Loading AI tools
Олекса́ндр Іларіо́нович Тудоро́вський (12 (24) серпня, 1875, Булахів, Остерський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 25 вересня 1963, Ленінград, РРФСР, СРСР) — російський і радянський фізик, визначний фахівець в галузі теорії й розрахунку оптичних приладів і систем. Лауреат двох Сталінських премій третього ступеня.
| Тудоровський Олександр Ілларіонович | |
|---|---|
| Народився | 12 (24) серпня 1875 Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер | 25 вересня 1963 (88 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | фізик |
| Alma mater | фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd |
| Заклад | Державний оптичний інститут Санкт-Петербурзький державний університет |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук |
| Науковий керівник | Dmitry Rozhdestvenskyd |
| Аспіранти, докторанти | Q23655482? |
| Членство | Академія наук СРСР |
| Нагороди |       |
Народився 12 (24) серпня 1875 року в селі Булахів Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер Козелецький район, Чернігівська область) у сім'ї техніка-землеміра[1].
Після закінчення 1893 року із золотою медаллю Чернігівської гімназії[2] вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Від 1897 року, після закінчення університету, працював статистиком з історії зовнішньої торгівлі Росії за 100 років у статистичному відділенні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів. Від 1898 до 1902 року викладав фізику і математику в середніх навчальних закладах Санкт-Петербурга. Від моменту відкриття 1902 року Санкт-Петербурзького політехнічного університету і до 1919 року викладав у ньому фізику й теоретичну механіку. У 1904, 1905 і 1908 роках був відряджений інститутом для наукових занять в університетах Німеччини (Гіссен, Геттінген, Мюнхен). Від 1908 до 1913 року О. І. Тудоровський читав курси фізики й суміжних дисциплін в офіцерських класах Артилерійського училища. У ці ж роки серйозно зацікавився оптикою, перш за все, спостережними приладами і артилерійськими прицілами, які після війни з Японією стали все більш затребуваними в армії і тому вивчалися в артилерійському училищі.
1916 року О. І. Тудоровський організував оптотехнічну лабораторію й обчислювальне бюро при Імператорському фарфоровому заводі, на скляному відділенні якого з ініціативи професора Петроградського університету Д. С. Рождественського[ru] почалися спроби виробництва відсутнього в країні оптичного скла, необхідного для створення оптичних приладів. 1918 року оптотехнічна лабораторія (пізніше перетворена у відділ) і обчислювальне бюро увійшли до організованого Д. С. Рождественським Державного оптичного інституту (ДОІ). О. І. Тудоровський очолював бюро і відділ до 1933 року, потім оптико-обчислювальний відділ інституту. Роботу в ДОІ поєднував з викладацькою діяльністю: від 1919 до 1929 року — викладач і доцент фізичного факультету Ленінградського університету, читав лекції з курсів геометричної та прикладної оптики, кристалооптики і теоретичної механіки, керував семінарами з теоретичної механіки, електромагнітної теорії світла і математики. У 1921—1924 роках читав лекції з курсу «Електрика і магнетизм» і завідував фізичною лабораторією у Військово-інженерній академії РСЧА[ru] в Петрограді. У 1930—1931 роках прочитав курс загальної теорії оптичних приладів у Військово-технічній академії РСЧА в Ленінграді. Від 1920 до 1930 року був консультантом оптико-механічного відділу заводу «Більшовик». Консультував роботи оптотехнічної тематики в науково-дослідних інститутах: Електрофізичному (ЛЕФІ) — від 1932 до 1933 року, в Інституті телебачення (нині ФДУП «НІІТ») — від 1935 до 1937 року.
1 лютого 1933 року О. І. Тудоровського обрано членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню математичних і природничих наук[3]. 25 листопада 1934 президія АН СРСР присудила йому вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У роки Німецько-радянської війни працював у евакуйованому в місто Йошкар-Ола ДОІ, керував роботами обчислювального відділу з розрахунків оптичних систем оборонного призначення. У повоєнний час, до 1961 року, продовжував працювати в ДОІ, очолював оптотехнічний відділ[4]. Протягом багатьох років був членом редакційних колегій «Журналу технічної фізики»[ru] і «Оптико-механічна промисловість», очолював Державну екзаменаційну комісію ЛІТМО.
