Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Умберто Матурана Аугусто Ромесін (ісп. Humberto Maturana, Сантьяго-де-Чилі, 14 вересня 1928 — 6 травня 2021) — видатний чилійський біолог, філософ[7] і письменник ,[8][9] який працював на стику біології та епістемології. Його робота мала суттєвий вплив у багатьох сферах, головним чином у галузі системного мислення та кібернетики. Багато хто вважає його одним з групи теоретиків кібернетики другого порядку[en], таких як Гайнц фон Ферстер, Гордон Паск, Герберт Брюн та Ернст фон Глазерсфельд.
| Умберто Матурана | |
|---|---|
ісп. Humberto Maturana  | |
 | |
| Народився | 14 вересня 1928[1][2][3] Сантьяго, Чилі |
| Помер | 6 травня 2021 (92 роки) Сантьяго, Чилі ·пневмонія |
| Країна |  Чилі[4] |
| Діяльність | біолог, філософ, викладач університету, письменник |
| Alma mater | Університетський коледж Лондона Гарвардський університет Q5975076? |
| Галузь | біологія[5] , епістемологія , філософська антропологія[5] , філософія[5] і кібернетика[5] |
| Заклад | Чилійський університет |
| Науковий ступінь | доктор філософії і докторський ступінь[6] |
| Нагороди | |
 Висловлювання у Вікіцитатах Умберто Матурана у Вікісховищі | |
Вивчав медицину в Університеті Чилі, потім біологію в Англії. У 1958 році отримав ступінь доктора в області біології в Гарварді.
Пізніше, разом зі своїм студентом, а згодом співробітником Франциско Варелою, та Рікардо Б. Урібевін він створив концепцію аутопоезису про самогенеруючу, самозберігаючу структуру в живих системах та такі поняття, як структурний детермінізм та структурний зв'язок. У своїй книзі «Про машини та живих істот» 1972 року він визначає, що організація живих систем пояснюється замкненими мережами самовиробництва компонентів, що роблять їх складовими. Він також заклав основи «біології пізнання», дисципліни, яка відповідає за пояснення роботи живих істот як замкнених систем і визначається в їх структурі.[10]
Умберто Матурана народився в 1928 році в Сантьяго (Чилі). Матурану виховувала його мати Ольга Ромесін, соціальний працівник поліклініки Сантьяго-де-Чилі, яка розлучилася з чоловіком, коли Умберто було один-два роки. Мати змалку навчала його прати, готувати та в'язати, завдання, які ті роки вважали для жінок. Інтерес Матурани до біології та походження живих істот проявився з дуже молодих років. У віці 11 років, після того як бабуся померла, мати перестала водити його та брата на месу і навчала їх про нюанси між добром і злом, а також про відсутність первородного гріха. Приблизно в той же час, він супроводжував свою матір на домашньому візит в районі Пунта-де-Ріелес, в Макулі, де він бачив крайню бідність, в якій перебувала жінка з дитиною молодше його. Відтоді він перестав вірити в Бога.[11]
Середню освіту майбутній вчений здобував в ліцеї Мануеля де Саласа.[9] Його дитинство було самотнім. Його мати працювала, а батько був відсутньою фігурою. У 12 років він захворів на туберкульоз легенів, саме тому він провів три роки у спокої та ще два роки у лікарні. Матурана скористався своїм доступним часом для читання книг, таких як «Так говорив Заратустра» Фрідріха Ніцше, незважаючи на те, що йому треба було залишатися в спокої та було заборонено читати. Поки він був госпіталізований близько року в лікарні Сальвадору, молодий Матурана в якості гри та способу подолання цієї важкої хвороби, попросив лікарів кампусу не називати його Умберто, а скоріше «містером Ірігоітією». Подібним чином він згодом був госпіталізований до санаторію Путаендо, де, натхненний Книгою Буття, він попросив його назвати Тувал-Каїном, як біблійний персонаж, який походить від Каїна. Таким чином, думав він, пацієнт — це не він, а персонажі, яких він створював.[11]
Нарешті, йому вдалося врятувати себе від туберкульозу саме тоді, коли він розпочав медичні дослідження, завдяки стрептоміцину, першому антибіотику, нещодавно створеному для боротьби з цією хворобою.[11]
У 1950 році він вступив на медичний факультет Чилійського університету. Хоча він і не отримав наукового ступеня,[11] там він був асистентом курсу біології, який викладав професор Габріель Гашич. У 1954 році він переїхав до університетського коледжу Лондона для вивчення анатомії та нейрофізіології завдяки гранту Фонду Рокфеллера.[9] Наступного року, у Лондоні та у віці 27 років, у нього з першою дружиною Марухою народився перший з двох дітей. Маруха, було також студенткою медицини, 20 років. Відсутність батька для Умберто означала, що він імпровізував у власній ролі батька, в якій він мусив справлятися з жорсткими академічними вимогами. В результаті, як вчений скаже пізніше, він не міг бути таким присутнім у дитинстві своїх дітей, як він хотів би.
