Францишек Каїм

Францишек Каїм (пол. Franciszek Kaim; 10 лютого 1919(1919лютого10), Воля-Дрвінська — 11 вересня 1996, Варшава) — польський промисловий організатор, політик і державний діяч, міністр важкої та металургійної промисловості, віцепрем'єр ПНР. Член ЦК ПОРП за правління Едварда Герека. Брав участь у переговорах уряду зі страйкарями у серпні 1980 року. Був інтернований під час воєнного стану у 1981—1982 роках.

Францишек Каїм пол. Franciszek Kaim
Народження:	10 лютого 1919(1919-02-10) або 13 лютого 1919(1919-02-13)[1] Воля-Дрвінська, Ґміна Дрвіня, Бохенський повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща
Смерть:	11 вересня 1996(1996-09-11)[1][1] (77 років) Варшава, Республіка Польща
Поховання:	Військові Повонзки
Країна:	Республіка Польща
Освіта:	AGH Університет Науки та Технoлoгії
Партія:	Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Металург

Народився в селянській сім'ї одного з сіл Бохенського повіту. Середню освіту здобув у Бохні. Під час німецької окупації працював у лісовому та сільському господарстві. У 1948 році закінчив у Кракові Гірничо-металургійну академію імені Станіслава Сташиця^[2].

Працював на металургійних заводах Huta Bobrek у Битомі та Huta Małapanew в Озімеку. З 1951 року — директор Huta Małapanew. Тоді ж вступив в урядущу комуністичну ПОРП. Розглядався у партапараті як перспективний керівник промисловості.

Член уряду

З січня 1953 року Францишек Каїм — заступник секретаря в міністерстві металургійної промисловості ПНР. У 1957—1967 роках — на аналогічній посаді в міністерстві важкої промисловості. 21 листопада 1967 року Францишек Каїм отримав призначення міністром важкої промисловості в уряді Юзефа Циранкевича.

23 грудня 1970 року Каїм обійняв посаду заступника нового голови Ради міністрів Петра Ярошевича. Опікувався в уряді галузями важкої промисловості. З 27 березня 1976 року поєднував цю посаду з міністерством металургійної промисловості. 8 лютого 1979 році його відсторонили від віцепрем'єрства, але залишили міністром металургії (пониження було пов'язане з відставкою Ярошевича у скорому часі, і переформуванням Радміну). Зберіг цю посаду в урядах Едварда Бабюха та Юзефа Піньковського.

З грудня 1971 року Францишек Каїм кооптований до складу ЦК ПОРП. У 1972—1980 році був депутатом сейму ПНР, входив до депутатського клубу ПОРП^[3].

Францишек Каїм активно впроваджував у польській металургії нові технології ливарного виробництва, запозичив західноєвропейські НДДКР, домагався закупівель передової на той час техніки й устаткування, продуктивного освоєння кредитів. З його ім'ям пов'язана модернізація найбільших металургійних підприємств, зокрема Huta Warszawa та Huta Katowice, будівництво нових сталеливарних заводів у Бохні, Кракові, Домброві-Гурничі. Засновані з ініціативи Каїма заводи Stalprodukt і Huta im. T. Sendzimira стали основою великої сталеливарної компанії Stalprodukt S. A., створеної у 1992 році.

Каїм був цілком лояльний до офіційної ідеології та партійно-державного керівництва. Водночас біографи Каїма відзначають такий факт: наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років він брав участь у діяльності просвітницького Товариства Казімжеа Бродинського, яке очолював кардинал Сапега. За допомогою Каїма було засновано Народний будинок пам'яті Бродзинського в селі Кролівка (гміна Новий Віснич)^[4].

Конфронтація та відставка

У серпні 1980 року Польщу охопив потужний страйковий рух. Партийно-державне керівництво на чолі з Едвардом Гереком було змушено йти на переговори з Міжзаводськими страйковими комітетами.

Францишек Каїм як міністр металургійної промисловості представляв уряд ПНР на переговорах з металургами-страйкарями у Домброві-Гурничі. 11 вересня 1980 року міністр Каїм підписав угоду з головою страйкового комітету Збігневим Купісевічем. Серед домовленостей була згода влади на створення незалежних профспілок^[5].

8 жовтня 1980 року у складі уряду Юзефа Піньковського відбулися кадрові зміни. Були зняті з посад віцепрем'єри Казімеж Барциковський і Тадеуш Грабський, міністр гірничодобувної промисловості Влодзімеж Лейчак, міністр металургійної промисловості Францішек Каїм. Якщо Барциковський і Грабський ще залишалися в політиці (при всій різниці позицій), то для Лейчака та Каїма відставка стала завершенням кар'єри.

13 грудня 1981 року, під час введення воєнного стану, Францішек Каїм був інтернований у складі групи з 37 колишніх керівників^[6]. Фактично єдиною підставою для ізоляції Каїма була його причетність до керівного кола Едварда Герека^[7].

Останні роки життя

Після звільнення наприкінці 1982 року Францишек Каїм жив приватним життям пенсіонера. У політиці не брав участі, але разом із дружиною Анною активно працював в Асоціації земляків-бохнявців^[4].

Помер у польській столиці у віці 77 років. Дата його смерті припала на 16-ту річницю підписання угоди в Домброві-Гурничі^[2]. Похований на цвинтарі Військові Повонзки.

Боротьба навколо пам'яті

У 2000 році ім'ям Францішека Каїма названо вулицю в Бохні. Він популярний на малій батьківщині, де сприймається «не як віцепрем'єр і міністр, не кажучи про представника комуністичного апарату примусу, а як засновник великого заводу, творець багатьох робочих місць, людина, яка домагалася від сталінського режиму увічнення пам'яті Казімежа Бардзинського»^[4].

Однак наприкінці 2017 року Малопольський воєвода Петро Цьвік, представник націонал-консервативної партії Право і справедливість, видав указ про перейменування вулиці Францишека Каїма на вулицю Стефана Карбонського, активіста антинацистського та антикомуністичного руху, делегата уряду у вигнанні. Рішення воєводи Цвіка мотивується завданнями декомунізації^[8].

Примітки

1. https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000011627&find_code=SYS&local_base=ARS10
2. Wyborcza.pl - Najświeższe wiadomości od Gazety Wyborczej. wyborcza.pl (пол.). Процитовано 19 березня 2024.
3. Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych PRL. Franciszek Kaim. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
4. Franciszek Kaim — kim był. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018. [Архівовано 2018-09-26 у Wayback Machine.]
5. Дело и люди Августа. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 25 вересня 2018. [Архівовано 2017-08-31 у Wayback Machine.]
6. Jak generał Jaruzelski Gierka internował. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 вересня 2018. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
7. Internowanie I sekretarza. Oskarżony Edward Gierek. Архів оригіналу за 25 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
8. Batalia o przywrócenie nazwy ulicy Andrzeja Benesza w Bochni toczy się teraz w sądzie. Pierwsza walka wygrana. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.

Посилання