Україна (банк)
ліквідований банк, що існував у 1990–2001 рр. З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна» (Агропромбанк «Україна»; АК АПБ «Україна») — український банк, що існував з 1990 по 2001 роки. Входив до групи найбільших.
Банкрутство банку «Україна» набуло значного суспільного резонансу, потужно сколихнуло громадську думку і стало одним з найбільш помітних в історії країни[1].
Основні дати
27 вересня 1990 — утворення
25 вересня 2000 — введення тимчасової адміністрації НБУ
29 червня 2001 — розпочато процедуру ліквідації
16 липня 2001 — відкликання банківської ліцензії
26 грудня 2008 — непродані активи і реєстр вимог банку передані в управління ТОВ "Торнадо." (Київ)
13 квітня 2009 — виключений з держреєстру банків у зв'язку з завершенням ліквідаційної процедури[2].
Керівництво
- Голови Правління банку «Україна»
Вересень 1990 — квітень 1992 — Гетьман Вадим Петрович
Квітень 1992 — травень 1996 — Коваленко Олександр Миколайович
Травень 1996 — вересень 1998 — Кравець Віктор Михайлович[3]
Вересень 1998 — липень 1999 — Гриджук Дмитро Миколайович
Серпень 1999 — вересень 2000 — Міхеєв Петро Миколайович[4]
- Голови тимчасової адміністрації НБУ
Жовтень 2000 — 6 квітня 2001 — Тополов Віктор Семенович
6 — 15 квітня 2001 — Чанкін Вадим Валерійович[5]
15 квітня — 16 липня 2001 — Тополов Віктор Семенович[6].
Передісторія. Місце банку «Україна» в банківській системі
Узагальнити
Перспектива
Передісторія найбільшого агропромислового банку України почалася зі створення Київського земельного банку у 1872 році в тодішній Російській імперії. Його основним завданням було надання селянам кредитів під заставу землі та нерухомого майна.
На початку 1920-х на його базі було створено Банк споживчої кооперації[ru] та Банк товариства сільськогосподарського кредиту[ru]. У 1932 році за участю цих структур було створено Сільгоспбанк. У 1959 році Сільгоспбанк був поглинений Держбанком СРСР, на якого було покладено функцію фінансування та кредитування сільського господарства.
У 1987 ця функція була передана новоствореному Агропромбанку СРСР, однією зі структур якого була Українська республіканська контора Агропромислового банку СРСР (Украгропромбанк). З 1987 року її очолював Вадим Гетьман.
У вересні 1990 Украгропромбанк був реорганізований шляхом акціонування в Республіканський акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна» (слово «Республіканський» вилучене у 1992). На момент свого створення АК АПБ «Україна» мав у своєму розпорядженні 26 регіональних дирекцій, 540 відділень, 140 філій, 303 ощадні каси[1].
Акціонерами банку стали 5160 юридичних осіб: агропромислові об'єднання, установи, колгоспи, міжколгоспні підприємства тощо[7].
На момент відкликання ліцензії (2001) акціонерами банку було понад 337 тис. осіб. Систему складали головний офіс, 28 дирекцій, 547 відділень і 514 структурних підрозділів[8][9].
Банк «Україна» підключився до системи Reuters dealing, став членом системи SWIFT, а також кліринговим банком Української валютної біржі, членом Міжнародної асоціації комерційних банків (МАКОБ), мав кореспондентські рахунки в найбільших банках 20 провідних держав світу[10].
Всього в різний час клієнтами банку були понад 1,7 млн фізичних і понад 200 тис. юридичних осіб[11]. Клієнтура банку характеризувалася як «колгоспна», «перевірена» і «дисциплінована»[7], проте «розбещена» популізмом і протекціонізмом уряду. Відзначалося, що аграрії вкрай погано платили за кредитами[12].
З колективу «України» вийшло багато відомих банкірів і чиновників: Віктор Грибков, Ігор Францкевич, Ігор Мітюков, Віктор Ющенко, Віктор Кравець та інші.
Крах банку
Узагальнити
Перспектива
Банк «Україна» почав відчувати великі проблеми в 1998 році. На стику весни-літа 1998 Агропромбанк став втрачати платоспроможність і зазнавати збитків. За офіційною версією банку, він слідом за тодішнім урядом постраждав від російської кризи. На той момент другий за величиною банк держави виглядав легко хворим: «too big to fail[en]» — занадто великий, щоб луснути[12].
Для розроблення заходів щодо поліпшення фінансового становища банку «Україна» Кабмін утворив тимчасову робочу групу під очільництвом міністра фінансів Ігоря Мітюкова[13].
