Loading AI tools
Фрітц Штрассман (нім. Fritz Straßmann, Фрідріх Вільгельм Штрассман; нар.22 лютого 1902 , Боппард — пом.22 квітня 1980, Майнц) — німецький хімік і фізик один з відкривачів поділу ядер атомів.
| Фріц Штрассман | |
|---|---|
| нім. Fritz Straßmann | |
| Ім'я при народженні | нім. Friedrich Wilhelm Straßmann |
| Народився | 22 лютого 1902 Боппард, Німеччина |
| Помер | 22 квітня 1980 (78 років) Майнц, Німеччина |
| Місце проживання | Німеччина |
| Країна | Німеччина, |
| Діяльність | хімік, викладач університету, фізик-ядерник, боєць опору |
| Alma mater | Ганноверський університет |
| Галузь | Ядерна хімія |
| Заклад | Університет Майнца імені Йоганна Гутенберга |
| Науковий керівник | Отто Ган |
| Членство | Göttingen Eighteend |
| Відомий завдяки: | Поділ ядра |
| Брати, сестри | Otto Straßmannd |
| У шлюбі з | Марія Гектер (†1956) та з 1959 Ірмґард Гартманн |
| Нагороди | Премія Енріко Фермі (1966) |
 Фріц Штрассман у Вікісховищі | |
Фрітц Штрассман народився дев'ятою дитиною у сім'ї 1902 року в Боппарді. Вчився у гімназії у Дюссельдорфі та після абітури 1920 року вступив у Ганноверську вищу технічну школу. Там він вступив у гільдію музикантів гри на скрипці та познайомився із Марією Гектер та Ірмґард Гартманн, його майбутніми дружинами.
У 1924 році у Штрассман закінчив Ганноверську вищу технічну школу. У 1929 році захистив дисертацію «Про вплив концентрації насичених парів через присутність стиснутих неідеальних газів (система I2 — CO2)» під керівництвом Германа Брауне. З 1929 року отримав стипендію та перебрався працювати з Отто Ганом і Лізою Майтнер в Інституті хімії кайзера Вільгельма в Берліні. З 1935 року працює у цьому Інституті асистентом. У 1937 році одружився з Марією Гектер, також хіміком і у 1940 році у них народився син Мартін. У післявоєнні роки обіймав посаду професора університету м. Майнц (1946—1970), одночасно у 1946—1952 був директором Інституту неорганічної та ядерної хімії.
Його наукові праці присвячені ядерної хімії, радіохімії. Вивчав процеси поділу ядра, властивостей радіоактивних ізотопів урану і торію. У 1938 спільно з Отто Ганом відкрив явище поділу ядер урану при їх бомбардуванні нейтронами та хімічними методами довів факт поділу. Таке трактування дослідів була підтверджено Л. Майтнер і Отто Фрішем. Досвід Штрассмана в аналітичній хімії був використаний Ганом і Мейтнер при дослідженні продуктів бомбардування урану нейтронами. З них трьох лише Штрассман зміг зосередитись на їх спільних експериментальних розслідуваннях, оскільки Мейтнер була змушена залишити Німеччину, а Ган мав великі адміністративні обов'язки. У грудні 1938 р. Ган і Штрассман надіслали рукопис до журналу Naturwissenschaften, в якому повідомляли, що виявили елемент барій після бомбардування урану нейтронами; Фріш підтвердив це експериментально 13 січня 1939 року[1]. У 1944 році Ган отримав Нобелівську премію з хімії за відкриття поділу ядер, хоча Фрітц Штрассман був визнаний рівноправним співвідкривачем[2][3].
З 1939 по 1946 рік він брав участь у дослідженнях Інституту Кайзера-Вільгельма щодо продуктів поділу торію, урану та нептунію. Штрассман також працював над датуванням віку мінералів на основі періоду напіврозпаду радіоактивних елементів та збагаченням продуктів розпаду. Штрассман і Ернст Уоллінг розробили метод радіоізотопного датування у 1936 та 1937 роках, і Штрассман продовжив цю роботу в 1942 та 1943 роках.