Помер 25 вересня 1963 року в Ленінграді.
Перші наукові роботи О. І. Тудоровського в створеному ним обчислювальному бюро полягали в розрахунку оптики стандартних шестикратних біноклів і геодезичних труб стосовно до трьох зразків оптичного скла, отриманих у скляному відділенні Порцелянового заводу. Він відмовився від конструктивного методу школи Е. Аббе, що полягав у поступовому поліпшенні розроблених раніше систем досвідченими фахівцями, оскільки в Росії того часу лише кілька людей володіли найпростішими методами розрахунку (О. М. Крилов, В. С. Ігнатовський[ru], О. Л. Гершун[ru] та ін.). О. І. Тудоровський дотримувався аналітичного напрямку, за якого оптику середньої складності розраховували, виходячи з теорії аберацій 3-го порядку, для чого виявилося достатньо хорошої математичної підготовки співробітників.
Після переведення обчислювального бюро і оптотехнічної лабораторії в ДОІ, під керівництвом О. І. Тудоровського розраховували за завданнями оптико-механічної промисловості все складніші оптичні системи — телескопічні зі змінним збільшенням, об'єктиви для перших радянських фотоапаратів і мікроскопів, далекоміри, перископи, стереотруби, прожекторну і маякову оптику. В оптотехнічній лабораторії, крім ретельного вивчення зарубіжних зразків, що було необхідно за практичної відсутності вітчизняного досвіду, розроблялися методи і прилади для контролю й випробувань створюваних оптичних систем. Накопичений досвід дозволив О. І. Тудоровському скласти загальносоюзні керівні документи − технічні умови і вимоги до оптичних приладів (1929) і аерофотооб'єктивів (1931). 1932 року вийшла його перша монографія з теорії оптичних приладів[5]. Підсумки роботи, своєї і співробітників очолюваних ним бюро і лабораторії, за перші 15 років ДОІ О. І. Тудоровський виклав у збірнику статей, присвяченому цій даті[6][7]. 1937 року він опублікував аналіз стану вітчизняних досліджень у галузі мікро- і фотооптики[8], виконаних переважно в ДОІ.
О. І. Тудоровський мав різнобічні наукові інтереси, володів не тільки багатьма розділами теоретичної та прикладної оптики — світлотехнікою, фотометрією, колориметрією, а й іншими розділами фізики. 1933 року надруковано його капітальний курс «Електрика і магнетизм»[9]. О. І. Тудоровський правильно оцінив і успішно застосував векторні методи для розрахунку складних дзеркальних і призмових систем. Його теоретичні дослідження щодо подання основних законів геометричної оптики у векторній і матричній формі покладено в основу подальших розрахунків оптичних систем. Плідними виявилися й пізніші роботи О. І. Тудоровського з розподілу освітленості в площині зображення фотографічного об'єктива, про залежність аберацій від положення предмета і зіниці, з дослідження контрасту в зображенні міри.
У період роботи ДОІ в Йошкар-Олі О. І. Тудоровський розрахував низку об'єктивів для розвідувальних панорамних фотоапаратів та іншої військової оптики. Виготовлена в ДОІ техніка використовувалася, зокрема, для фотозйомки переднього краю противника на Ленінградському і Волховському фронтах[10]. У повоєнний час продовжував активну наукову діяльність. Свій багаторічний досвід він узагальнив у фундаментальній двотомній монографії з теорії та розрахунків оптичних приладів[11], яка надовго стала основним посібником фахівців з інструментальної оптики.
Останні роботи О. І. Тудоровський виконав, коли йому було вже за вісімдесят. Він розрахував оптичну систему з 4-х плоских дзеркал[12], вивів векторні формули, що визначають дію дифракційної ґратки не тільки на промені, що лежать у площині, перпендикулярній до ґратки і напрямку штрихів, що було відомо раніше, але й на промені, що лежать у довільній площині[13]. Ці формули покладено в основу програми для розрахунку ходу променів у спектральних приладах із ґратками. 1959 року він опублікував розрахунок оригінального об'єктива з фазовою ґраткою[14].
Величезною заслугою О. І. Тудоровського було створення школи оптиків-обчислювачів і оптотехніків, до якої належали визначні фахівці Є. Г. Яхонтов[ru], Г. Г. Слюсарев[ru], Є. М. Царевський[ru], