Loading AI tools
педагог, батько Володимира Ульянова З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ілля Миколайович Ульянов (прізвище при народженні Ульянин) (19 [31] липня 1831, Астрахань — 12 [24] січня 1886, Симбірськ) — російський державний діяч та педагог. Дійсний статський радник.
| Ульянов Ілля Миколайович рос. Илья | |||
_(cropped).jpg) | |||
| |||
|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні: | рос. Илья Николаевич Ульянин | ||
| Народження: |
19 липня 1831 або 31 липня 1831 Астрахань, Астраханська губернія, Російська імперія | ||
| Смерть: |
12 січня 1886 або 24 січня 1886 Ульяновськ, Симбірська губернія, Російська імперія | ||
| Причина смерті: | геморагічний інсульт | ||
| Країна: | Російська імперія | ||
| Освіта: | Казанський державний університет (1854) | ||
| Ступінь: | кандидат математичних наукd | ||
| Рід: | Blank familyd | ||
| Батько: | Микола Васильович Ульянин (1770-1838) | ||
| Мати: | Анна Олексіївна Смирнова (1800-1871) | ||
| Шлюб: | Ульянова Марія Олександрівна | ||
| Діти: | Ульянова Ганна Іллівна, Ульянов Олександр Ілліч, Ульянова Ольга Іллівна, Ленін Володимир Ілліч, Ульянова Ольга Іллівна, Ульянов Микола Ілліч, Ульянов Дмитро Ілліч, Ульянова Марія Іллівна | ||
| Нагороди: |   .svg){kind=small} | ||
Відомий завдяки своїм дітям, діячам революційного руху в Російській імперії. Сини: Олександр Ульянов, Володимир Ульянов-Ленін, Дмитро Ульянов; доньки: Анна Ульянова-Єлізарова і Марія Ульянова.
При народженні Іллі Миколайовича в церковній метричній книзі було записано: «Дев'ятнадцятого числа астраханськ. мещ. Миколи Василя Ульяніна і законної дружини його Ганни Олексіївни син Ілля». Згодом він змінив своє прізвище з Ульянин на Ульянов. Коли народився Ілля, його батькові Миколі Ульянину вже виповнилося 60 років.[1].
Біографічні матеріали про батьків В. І. Леніна багато років збирала Маріетта Шагінян. Перше видання її хроніки «Сім'я Ульянових» вийшло в світ в 1935 р. і викликало різке невдоволення Сталіна[2]. 5 серпня 1936 з'явилася Постанова Політбюро ЦК ВКП(б), прийняте з ініціативи Сталіна, «про роман Маріетти Шагінян „квиток з історії“ частина 1. „Сім'я Ульянових“», в якому автора роману піддали критиці, а роман потрапив до списку заборонених книг.[3].
Микола Васильович Ульянин[4](1770-1838) — Астраханський міщанин, який працював кравцем-ремісником. Колишній кріпак селянин з села Андросово, Сергацької округи (повіту), Нижегородської губернії, що в 1791 р. пішов на оброк до Астрахані й не повернувся до свого поміщика Брехова, кинувши того з оброком.
В Астрахані діяв указ «від 14 березня 1745 року, що прописує для кріпаків батіг і висилку до поміщика, а при рецидиві — рвання ніздрів, таврування та інші приємні речі.» Микола Васильович прямо потрапляв під статтю: «При ревізії в Астрахані з'явилися багато з підлих, оголосили про себе, що не знають своїх поміщиків, ні того, де народилися, яких за указом про ревізії вислати оттоль велено, а оні підлі люди, за звичкою жити колом Астрахані, від тієї висилки біжать в Персію і там басурманятся, також в степу на Кубанску сторону на річку Куму і на Бухарску сторону за Яїк і там, звіриним промислом харчуючись, по-звірячому у відчаї живуть».
Тодішня російська імператриця, Катерина Друга[5], дещо гуманізувала покарання і надала, можливість деяким залишатися. Виглядало це так: «тих підлих, які затримані будуть, бити нещадно батогами з трьох разів, і які з них зізнаються, тих висилати до своїх поміщиків, а які і з третього разу в утвердженні своєму утвердяться, тих приписувати до казенних вотчин і при рибних промислах залишати».
Власне, Микола Васильович так і жив, поки на російський престол не зійшов Павло I. Павло Петрович[6] дивився на Астраханську і, в 1797 році, Микола Васильович Ульянов, як і більшість його колег, був зарахований до «Астраханського старозайшовшого товариства». Це переводило його до розряду державних селян та давало можливість спокійно й відкрито влаштуватися в Астрахані.
Спочатку Микола Васильович оселився у селищі Новопавлівському. А в 1808 році переселився до самого міста, був прийнятий до цеху фарбувальників і кравців та зарахований до міщанського стану.
У 1812 році, заробивши невеликий статок, купив будинок та одружився (що рідкість — по любові) на міщанці Анні Алексєєвій Смирновій. У 1831 році у них народиться четвертий за рахунком син, Ілля.[7]
Анна Олексіївна Смирнова[8] (1800-1871) — дочка астраханського міщанина Олексія Лук'яновича Смирнова — у 1823 році, у віці двадцяти трьох років виходить заміж за п'ятдесятитрирічного міщанина Ново-Павлівської слободи — Миколи Васильовича Ульянина або Ульянинова. У шлюбі Анна Олексіївна народила п'ятьох дітей: трьох дівчаток і двох хлопчиків. Останньою дитиною в сім'ї був Ілля.[9].
