5][6][7][8][9]}

У жодній іншій країні на недавній пам'яті... ні в маоїстському Китаї, ні в комуністичній Югославії Тіто інтенсивність культу особи не досягала таких крайнощів. Образ Асада, який говорить, усміхається, слухає, доброзичливий чи суворий, урочистий чи замислений - всюди. Іноді по півдюжини його фотографій висять підряд. Його обличчя огортає телефонні стовпи і вантажівки, церкви і мечеті. Саме його бачить сирієць, коли розгортає газету[10][11]

З іншого боку, перебільшення пропаганди та все більше значення, яке надавалося підтримці культу особи навколо головних Асадів, призвели до одночасного зменшення акценту на самій сирійській ідентичності. На додаток до криміналізації будь-якої критики режиму; способи передачі повідомлень між державою та громадянським суспільством були суворо обмежені в межах того, що є офіційно прийнятним. Держава також заборонила приватні політичні погляди з критикою режиму та заохочувала громадян повідомляти про родичів і друзів, які виявляли небажане ставлення. Політика лібералізації економіки, реалізована протягом 2000-х років, посилила корупцію; оскільки головними вигодоздобувачами результатів були бізнесмени та родичі, наближені до родини Асадів; такі як Рамі Махлуф.^[12][13][14]

На відміну від інших арабських диктатур, ця риса режиму Баас і цілковита централізація влади в руках Асадів дозволили режиму прищепити аполітизм своїм громадянам; за якого пропагандистські гасла і символіка перетворилися на ритуал. Як наслідок, у звичайних сирійців стало набагато менше можливостей для вільної політичної активності порівняно з іншими арабськими державами. Багато людей уникали політичної активності; натомість віддаючи перевагу стабільності, яку пропонує режим. Зростання Інтернету та супутникових каналів і поширення груп громадянського суспільства та незалежних політичних активістів у 2000-х роках дедалі більше почали кидати виклик державній монополії на інформацію, що призвело до зростання політичного дисидентства серед молодших поколінь.^{[14][15][12][13]} Описуючи труднощі, пов'язані з підвищенням політичної свідомості сирійських громадян, порівнюючи їхню ситуацію з іншими арабськими протестувальниками, Керолайн, сирійська християнка та громадська активістка, ув'язнена режимом під час протестів Арабської весни 2011–12 рр., зазначає:

«До революції в Єгипті людям було дозволено збиратися, належати до політичних партій; люди мали політичне життя. Натомість у Сирії ми були осторонь від політики. Ми виросли в Сирії, і наші батьки казали нам, що ми не повинні говорити з будь-ким про нашу релігію чи про політику»^[16]

З моменту захоплення влади Хафезом аль-Асадом у 1970 році, державна пропаганда просувала новий національний дискурс, заснований на об'єднанні сирійців під «єдиною уявною ідентичністю баасистів» і асадизмом.^[17] Палко лояльні напіввійськові угруповання, відомі як Шабіха (тобто «привиди»), обожнювали династію Асадів за допомогою таких гасел, як «Немає Бога, крім Башара!» та вели психологічну війну проти нонконформістського населення.^[18]

Спалення могили Хафеза Асада

11 грудня 2024 року стало відомо, що могилу колишнього президента й батька Башара Асада Хафеза аль-Асада в місті Кардаха сплюндрували, а труну з тілом — спалили. Весь процес записали на відео та зробили світлини сирійські повстанці. Кадри зі сплюндрованою могилою і підпаленою труною з останками Хафеза Асада швидко облетіли Інтернет, зокрема і його український сегмент^[19].