НБУ швидко відкрив «Україні» стабілізаційний кредит у 150 млн гривень. Однак, 1998 рік банк закінчив з великим збитком у 123 млн гривень. Найкращі клієнти йшли, посилюючи проблеми. Слідом за ними йшли професійні службовці, потерпаючи від безперспективності та падіння зарплат[12].
У 1999 році банк провів стратегічно важливу реформу філіальної мережі (перехід від балансових відділень на безбалансові), здійснювалися заходи з підвищення дисципліни. У результаті збитки 1999 року зменшилися до 96 млн гривень[12].
Попри те, що в середині 2000 року ситуація в банку в цілому стабілізувалася, на керівництво держави почали тиснути міжнародні фінансові організації: Світовий банк та МВФ, з вимогою реорганізувати/ліквідувати проблемний банк[14][15][16].
25 вересня 2000 року Національний банк України ввів тимчасову адміністрацію в АК АПБ «Україна», що входив тоді до сімки найбільших українських банків, строком на один рік.
Проте, тимчасова адміністрація не змогла повернути банку сенс існування, і 16 липня 2001 року НБУ відкликав банківську ліцензію АПБ «Україна» та запровадив процедуру його ліквідації. Ліквідатором призначено державне Агентство з питань банкрутства[17].
На момент початку процедури ліквідації збитки банку перевищували 1,8 млрд грн., кредитний портфель становив 1,2 млрд грн., безнадійні кредити — 1,47 млрд грн.[9]
Ліквідація здійснювалася за чинним на той час Законом «Про банки і банківську діяльність» ( [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]) і включала такі стадії:
- оголошення про ліквідацію;
- приймання вимог кредиторів;
- складання переліку вимог для затвердження Національним банком України;
- оцінка майна банку;
- продаж майна;
- задоволення вимог до банку відповідно до встановленої черговості;
- звіт ліквідатора;
- унесення запису про ліквідацію до Державного реєстру банків.
Процедура ліквідації була продовжена Законом до 1 січня 2009 року[18].
7 березня 2002 року Верховною Радою був ухвалений довгоочікуваний Закон «Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб — вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку „Україна“». Встановлювалося три черги задоволення вимог кредиторів[19].
Ліквідація банку проходила надзвичайно тривало і складно[2].
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснював виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам банку. За період виплат відшкодування отримали 217 435 вкладників, що складає 22,2 % від загального числа осіб, які мали право на відшкодування за вкладами. Отримана вкладниками сума складає 32,1 млн грн. або 87 % від загальної суми відшкодування за вкладами. Це пояснюється тим, що розмір вкладів переважної більшості вкладників цього банку був замалим: вклади до 1 гривні мали 41 % осіб[20].
26 грудня 2008 року (за лічені дні до закінчення процедури) НБУ передав непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів банку в управління такому собі ТОВ «Торнадо.» (Київ). Вартість непроданих активів банку, які були передані цій компанії, становить приблизно 60 млн грн.[9][21].
Причини краху
Узагальнити
Перспектива
З метою дослідження резонансних питань навколо фінансового стану АПБ «Україна» працювали дві тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України:
- ТСК для з'ясування причин, що призвели до кризового фінансового стану Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (2001—2002) [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.] [Архівовано 25 червня 2017 у Wayback Machine.];
- ТСК для з'ясування причин, що призвели до кризового фінансового стану Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», та перевірки дотримання законності при здійсненні його ліквідації (2002—2006) [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.] [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.], обидві під керівництвом під керівництвом В. М. Короля.
За фактами, пов'язаними з крахом банку «Україна», Генеральною прокуратурою було порушено понад 30 кримінальних справ[1].
Народні депутати України Г. Омельченко і А. Єрмак провели депутатське розслідування, яке показало, що основними причинами доведення банку «Україна» до банкрутства та його ліквідації були:
- дуже ризикована і шкідлива для банку практика вкладання кредитних ресурсів у великих розмірах в активи (гарантії, кредити, акредитиви, цінні папери тощо), які були приречені на неповернення, що призвело до різкого погіршення фінансового стану банку, невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами, порушення ліквідності та платоспроможності;
- низький рівень платоспроможності основних клієнтів банку — сільськогосподарських підприємств (значна частина отриманих клієнтами кредитних коштів нібито йшла на хабарі посадовим особам, які «пробивали» ці кредити, або «рекетирам». «Такса» хабара нібито дорівнювала 10-25 % від суми кредиту);
- вимушена (під час парламентських та президентських виборів 1998—1999 рр.) видача великих сум кредитів за вказівкою високих посадових осіб підприємствам за низькими відсотками річних (15-20 %), тоді як відсоткова ставка в інших банках становила 40-50 %;
- втягування окремими народними депутатами і посадовими особами банку в політичну діяльність під час президентських виборів 1999 року та використання його організаційних структур і коштів для підтримки кандидата у Президенти України Леоніда Кучми.
