французький живописець XVII століття З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Філіпп де Шампень (фр. Philippe de Champaigne, 26 травня 1602, Брюссель — 12 серпня 1674, Париж) — художник Франції доби бароко. Малював релігійні композиції,натюрморти, працював декоратором. Уславився своїми реалістичними, досить правдивими і точними портретами сучасників.
| Філіпп де Шампень | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Philippe de Champaigne | ||||
 | ||||
| Автопортрет 1668 року | ||||
| При народженні | Філіп де Шампень | |||
| Народження | 26 травня 1602 Брюссель | |||
| Смерть | 12 серпня 1674 (72 роки) | |||
| Париж | ||||
| Національність | фламандець | |||
| Країна | Франція | |||
| Жанр | портрет[1][2], побутовий жанр[2], історичний живопис[2], сакральне мистецтво[2] і ванітас[2] | |||
| Вчитель | Жак Фук'єd | |||
| Діяльність | художник, архітектурний кресляр, візуальний митець | |||
| Напрямок | бароко і класицизм | |||
| Покровитель | Рубенс | |||
| Відомі учні | Nicolas de Plattemontagned | |||
| Член | Королівська академія живопису і скульптури | |||
| Твори | Portrait of Cardinal Richelieud, Vanitas[d] і Mother Catherine-Agnès Arnault and Sister Catherine de Sainte Suzanne de Champaigned | |||
| У шлюбі з | Charlotte Duchesned | |||
| Діти | Catherine de Sainte-Suzanned | |||
| Роботи в колекції | Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Прадо, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Ґетті, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Палац витончених мистецтв[3], Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[4], Музей витончених мистецтв, Національні галереї Шотландіїd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Нантський музей образотворчого мистецтва, Musée de Tesséd, Музей августинців, Художній музей Волтерс, Національна галерея, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Монреальський музей красних мистецтв, Musée national de l'Éducationd, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Реймський музей образотворчого мистецтваd, Музей історії мистецтв, Музей образотворчих мистецтв, Баварські державні колекції картин, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Музей мистецтв Цинциннаті, Реннський музей образотворчого мистецтва, Музей образотворчих мистецтв, Moravian Gallery in Brnod, Національна галерея Канади, Клівлендський музей мистецтв, Музей образотворчих мистецтв Нансі, Barber Institute of Fine Artsd, Музей Конде, Азербайджанський державний музей мистецтв імені Рустама Мустафаєва, Художній музей Фогга[d], Гарвардський художній музей, Художній музей Мілвокі, Художній музей Сієтла, Художній музей Сент-Луїса, National Museum of Fine Arts of Cubad, Timken Museum of Artd, Портландський мистецький музей, Museo de Arte de Ponced, Музей Боуз, Зібрання Воллеса, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Державна галерея мистецтв (Штутгарт), Музей образотворчих мистецтв, Гамбурзька картинна галерея, Художній музей Базеля, University of Michigan Museum of Artd, Brighton Museum & Art Galleryd, Musée des Beaux-Arts et de la Dentelle d'Alençond, University of Iowa Stanley Museum of Artd, Карнавале, Musée des Beaux-Arts de Caend, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), Королівські музеї витончених мистецтв[5], Ackland Art Museumd[6], Musée d'art et d'histoire de Narbonned, Нью-Йоркське історичне товариствоd, Musée des beaux-arts de Lièged, Музей Ґренобляd, Музей витончених мистецтв, Художній музей Крокера, Ferens Art Galleryd, Bob Jones University Museum and Galleryd, Музей фюрера, Princeton University Art Museumd, Берлінська картинна галерея, Middlebury College Museum of Artd, National Museum of Port-Royal-des-Champsd, musée du Grand Siècled, музей Пікардіїd, Musée d'art et d'archéologie de Senlisd, Діжонський музей образотворчого мистецтва, Musée des Ursulinesd, Музей мистецтв Толедо, Гантінгтонська бібліотека, Галерея Уффіці[d], Landesmuseum Mainzd, Німецький історичний музей, Музей Гране, Bryan Gallery of Christian Artd, Musée des Beaux-Arts d'Arrasd, Ліонський музей красних мистецтв, Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, Галерея Уффіці, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Музей Енгра, Музей Фабра, Royal Pump Roomsd, Національна портретна галерея (Лондон), Ашмолеан музей, Версальський палац, Musée des Beaux-Arts d'Agend, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, paintings collection of Musée des beaux-arts de Chartresd[7][8], Музей Бойманса - ван Бенінгена[9], Музей Нортона Саймона, Museum of the History of Franced, Pierre de Luxembourg museumd, Женевський музей мистецтва і історії, Kunsthaus Zürichd, Musea Brugged[10], Musée Louis-Philipped, Weston Parkd, Schorr Collectiond, Cooper Galleryd, Dundee Art Galleries and Museumsd, Musée du service de santé des arméesd, Musée d'Art Roger-Quilliotd, Руанський музей образотворчого мистецтва, Musée Thomas-Henryd, Musée Jean de La Fontained, Музей витончених мистецтв (Труа) і Agnes Etherington Art Centred | |||
|
| ||||
| Філіпп де Шампань у Вікісховищі | ||||
Народився в Брюсселі в бідній родині. Був учнем художника-пейзажиста Жака Фук'єра. В 19 років франкомовний фламандець Шампень переїхав до Парижа. Це був період будови і створення інтер'єрів Люксембургського палацу для королеви. Шампень працював в команді Ніколя Дюшесне, з дочкою якого взяв шлюб. До цього періоду належить його знайомство з молодим Ніколя Пуссеном.