15 лютого 1944 р. та 24 березня 1944 р. при бомбардуванні Берліна у Другій світовій війні, Інститут Кайзера-Вільгельма зазнав серйозної шкоди. Інститут був тимчасово переселений у Тайльфінген (нині Альбштадт) в землі Вюртемберг, на текстильну фабрику, що належала компанії Людвіга Гаазіса. Наприкінці квітня 1945 року сили спеціальних операцій американської армії заарештували Штрассмана і його разом з іншими німецькими науковцями інтернували у Кембрідж. Керівництво інститутом перебрав на себе Йозеф Маттаух, австрійський фізик, який прибув в інститут у 1939 році й створив відділ мас-спектрокопії. Штрассману тоді передали керівництво відділом радіохімії. У червні 1945 року комісія під керівництвом Фредеріка Жоліо-Кюрі повертає деяких науковців до Німеччини. У 1946 році Штрассман став професором неорганічної хімії та ядерної хімії в Майнцському університеті. Інститут складався з двох відділів: кафедри мас-спектрометрії та ядерної фізики — кафедра Йозефа Маттауха, а ядерна хімія — кафедра Штрассмана. Маттаух був призначений директором, але страждав на туберкульоз. За його відсутності Штрассман став виконуючим обов'язки директора у 1948 році. З 1949 року Інститут Кайзера-Вільгельма був перейменований в Інститут хімії Макса Планка і переїхав з Тайльфінгену в Майнц. У 1950 році Штрассман став його офіційним директором[4][5]. Після повернення Маттауха в інститут у 1951 р. відбувся значний конфлікт з приводу розподілу ресурсів по відділах. У 1953 році Штрассман відмовився від керівництва інститутом і зосередився на своїй роботі в університеті Майнца, створенні кафедри та роботі зі студентами. Він домовився з університетом та з Баденською аніліновою та содовою фабрикою (BASF) про фінансування інституту хімічних наук з акцентом на ядерну хімію. Він також лобіював у федеральному уряді та Німецькому науково-дослідницькому співтоваристві фінансування генератора нейтронів, дослідницького реактора та спеціального інституту ядерної хімії. Його дружина — Марія Гектер-Штрассман померла від раку в 1956 р. У 1959 році Штрассман одружився з журналісткою Ірмґард Гартманн. У 1960 році офіцйно перейменували Інститут неорганічної хімії університету Майнца в Інститут неорганічної хімії та ядерної хімії. Окремий Інститут ядерної хімії Штрассмана офіційно відкрився 3 квітня 1967 року. Штрассман став професором-емеритом у 1970 році.
- Нагороджений Премією Енріко Фермі у 1966 році разом з Отто Ганом і Лізою Майтнер.
- 1972 — почесний громадянин м. Майнца.
- 1985 отримав титул Праведника народів світу (Сім'я Штрассманів переховували у 1943 році єврейку, яка вижила після війни).
- Астероїд 19136 Штрассман названий у честь хіміка
- L. Meitner, O. Hahn, F. Straßmann: Über die Umwandlungsreihen des Urans, die durch Neutronenbestrahlung erzeugt werden. Zeitschrift für Physik 106 (1937) S. 249—270.
- O. Hahn, L. Meitner, F. Straßmann: Über die Transurane und ihr chemisches Verhalten. Berichte der Deutschen Chemischen Gesellschaft 70 (1937) S. 1374—1392.
- O. Hahn, L. Meitner, F. Straßmann: Ein neues langlebiges Umwandlungsprodukt in den Trans-Uranreihen. Die Naturwissenschaften 26 (1938) S. 475—476.
- O. Hahn, F. Straßmann: Über die Entstehung von Radiumisotopen aus Uran durch Bestrahlen mit schnellen und verlangsamten Neutronen. Die Naturwissenschaften 26 (1938) S. 755—756.
- L. Meitner, F. Straßmann, O. Hahn: Künstliche Umwandlungsprozesse bei Bestrahlung des Thoriums mit Neutronen; Auftreten isomerer Reihen durch Abspaltung von α-Strahlen. Zeitschrift für Physik 109 (1938) S. 538—552.
- O. Hahn, F. Straßmann: Über den Nachweis und das Verhalten der bei der Bestrahlung des Urans mittels Neutronen entstehenden Erdalkalimetalle. Die Naturwissenschaften 27 (1939) S. 11–15.
- O. Hahn, F. Straßmann: Nachweis der Entstehung aktiver Bariumisotope aus Uran und Thorium durch Neutronenbestrahlung; Nachweis weiterer aktiver Bruchstücke bei der Uranspaltung. Die Naturwissenschaften 27 (1939) S. 89–95.
- F. Straßmann, O. Hahn: Über die Isolierung und einige Eigenschaften des Elements 93. Die Naturwissenschaften 30 (1942) S. 256—260.
- S. Knoke, F. Straßmann: Hermann Braune zum 60. Geburtstag. In: Zeitschrift für Naturforschung A. 2, 1947, S. 183—184 (online).
- F. Straßmann: Friedliche Chemie der Atomkerne. In: Mainzer Universitätsreden. Nr. 14. Kupferberg, Mainz 1949.
- F. Straßmann: Zur Erforschung der Radioaktivität. Lise Meitner zum 75. Geburtstag. In: Angewandte Chemie. Nr. 66, 1954, S. 93–95.
- F. Straßmann: Otto Hahn zum 80. Geburtstag. In: Mitteilungen aus der Max-Planck-Gesellschaft. Nr. 1, 1959, S. 18–19.
- H. J. Born, F. Straßmann: Otto Hahn (1879—1968). In: Radiochimica Acta. Nr. 9/2, 1968, S. 2.
- A. Klemm, F. Straßmann: Otto Hahn zum Gedächtnis. In: Zeitschrift für Naturforschung A. 24, 1969, S. 485—494 (online).
- F. Straßmann: Wie die Atomspaltung entdeckt wurde. In: Jahrbuch der Vereinigung Freunde der Universität Mainz. 1969, S. 50–54.
- F. Straßmann, G. Herrmann: Das Institut für Kernchemie und der Reaktor. In: Fritz Krafft (Hrsg.): Mathematik und Naturwissenschaften an der Johannes Gutenberg-Universität. Steiner, Wiesbaden 1977, S. 51–55.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
