Фоча (Туреччина)

*— сусідні нас. пункти*
Фоча; тур. Foça
	Основні дані
	38°40′08″ пн. ш. 26°45′11″ сх. д.
Країна	Туреччина
Адмінодиниця	Ізмір (іл)
Межує з	Аліага, Menemend ?
	Аліага, Menemend ?
Площа	251 км²
Населення	33 131 осіб (2018),; 32 264 осіб (2019)
Водойма	Ізмірська затока, Егейське море
Часовий пояс	UTC+3
Номери автомобілів	35
GeoNames	314903, 8632429
OSM	r1268452 ·R
Поштові індекси	35680
	Міська влада
Вебсайт	foca.gov.tr
	Мапа
	Фоча у Вікісховищі

Фоча (тур. Foça) — місто й район у провінції Ізмір Туреччини, на узбережжі Егейського моря.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фоча (значення).

Коротка інформація Фоча тур. Foça, Країна ...

Закрити

Місто Фоча розташоване приблизно за 70 км на північний захід від міста Ізмір. В цьому ж районі, на відстані 10 км на північний схід від Фочі також є селище з власним муніципалітетом під назвою Єні-Фоча (тур. Yeni Foça — «Нова Фоча»). З цієї причини саму Фочу в повсякденній мові часто називають Ескі-Фоча (тур. Eski Foça — «Стара Фоча»). Населення Фочі станом на 2019 рік складало 32 264 особи.

Фоча побудована на місці стародавнього міста Фокея (грец. Φώκαια).

Історія

Заснування

Місто Фокея (грец. Φωκαια) було засноване стародавніми греками і назване на честь тюленів-монахів, що дотепер живуть на сусідніх островах. Першими грецькими поселенцями в цьому регіоні були еолійці, яки з'явились тут в XI столітті до нашої ери і сформували регіон Еоліда. Пізніше еолійців з Фокеї і сусідньої Смірни витіснили іонійські греки, переселення яких до цього регіону почалося в IX столітті до нашої ери. Іонічна Фокея було одним з найважливіших поселень Іонії того часу.

Фокейці, відомі в давньогрецькі часи як майстерні мореплавці, заснували багато власних колоній в Егейському, Середземному та Чорному морях. До найважливіших колоній Фокеї відносяться Амісос у Чорному морі (сучасний Самсун), Лампсакос в Дарданеллах (нині Лапсекі), Метімна (тепер Моливос) на Лесбосі, Елея (тепер Велія) в Італії та Алалія на Корсиці. Крім того, Фокея стала одним з перших грецьких міст, яке в VII ст. до н. е. почало карбувати власні монети з електрума. Фокейські монети несли на собі зображення тюленя.

Генуезьке володіння

Після відновлення Візантійської імперії Михаїлом VIII Палеологом, який уклав з Генуезькою республікою в 1261 році сприятливий для неї Німфейський договір, Фокеєю, точніше близькими до неї покладами галунів, зацікавилися генуезці. У 1275 р. імператор Михаїл VIII віддав право на розробку покладів Мануеле Дзаккарія^[4] і протягом середньовіччя місто було активним портом, в основному завдяки багатим покладам в регіоні галунів, які з давніх часів використовувались як протрави при фарбуванні вовняної і бавовняної пряжі і тканин.

Мануеле Дзаккарія не лише заробив на видобутку величезні статки, але й перетворив Фокею на вотчину своєї родини, де фактично не діяли візантійські закони — Фокейську сеньйорію і після його смерті сеньйором Фокеї став його брат Бенедетто I Дзаккарія. Під час венеційсько-генуезької війни Курцоли у 1296 р. Фокею захопили конкуренти генуезців — венеційці. Адмірал Морозіні спалив копальні Дзаккарія, але швидко полишив місто. Генуезці повернули собі ініціативу і за договором 1299 р. венеційці взяли на себе зобов'язання не нападати на володіння Генуї. Італійці заснували поруч з Фокеєю ще одне місто — Нову Фокею, ближчу до покладів. Відповідно, саму Фокею сталу називати Старою Фокеєю. В 1329 році Імператор Андронік III спорядив великий флот, який примусив родину Дзаккарія повернути Фокею під владу Візантії.

Проте вже у 1336 р. спалахує новий заколот — очолюваний генуезьким лицарем Каттанео Фокейським. Його люди захоплюють в місті у заручники людей еміра саруханського, а сам він здобуває Лесбос. У відповідь візантійці взяли в облогу Мітилену на Лесбосі і Фокею і врешті решт досягають з заколотниками угоди. Каттанео залишається у Фокеї в статусі імператорського намісника, а фокейські торговці отримують права безмитної торгівлі на всій території імперії. Лише у 1340 р. Каттанео виганяють з міста самі фокейці.