У 1958 р. здобув ступінь доктора біології в Гарвардському університеті, США. Того ж року він почав працювати науковим співробітником на кафедрі електротехніки Массачусетського технологічного інституту (MIT), де пробув до 1960 року. Того ж року повернувся до Чилі як другий асистент курсу біології Медичної школи Чилійського університету.[9] Приблизно в цей час народився його другий син.[11]
З 1965 року став професором кафедри біології факультету наук Чилійського університету. У цьому статусі протягом 1970-х років він створив і розробив разом із своїм помічником Франциско Варелою концепцію автопоезису.[9] Близько 1978 року він одружився повторно, цього разу з Беатріз Генч, спеціалісткою з І цзин і таро, з якою він розпочав тривалі стосунки на 35 років.[11]
Пізніше він вперше зафіксував діяльність спрямованої клітини сенсорного органу разом із вченим Джеромом Летвіном з Массачусетського технологічного інституту . Обоє були номіновані на Нобелівську премію з медицини та фізіології, хоча так і не здобули нагороду.[12][13]
У 1988 році він був одним із засновників політичного руху Independientes por el Consenso Democrático (Незалежні за Демократичним Консенсусом).[14]
У 1990 році був призначений прославленим сином комуни Ньюноа (Сантьяго-де-Чилі). У 1992 році він був оголошений почесним доктором Брюссельського вільного університету.[15] Того ж року разом з біологом Хорхе Мподозісом він підняв ідею еволюції видів шляхом природного дрейфу, засновану на нейтралістській концепції, згідно з якою представники лінійних поколінь виконують свій автопоезис і зберігаються трансгенераційно у певному онтогенетичному способі життя або фенотипі, який залежить від історії взаємодії, і новаторство якого призвело б до диверсифікації родоводів.[16]
У 1994 році він отримав Національну наукову премію Чилі за наукові дослідження в галузі біологічних наук, зокрема щодо зорового сприйняття хребетних, та за внесок у теорію знань, орієнтовану на освіту, спілкування та екологію.[9]
У 1997 році, все ще викладаючи в Чилійському університеті, Матурана познайомився з сімейною радницею Ксіменою Давілою. Ідея Ксімени про те, що біль має культурне походження, привернула увагу біолога.[11] Так, у 2000 році обидва заснували Інститут навчання матрізтиці (ісп. Instituto de Formación Matríztica),[9] присвячений, за їхніми власними словами, «супроводжувати людей у людських спільнотах та організаціях у їхніх процесах трансформації та культурної інтеграції».[17]
У 2013 році померла Беатріз Генч, яка була його партнером протягом 35 років. Йому важко було прийняти цю втрату. В даний час розробляється проєкт для зняття документального фільму про його життя та творчість.[11]
Матурана опублікував кілька десятків наукових статей як окремо, так і разом з іншими вченими.[18] Нижче перелічені його книги та роботи, присвячені автору.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