Див. також

• Асади
• Різанина у Хамі (1982)

Примітки

1. BBC News — 1922.

   d:Track:Q1160945
2. Великие правители XX века. Авторы-составители Островцов А. А., Островцова М. А. — М.: Мартин, 2002 — 28 с.
3. Samar Yazbek. Przeprawa. Moja podróż do pękniętego serca Syrii. 2016. 336 stron. ISBN 978-83-65271-06-8
4. Carlos BC, Juan (9 грудня 2021). The Assad Family Has Been Shaping Syria for 50 Years. Fair Observer. Архів оригіналу за 9 грудня 2021.
5. L. Stanton, Andrea (2012). Al-Assad, Hafez. Cultural Sociology of the Middle East, Asia, and Africa: An Encyclopedia. California: Sage. с. 233—235. ISBN 978-1-4129-8176-7.
6. A. Reilly, James (2018). 7: Thirty Years of Hafez Al-Assad. Fragile Nation, Shattered Land: The Modern History of Syria. London: I.B. Tauris. с. 160—162, 169. ISBN 978-1-78453-961-0.
7. Bonsen, Sabrina (2019). 2: Theoretical Framework, State of Research and Method. Martyr Cults and Political Identities in Lebanon. Muhlacker, Germany: Springer. с. 9. ISBN 978-3-658-28097-0.
8. Suzanne Kassab, Elizabeth (2019). 3: Tanwir Debates in Syria in the 1990s. Enlightenment on the Eve of Revolution: The Egyptian and Syrian Debates. Columbia University Press. с. 172—173. ISBN 9780231549677.
9. Pipes, Daniel (1995). 1: Assad's Post-Soviet Predicament. Syria Beyond the Peace Process. Washington Institute for Near East Policy. с. 6, 7. ISBN 0-944029-64-7.
10. Middle East Insight. 4. United States. 1985: 15 — через International Insight, Incorporated.
11. Ma'oz, Moshe (1988). Asad: The Sphinx of Damascus – A Political Biography. New York: Weidenfeld & Nicolson. с. 43. ISBN 1-555-84062-0.
12. Shamaileh, Ammar (2017). 2: Trust, Terror and the Arab Sprind: Egypt, Libya and Syria. Trust and Terror: Social Capital and the Use of Terrorism as a Tool of Resistance. New York: Routledge. с. 16—17. ISBN 978-1-138-20173-6.
13. Turku, Helga (2018). 3: Long-Term Security Repercussions of Attacking Cultural Property. The Destruction of Cultural Property as a Weapon of War. Switzerland: palgrave macmillan. с. 74. doi:10.1007/978-3-319-57282-6_1. ISBN 978-3-319-57281-9.
14. Aslan Ozgul, Billur (2019). Leading Protests in the Digital Age: Youth Activism in Egypt and Syria (вид. 1st). Palgrave Macmillan. с. 9—10, 41—44, 227. doi:10.1007/978-3-030-25450-6. ISBN 978-3-030-25449-0.
15. Stallard, Katie (2022). Dancing on Bones: History and Power in China, Russia and North Korea. New York: Oxford University Press. с. 164. ISBN 978-0-19-757535-2.
16. Aslan Ozgul, Billur (2019). 2: Egypt and Syria: Similarities and Differences between Two Countries. Leading Protests in the Digital Age: Youth Activism in Egypt and Syria (вид. 1st). Palgrave Macmillan. с. 43—44. doi:10.1007/978-3-030-25450-6. ISBN 978-3-030-25449-0.
17. Carlos BC, Juan (9 грудня 2021). The Assad Family Has Been Shaping Syria for 50 Years. Fair Observer. Архів оригіналу за 9 грудня 2021.
18. Phillips, Christopher (2015). The Battle for Syria: International Rivalry in the New Middle East. London: Yale University Press. с. 131. ISBN 9780300217179.
19. Шумілін, Олександр (11 грудня 2024). Повстанці у Сирії спалили могилу батька поваленого президента Асада. Українська Правда. Процитовано 12 грудня 2024 23:00.

Література

• В. І. Головченко. Асад // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Лев Дамаска: Хафез Асад и современная Сирия [Архівовано 15 березня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання

• Асад, Ель-Гафез // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.