У 1346 р. Стару і Нову Фокею захоплює приватна ескадра генуезця генуезького адмірала Сімоне Віньйозо, що представляв компанію пайщиків «Маона Хіоса і Фокеї», створену спеціально для експлуатації колоній. Константинополь вимагає повернути захоплене, компанія чинить опір, під час переговорів місцеві мешканці знову виганяють генуезців. Щоправда, візантійський намісник Калофет веде себе майже так само, як і іноземці. У 1358 його пірати захоплюють сина османського султана Орхана, і в обмін на його звільнення Калофет вимагає від імператора сто тисяч золотих і сан севастократора. Доводиться знову брати Фокею в облогу і… виконувати вимоги намісника. Щоправда, у тому ж році генуезці з компані «Маона Хіоса і Фокеї» знову повертають собі Фокею разом з копальнями, і за договорами 1363 і 1367 рр. Константинополь визнає ці загарбання в обмін на символічну «орендну плату».

Іншою важливою поступкою Візантії генуезцям став сусідній острів Лесбос, наданий родині Гаттілузіо в результаті шлюбу між Франческо I Гаттілузіо та Марією Палеолог, сестрою візантійського імператора Івана V Палеолога в 1355 році. Згодом володіння родини Гаттілузіо включали, серед іншого, острови Імброс, Самофракія, Лемнос і Тасос, а також місто Енос у Фракії (сучасний Енес в Туреччині)^[5] З цієї позиції вони активно займалися видобутком і збутом галуну, корисного для виробництва текстилю та прибуткової торгівлі, контрольованої генуезцями^[5].

В складі Османської імперії

Генуезці продовжували недовго контролювали місто навіть після захоплення османами Константинополя в 1453 році. Але вже у жовтні 1455 р. війська Мехмеда II Завойовника захопили Фокею, взяли в полон генуезьких торговців і власників копалень і обклали місцеве населення податками, а сто найкрасивіших фокейських дівчат і парубків відправили до столиці як подарунок султану.

Під час майже п'ятисотлітнього османського панування місто зберігало переважно грецьке населене аж до різанини у Фокеї, здійсненої турками під час геноциду греків в 1914—1922 роках. 12 червня 1914 р. у Фокеї відбувся погром християнського населення. Участь в ньому брали башибузуки, мухацири (вимушені турецькі біженці з Криту та інших територій, що відійшли до Греції), та робітники сусідніх копалень. Вони вбивали мирних мешканців, підпалювали їхні будинки, нищили майно. Греки у паніці залишали місто, намагаючись врятуватися на сусідньому Хіосі. Поліцейські і військові частини, введені до Фокеї під приводом наведення порядку, насправді долучилися до погрому, надавши руйнуванням систематичного характеру і водночас ховаючи найкричущі свідчення звірств. В результаті велика частина історичного міста і всі старі церкви були зруйновані, на їх місці були зведені мечеті, а місто згодом стало відомим як Фоча^[6]. Місцеве локальне турецьке населення відрізнялося у сприйнятті греків у порівнянні з прибулими мухацирами більш рихильним ставиленням до греків^[7]. Коли грецьке населення залишило місто через різанину, їхні будинки зайняли мухацири^[7]. Деякі з греків повернулися у свої будинки в 1919 р., коли до міста прибула грецька армія, що змусило мухацирів, які зайняли це житло втекли^[7] Коли грецька армія зазнала остаточної поразки в 1922 році, згідно зі свідченням мухацира, греки, які намагалися втекти на човнах чи інших засобах, «були зупинені, а покарання, на які вони заслуговували, були завдані їм у гавані Ескі-Фоча та навколо неї»^[7].

Георгафія

Фоча розташована на узбережжі двох бухт — більшої бухти під назвою Буюкденіз (тур. Büyükdeniz — «Велике море») і меншої бухти в межах цієї великої, під назвою Кучукденіз ((тур.) — «Мале море»), на узбережжі якої розташований середньовічний замок і залишки давньогрецького храму Афіни.

Для збереження цінних зразків флори та фауни, а також природної краси невеликих заток і бухт, особливо між Фочою та Єні-Фочою, в багатьох частинах району Фоча впроваджено суворий режим охорони навколишнього середовища. Фоча є місцем розташування однієї з трьох морських заповідних територій, створених у Туреччині для збереження середземноморського тюленя-монаха, виду морських ссавців, що перебуває під загрозою зникнення^[8].

Популярним способом знайомства з природними пам'ятками регіону є водні екскурсії на човнах, які регулярно організовуються, зокрема, з центру міста. Через захисні заходи заборонено будівництво нових будівель у багатьох частинах району і місто має намір зберегти свою унікальну атмосферу, оскільки складається переважно зі старих будинків.

Нещодавно оголошено тендер на будівництво марини для яхт на 300 човнів у Фочі, після завершення якої очікується, що місто відкриється для активнішого міжнародного туризму.

Військово-морський флот Туреччини утримує у Фочі базу для двох своїх підрозділів спеціальних операцій, Su Altı Savunma (SAS) і Su Altı Taarruz (SAT).