Федченко Павло Максимович

Павло́ Макси́мович Фе́дченко (12 липня 1920, село Носачів, нині Смілянського району Черкаської області — 13 червня 2002, місто Київ) — український літературознавець, шевченкознавець. Доктор філологічних наук (1968), професор. Завідувач відділу культури ЦК КПУ (в 1968—1973 роках). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1976 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федченко.

Федченко Павло Максимович
Народився	12 липня 1920(1920-07-12) Носачів, Смілянський район, Київська область
Помер	13 червня 2002(2002-06-13) (81 рік) Київ, Україна
Діяльність	літературознавець, викладач університету
Alma mater	Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1949)
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d] (1968)
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка і ЦК КПУ
Нагороди

Життєпис

Учасник Другої світової війни — фронтовик, військовий журналіст.

1949 закінчив Київський університет. Невдовзі у цьому ж університеті ста першим аспірантом кафедри теорії і практики радянської преси, створеної 1951.

Працював у Київському університеті. Очолював кафедру історії журналістики, був деканом філологічного факультету. Був науковим керівником дипломної роботи В'ячеслава Чорновола.

Був членом ВКП(б) з 1946 року.

У 1968—1973 роках — завідувач відділу культури ЦК КПУ.

Роль у порятунку факультету журналістики Львівського університету

На початку 1960-х ЦК Компартії України відрядив до Львова дуже представницьку комісію на чолі з «добре вишколеним функціонером» Л. Чередниченком. Саме так про нього написав у спогадах «Львівський журфак — це звучить гучно, славно, гордо!» один із членів цієї комісії професор Київського університету Павло Федченко.

Завдання комісарів полягало у підготовці рекомендацій щодо злиття факультетів журналістики Київського та Львівського університетів (звичайно, на київському ґрунті) і в узагальненні стану викладання суспільно-політичних дисциплін (передовсім марксо-ленінського циклу) у високих школах Львова.

Очікуваної одностайності не було досягнуто. Федченко не підписав висновків комісії, натомість підготував і подав простору «цидулу на користь збереження львівського факультету журналістики». Як не парадоксально — у високих партійних кабінетах, де, очевидно, стали сумніватися у своєму рішенні щодо створення львівського факультету, дослухалися окремої думки Федченка.

У спогадах на схилі життя учений так пояснював свій крок:

«…За іншого, необґрунтованого, упередженого з усіх точок зору неправильного розв’язання справи історія Львівського журфаку, на жаль, була б трагічно знівечена й обірвана, а в наслідку — розвиток нашої професійної науки і підготовка різнопрофільних журналістських кадрів в Україні були б суттєво збіднені, викривлені. Був у цьому я глибоко переконаний вже тоді, і це переконання лише зміцніло у наступні сорок років плідної діяльності факультету журналістики Львівського університету, за всіма показниками і критеріями, звісно, що одного з найкращих і найавторитетніших на теренах тодішнього Радянського Союзу».

Праці

Праці з історії української літературної критики, історії української журналістики та шевченкознавства.

• «Матеріали з історії української журналістики» (1959).
• «Слово про Кобзаря» (1961).
• «Тарас Шевченко» (1963).
• «Преса та її попередники» (К.: Наук. думка, 1969).
• «Літературна критика на Україні першої половини XIX ст.» (1982).
• Статті:
  • «Публіцистика Т. Г. Шевченка» (1959),
  • «Тарас Шевченко — великий співець дружби народів» (1965).
  • Публіцистика Т. Г. Шевченка // Світова велич Шевченка. — Т. 2. — К., 1964.
  • Коли і де народився Володимир Винниченко // Слово і час. — 2000. — № 7.
  • «Закуток» — останній притулок Володимира Винниченка // Україна (Київ). — 1991. — № 12.

Співавтор колективних праць:

• «Партія і література» (1975),
• «Українська література в російській критиці» (1980),
• «Історія української дожовтневої журналістики» (1983).

Нагороди

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1970).

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3492.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с. — С. 617.
• Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — С. 300.
• Сарана Ф. К. Федченко Павло Максимович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 550.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С. 506.
• Павло Максимович Федченко: Некролог // Слово і Час. — 2002. — Липень. — С. 95.

Посилання

• Федченко Павло Максимович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 482-483.
• Ю. Ф. Ярмиш. Кафедрі періодичної преси — 50 років
• Факультетові журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка виповнюється 50 років