Франсуа Фенелон

Франсуа Фенелон (фр. François de Salignac de La Mothe-Fénelon; 6 серпня 1651 — 7 січня 1715) — французький священнослужитель, письменник, педагог, богослов. Автор відомого роману «Пригоди Телемака» — літературного бестселера XVIII—XIX століть.

Франсуа Фенелон
фр. Fénelon
Ім'я при народженні	фр. François de Salignac de La Mothe-Fénelon
Народився	6 серпня 1651(1651-08-06)[1][2][…] Сент-Мондан
Помер	7 січня 1715(1715-01-07)[1][2][…] (63 роки) Камбре
Країна	Франція
Діяльність	філософ, богослов, письменник, поет, католицький священник, католицький єпископ
Alma mater	Паризький університет
Мова творів	французька
Роки активності	з 1679
Жанр	трактат
Членство	Французька академія
Конфесія	католицька церква[3]
Рід	Q123846879?
Батько	Pons de Salignac, Marquis de La Mothe-Fénelond
Родичі	François de Salignac de la Motte-Fénelond[4]
Автограф
Франсуа Фенелон у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Фенелон був вихідцем із знатного збіднілого роду. Він народився в Сент-Мондані (Перігор). Його батько, Понс де Фенелон, помер, коли синові було 12 років; до цього часу Франсуа жив в своєму родовому замку, не дуже багато часу присвячуючи заняттям внаслідок слабкого здоров'я. Потім його взяв під свою опіку дядько, Франсуа де Саліньяк де ла Мот-Фенелон, єпископ Сарла.

Навчався в Кагорському університеті і в Паризькій семінарії св. Сульпіція.

Був тонзурований в 1669 році. З 1671 року — канонік собору в Сарла. З 1679 року — настоятель незадовго до того заснованої конгрегації «Нові католички» (Nouvelles catholiques), призначенням якої була катехизація молодих прихильниць протестантизму.

У 1680—1685 роках Фенелон проповідував в Парижі і дієцезії Мо. У 1683 році помер наставник і опікун Фенелона маркіз Антуан де Фенелон-Маніяк.

Після скасування Нантського едикту (жовтень 1685) Фенелонові доручили проповідувати католицизм насильно зверненому протестантському населенню Сентонж і Пуату, де він залишався до червня 1686 року.

В 1688 році Фенелон познайомився з відомим містиком, мадам Гюйон. Фенелон ввів її в гурток пані Ментенон (з 1691 роки він став духівником останньої), де Гійон своїм пристрасним темпераментом захопила навіть розважливу і холодну коханку короля. Сам Фенелон до того захопився ідеями квієтизма, що проповідувала Гійон, що відкрито відстоював їх, ризикуючи своїм становищем і своєю кар'єрою.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. SNAC — 2010.

   d:Track:Q29861311
3. Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.

   d:Track:Q30d:Track:Q3892772
4. Ґалліка — 1997.

   d:Track:Q1492436

Література

• Varillon F. Fénelon et le pur amour. — P., 1957.
• Pizzorusso A. La Poetica di Fénelon. — Milan, 1959.
• Gouhier H. Fénelon philosophe. — P., 1977.
• Haillant M. Culture et imagination dans les oeuvres de Fénelon «ad usum puerili». — P., 1982.
• Kapp V. Télémaque de Fénelon. — Tübingen, 1982.
• Fénelon, mystique et politique (1699—1999): actes du colloque international de Strasbourg. — P. Geneve, 2004. — ISBN 2745309382
• Simon, Monica. Fénelon platonicien? Etude historique, phylosophique et littéraire. Munster, 2005
• Zaytseva, Irina. Trésors de Tsarskoye Selo: notes marginales de Voltaire sur les «Oeuvres philosophiques» de Fénelon // Revue Voltaire. — Paris. — No 8(2008), p. 329—357.
• Trémolières F. Fénelon et le sublime: littérature, anthropologie, spiritualité. P. — Geneve, 2011. — ISBN 9782745323194

Посилання

• Фенелон Франсуа де Саліньяк // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 486.