Федорчук Віталій Васильович

	Федорчук Віталій Васильович
	Федорчук Віталій Васильович
Прапор	Голова КДБ УРСР
16 липня 1970 — 26 травня 1982
Попередник:	Нікітченко Віталій Федотович
Наступник:	Муха Степан Нестерович
Народження:	27 грудня 1918; с. Огіївка, Бердичівський повіт, Київська губернія,; УНР
Смерть:	29 лютого 2008 (89 років); Москва, Росія
Поховання:	Головинське кладовище
Національність:	українець
Країна:	СРСР
Партія:	КПРС
	Військова служба
Звання:	Генерал армії

Віта́лій Васи́льович Федорчу́к (27 грудня 1918, с. Огіївка, Київська губернія, УНР— 29 лютого 2008, Москва, РФ) — радянський політичний та військовий діяч, голова Комітету державної безпеки УРСР (16 липня 1970 — 26 травня 1982), у 1982 призначений головою КДБ СРСР, від грудня 1982 до січня 1986 — міністр внутрішніх справ СРСР, генерал армії (1982). Член ЦК КПУ в 1971—1986 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ у вересні 1973 — лютому 1977 р. Член Політбюро ЦК КПУ в лютому 1976 — жовтні 1982 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 8—11-го скликань (1970—1989).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федорчук.

Коротка інформація Прапор Голова КДБ УРСР, Попередник: ...

Закрити

Біографія

Народився в селі Огіївці Сквирського повіту Київської губернії в селянській родині. Після закінчення семирічної школи, у 1934 році влаштувався на роботу інструктором-масовиком багатотиражної газети політичного відділу машинно-тракторної станції (МТС), працював літературним працівником у районних газетах Житомирщини і Київщини.

У Червоній армії з 1936 року. У 1939 році закінчив Київське військове училище зв'язку імені Калініна, після чого служив у органах військової контррозвідки. Вищу освіту отримав пізніше, закінчивши у 1960 році заочно Вищу школу КДБ при Раді Міністрів СРСР.

У органах держбезпеки СРСР з березня 1939 року. Служив помічником оперативного уповноваженого особливого відділу НКВС Уральського військового округу, з червня 1939 року — заступник начальника особливого відділу НКВС 82-ї мотострілецької дивізії в Забайкальському військовому окрузі. На цій посаді брав участь у бойових діях на річці Халхін-Гол (1939) і у німецько-радянській війні, коли дивізія в жовтні 1941 року була перекинута на Західний фронт в 5-у армію, що воювала на Можайському напрямі.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У боях під Можайськом був важко поранений в кістку, але після лікування повернувся на службу. З березня 1942 року — начальник особливого відділу НКВС 92-ї танкової бригади на Калінінському, Західному і Північно-Кавказькому фронтах. З вересня 1943 року — заступник начальника відділу контррозвідки СМЕРШ (з 1946 — МДБ СРСР) Ярославського, з 1944 року — Калінінського гарнізонів.

У лютому 1949 року призначений начальником відділу Управління особливих відділів МДБ СРСР по Московському військовому округу(МВО), з грудня 1950 року — начальник відділу Управління особливих відділів МДБ СРСР по Центральній групі військ в Австрії. У 1954 році став заступником начальника очолюваного ним раніше відділу. З липня 1955 року — заступник начальника, з 1958 року — начальник особливого відділу КДБ по Московському військовому округу. У лютому 1963 року став заступником начальника, а в лютому 1966 року — начальником Управління особливих відділів КДБ СРСР Групи радянських військ в Німеччині.

З лютого 1967 по 1970 рік — начальник 3-го Головного управління КДБ СРСР (військова контррозвідка) при Раді Міністрів СРСР.

З 18 липня 1970 по травень 1982 року — голова КДБ при Раді Міністрів Української РСР і член Колегії КДБ СРСР.

З 26 травня по 17 грудня 1982 року — голова КДБ СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1982 року був призначений міністром внутрішніх справ СРСР із звільненням від обов'язків голови КДБ СРСР; того ж дня йому було присвоєно військове звання генерал армії. На посаді міністра змінив Щолокова, проти якого було порушено кримінальну справу. У січні 1986 року був звільнений Горбачовим від міністерської посади і зарахований військовим інспектором-радником в Групу генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, ліквідовану в 1992 році. Тоді ж був звільнений у відставку.

Звільнення переніс важко. У нього був великий інсульт, два тижні він лежав у безпам'ятності. І повністю здоров'я не відновилося. Помер у Москві 29 лютого 2008 року після важкої тривалої хвороби. Похований на Головінському кладовище Москви.

Нагороди

орден Леніна (1977)
орден Жовтневої Революції (1971)
два ордени Трудового Червоного Прапора (1973, 1980)
орден Вітчизняної війни 1-го ст.(1985)
три ордени Червоної Зірки (1943, 1952,)
медаль «За бойові заслуги»
медалі
почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (26.12.1978)
знак «Почесний співробітник держбезпеки» (1965)
бойовий орден «За заслуги перед народом і Вітчизною» 1-го ст. (НДР) (1970)
орден «За заслуги перед Вітчизною» (НДР) (1975)
орден «9 вересня 1944 року» 1-го ст. (НРБ) (1974)
орден Червоного Прапора (ЧССР) (1970)
орден Відродження Польщі (ПНР) (1972)
орден Сухе-Батора (МНР)
орден «За військові заслуги» (МНР)
орден «Полярної зірки» (МНР)

Див. також

Джерела

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Шаповал Ю. Федорчук Віталій Васильович // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 990—991.

Посилання

Федорчук // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.