- неповернення кредитів, які надавались юридичним особам на підставі Указів Президента Л. Кучми, постанов і розпоряджень Кабінету міністрів, які очолювали В. Масол, П. Лазаренко, В. Пустовойтенко, під урядові гарантії та на виконання сумнівних державних програм;
- невжиття своєчасних заходів зі сторони Президента й Уряду для забезпечення повернення боргів банку, незважаючи на числення звернення керівників банку;
- відсутність реакції правоохоронних органів на матеріали документальних ревізій, які їм неодноразово направлялися на початку 1999 року, про зловживання службовим становищем та неповернення боржниками банку коштів;
- незадовільний рівень підготовки менеджерів і зловживання службовим становищем посадовими особами банку, які, видаючи кредити, заздалегідь знали, що вони не будуть повернуті;
- видача кредитів під різні сільськогосподарські програми, які не були економічно обґрунтовані та використовувалися не за призначенням;
- вимога Міжнародного валютного фонду про закриття банку «Україна» до 1 липня 2001 року[10].
ЗМІ неодноразово оприлюднювали розслідування про причетність В. Ющенка до фінансових махінацій банку «Україна» в особливо великих розмірах[1][7][22]. у 1988—1990 рр. Ющенко був начальником управління, заступником Голови Правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР, а протягом 1990—1993 рр. — заступником, першим заступником Голови Правління АК АПБ «Україна». Звідти він перейшов на чільну посаду в Нацбанку[23].
 |
Ми купили 4% акцій найбільшого на той момент банку Україна. The Wall Street Journal і The Financial Times написали про це як про першу масштабну операцію з українськими цінними паперами. Ми заплатили, але банк не поспішав передавати пакет акцій. Після мене викликав голова правління банку і запропонував підписати папір про те, що моя компанія відмовляється від угоди. Інакше, додав банкір, він не може гарантувати мою безпеку. Я відмовився. Ми почали боротися, але у нас нічого не вийшло. Хоча нам допомагав посол Великої Британії, зустрічалися з Віктором Ющенком, який тоді був головою НБУ і обіцяв, що угода відбудеться. Договір довелося розірвати. Потім нам стало відомо, що політики, які тоді перебували у владі, крали гроші з банку Україна. Коли вони дізналися, що іноземці купують 4% і стають великими акціонерами, почали переживати, що це змусить банк працювати прозоро. |  |
— Томаш Фіала, СЕО Dragon Capital, [24] | ||
У 2016 році з'явилися нові дані щодо причетності Ющенка до махінацій із банком[25].
Перелік найбільших боржників банку
В порядку парламентського контролю, незважаючи на певний спротив[26], парламент окремою Постановою від 1 грудня 2005 року доручив газеті «Голос України» опублікувати список найбільших боржників банку «Україна»[27].
| Боржник (позичальник) | Заборгованість за кредитами, отриманими в АПБ «Україна», млн грн. | ||
|---|---|---|---|
| Основна | За процентами річних | Загалом | |
| ТОВ «Нафта-К» | 125,5 | ||
| Асоціація «Інтерагро» | 67 | 18,5 | 85,5 |
| ТОВ «Україна-Нафта» | 59,6 | 3,9 | 63,5 |
| Торговий дім банку «Україна» | 48,8 | ||
| ЗАТ «Укррос» | 44,5 | 4,1 | 48,6 |
| СНТЦ ЗАТ «Ресурсозбереження» | 31,3 | 12,6 | 43,9 |
| ТОВ «Дніпрокераміка» | 42,8 | ||
| ЗАТ Корпорація «Інтерагросистема» | 37,2 | ||
| ЗАТ «Атланта-Інтернейшл» | 25,3 | 9,5 | 34,8 |
| ТВМП «Українська мова» | 27,6 | 0,5 | 28,1 |
| ТОВ ВКК «АРТЕКС» | 24,7 | ||
| Корпорація «Республіка» | 7,1 | 17,2 | 24,3 |
| ТОВ «КОРУНД ЛТД» | 17,1 | ||
| Державна податкова адміністрація України | 12 | 3,3 | 15,3 |
| АТ «Україна-Холдинг-Лізинг» | 2,2 | 10,9 | 13,1 |
| ЗАТ «Ферум-Трейдинг» | 7,5 | 1,6 | 9,1 |
| ДАК «Хліб України» | 6,1 | 2,4 | 8,5 |
| СП «Паркет» | 6,5 | ||
| СФГ «Троянда» | 2,1 | ||
| ЗАТ «Українські напої» | 1,2 | ||
| Всього: | 680,6 | ||
Джерела: [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.], [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.], [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.