Потреба в талановитому художнику для королівського двору навернула увагу до нього. Він почав працювати на королеву Марію Медичі та кардинала Рішельє. З 1648 року він член Королівської академії живопису і один з її засновників. Найближчими учнями та помічниками стають його небіж Жан-Батист і Ніколя де Платтемонтань. Після від'їзду Пуссена до Рима, мав лише двох конкурентів — Симона Вуе та Шарля Лебрена. Це не завадило Шампеню працювати в команді Лебрена з оздоблення інтер'єрів палацу Тюїльрі.
У кінці життя став викладачем. хоча не залишив педагогічних праць. Авторитет Шампеня був досить великим. Його лекції записав і зберіг Андре Філіб'єн. Шампень помер у Парижі.
Художники по різному доводять свою причетність до віри в бога і мудрості. Шампень дуже серйозна особа. І це доводять його рідкісні натюрморти. Фламандське коріння майстра виявилося в цікавості до натюрмортів, які залюбки малювали фламандці Снейдерс, Олександр Адріансен, Ян Брейгель молодший, Ян Гіллеманс. Хоча в своєму натюрморті " Марнота марнот " (Ванітас) Шампень найближче до фламандця Себастьяна Боннекруа, який теж малював натюрморти типу Ванітас, строгі та філософськи глибокі. Вони — нагадування сучасникам про швидкоплинне життя і необхідність залишити добрий слід на землі. Звідси пісковий годинник, квітка тюльпану і череп померлої людини, яка колись теж існувала поруч.
Людина релігійна, Шампень присвятив чимало часу створенню релігійних образів для церков. Серед його творів «Благовіщення», «Каяття Марії Магдалини», «Христос — добрий пастир», «Зустріч Марії з Елизаветою». Їх сюжети добре розпізнають навіть неписьменні. Аналіз доводить, що він добре знав сучасну і попередню іконографію і не відходив від неї.
В образі Святого Августина в колориті і композиції він наблизився до болонців. Це помітно в арабському килимі на столі, натюрту зі святих книг і по парчовій сукні святого. В релігійних творах він найближче до вимог стилю бароко.
Як особа наближена до королівського двору малював короля, а також перших осіб держави. Тому декілька разів малював кардинала Рішельє.
.jpg)
Француз з фламандським корінням не схильний говорити компліменти або ідеалізувати модель . Не допомагали ні пишні сукні, ні посади, ні високі місця в суспільній ієрархії. Це особливо видно в парадному портреті віконта Тюренна. Старий Тюренн дивиться важко і втомлено. Модний одяг не камуфлює розчарування особи. Старість пригнітила Тюренна, а правдивий Шампень не бажав лжесвідоцтва, що бачив, те й намалював.
Шампень не був схильний лестити і самому собі. На автопортреті в похилому віці він і себе намалював сивим і некрасивим. Автопортрет загинув. Ми знаєм його лише по вчасно зробленій копії племінника і учня майстра.
Елегантна, по французьки стримана художня манера Шампеня користувалася повагою. Його картини і портрети копіювали ще в 17 столітті. Не тільки оригінали, копії з портретів Шампеня добре купували.
На жаль, загинув автопортрет Шампеня. Але завдяки копіїстам, ми знаємо, як виглядав майстер приблизно у 1668 році. Збережені копія олійними фарбами і гравюра з автопортрета.
«Він майстер в живопису, але це ніщо в порвнянні зі скарбами його душі», напише Мартин де Барко.
Мабуть, нікого Шампень не малював з більшою повагою і натхненням, як своїх колег. Зберігся портрет архітектора Лемерсьє, що будував у Луврі і створив барокову церкву університету Сорбонна.
В його надбанні є і подвійний портрет архітекторів Мансара і Перро. Франсуа Мансар, з рідким волоссям, підстаркуватий і не досить вдалий в кар'єрі, на портреті усміхнений і привітний. Ще більш привітний Клод Перро, що вказує на алегоричну скульптуру Слави. Справді, вони обидва — таланти і гідні слави і вдячної пам'яті. Портрет Мансара дуже контрастує з хворобливими і жочно-недобрими гравюрами-портретами Мансара, що теж збереглися. Але Мансар у Шампеня поза хворобами і поза невдачами. Художник створив видатному архітектору невеличкий тріумф.
На дерев'яній балці написи імен, аби не плутали, хто є хто.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
