Феодосій (Олтаржевський)

Єпископ Феодосій (в миру Петро Наркисович Олтаржевський, нар. 13 грудня 1867, Уманський повіт, Київська губернія — †26 липня 1914, Єсентуки) — український релігійний діяч, духовний письменник, почесний член Київської духовної академії. Ректор Волинської духовної семінарії.

Єпископ Феодосій
Альма-матер:	Київська духовна семінарія
Науковий ступінь:	магістр богослов'яd
Діяльність:	священник
Ім'я при народженні:	Петро Наркисович Олтаржевський
Народження:	1 (13) грудня 1867(1867-12-13)  Україна Уманський повіт, Київська губернія
Смерть:	26 липня 1914(1914-07-26) (46 років) Єсентуки
Чернецтво:	1895
Єп. хіротонія:	30 листопада 1903

Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії з титулом Оренбурзький та Туругайський.

Життєпис

Навчався спершу в Уманському духовному училищі та Київській духовній семінарії.

1888 р. — поступив до Київської духовної академії. На третьому курсі захворів і був залишений на другий рік. Закінчив академію у 1893 р. зі ступенем "кандидат богослов'я".

16 серпня 1893 — призначений вчителем в Уманському духовному училищі.

1895 р. — у Києво-Печерській Лаврі прийняв чернецтво з іменем Феодосій, 14 вересня рукоположений на ієромонаха.

5 грудня 1895 р. — призначений наглядачем Києво-Подільського духовного училища.

1898 р. — інспектор Київської духовної семінарії.

7 січня 1899 р. — ректор Волинської духовної семінарії в сані архімандрита.

1900 р. — удостоєний звання магістра богослов'я за твір: «Палестинское монашество в IV–VI веках»^[1].

Із 1901 р. — ректор Київської духовної семінарії.

30 листопада 1903 — хіротонія на єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії із призначенням жити в Успенському монастирі, поблизу Одеси.

18 липня 1905 р. — призначений єпископом Чистопольським, вікарієм Казанської єпархії.

Через хворобу прохав Священний Синод скасувати його призначення. Синод вирішив покарати його за строптивість і звільнити не лише від переміщення до Казані, але взагалі від єпархіальної служби. Він був відправлений на спокій до Григор'єво-Бізюків монастир Херсонської єпархії. На покої був три місяці.

16 грудня 1905 р. — призначений єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії.

19 грудня 1907 — був обраний Радою Академії на посаду ректора Київської духовної семінарії, а від 3 січня 1908 р. — утверджений на цій посаді Св. Синодом із найменуванням «єпископ Уманський», другий вікарій Київської єпархії.

Для читання лекцій студентам академії обрав Канонічне право, як науку, що найбільш потрібна для урегулювання церковно-громадських відношень.

13 серпня 1910 р. — був призначений єпископом Оренбурзьким та Тургайським. У цьому ж році почесний член Київської духовної академії.

Через ревматизм він подався на лікування в Єсентуки, де помер 16 липня 1914, під час лікування. Тіло було доставлено до Оренбургу, де і було поховане біля вівтаря домового храму архієрейського будинку.

Примітки

1. Палестинское монашество с IV до VI века. Иеромонах Феодосий Олтаржевский. Православный Палестинский сборник. 44-й выпуск. Т. XV. В. 2. Издание ИППО. С-Петербург. 1896 г. // Публикация на официальном портале Иерусалимского отделения ИППО

Посилання