Марієтта Шагінян пише, що Анна Олексіївна Смирнова по батьківській лінії походила з роду хрещених калмиків.
19 (31) липня 1831 р. — народився в родині кравця.
Ілля рано втратив батька, виховувався піклуванням старшого брата, Василя Миколайовича.
Закінчив Астраханську гімназію зі срібною медаллю в 1850 році і фізико-математичний факультет Казанського університету в 1854 році зі ступенем кандидата математичних наук (тобто з відзнакою).
Після закінчення університету Ілля Ульянов почав працювати старшим вчителем математики в Пензенському дворянському інституті (1855—1863 рр.) з завідуванням Інститутською метеорологічною станцією.
У 1863 році одружився з Марією Олександрівною Бланк та перевівся старшим вчителем математики й фізики до Нижегородської чоловічої гімназії, одночасно працюючи викладачем і вихователем в інших навчальних закладах Нижнього Новгорода.
У 1869 році Ілля Ульянов отримує призначення на посаду інспектора народних училищ Симбірської губернії, потім, в 1874 році — директора народних училищ Симбірської губернії.
З 1877 року — дійсний статський радник, чин давав право на спадкове дворянство.
Надія Крупська у своїх спогадах зазначала, що «як педагог, Ілля Миколайович особливо старанно читав Добролюбова».[10]
Ілля Миколайович Ульянов помер, перебуваючи на службі, від крововиливу в мозок на 55-му році життя. Похований на кладовищі Покровського монастиря міста Симбірська.
Інспекція народних училищ була заснована в 1869 з ініціативи міністра народної освіти царського уряду Д.Толстого[11] для спостереження і контролю за діяльністю народних шкіл і благонадійністю вчителів. Інспектори народних училищ здійснювали адміністративно-контрольні функції нагляду за земськими школами, парафіяльними, міськими та повітовими училищами. На початку на губернію призначався один інспектор, з 1874 в кожній губернії число інспекторів народних училищ було збільшено до трьох з введенням посади директора.
З положення про початкові народні училища, 1874 р.:
Ст. 20. Завідування навчальною частиною всіх початкових народних училищ довіряється директору народних училищ і інспектору цих училищ, як безпосередньо йому підлеглим помічникам, які призначаються в кожній губернії в тому числі, яке буде визначено Міністерством народної освіти, пропорційно з простором і населеністю оной і з числом наявних в ній училищ.
Ст. 21. Директор народних училищ обирається піклувальником навчального округу з осіб, які отримали вищу освіту, і затверджується на посаді міністром народної освіти. Інспектори народних училищ обираються з осіб, відомих педагогічною досвідченістю, і затверджуються на посаді піклувальником навчального округу.
Ст. 22. Директор народних училищ стежить за ходом навчальної частини в початкових народних училищах як особистим оглядом оних в межах губернії, так одно і по донесенням своїх безпосередніх помічників і взагалі направляє діяльність інспекторів народних училищ; він складається членом і управляє справами губернського училищної ради, засідання якого відбуваються за його участю або ж, в разі його відсутності, за участю іншого члена від Міністерства народної освіти.
Початкові училища не входили в систему державної освіти і утримувалися за рахунок бюджету земств, сільських громад і добровільних пожертвувань і Міністерство народної освіти виділяло на них недостатні кошти. Таким чином, долею інспектора І. М. Ульянова був контроль за створюваними місцевими бюджетами школами в плані правильної постановки навчального процесу. В цілому це було чимало: клопотати перед земством про відкриття нових шкіл, готувати і підбирати гідних вчителів початкових шкіл, стежити за господарським станом шкільних установ, сприяти розвитку громадської думки на користь народної освіти.
У 1869 році в Симбірській губернії числилося 462 народних училища з кількістю учнів понад 10 тис.чоловік, з них не більше 90 відповідали нормі, інші перебували в жалюгідному стані або значилися тільки на папері.
До 1886 року завдяки енергії і наполегливості інспектора і директора народних училищ І. М. Ульянова земства, міські думи і сільські товариства збільшили відпуск коштів на шкільні потреби більш ніж в 15 разів. Було побудовано понад 150 шкільних будівель, а кількість учнів у них зросла до 20 тис.осіб. І це при тому, що якість освіти стала відповідати прийнятим нормам, школи отримали грамотних вчителів і прийнятні для навчального процесу і проживання вчителів будівлі.
Формулярний список про службу директора народних училищ Симбірської губернії дійсного статського радника Іллі Ульянова. Складений на 12-е січня 1886 року. З міщан.
У 1863 році тридцятидворічний Ілля Миколайович Ульянов одружився з двадцятивосьмирічною Марією Олександрівною Бланк.[13] У Іллі Миколайовича і Марії Олександрівни Ульянових народилося 8 дітей, двоє з яких померли в дитинстві:
Ім'ям І. М. Ульянова названі:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
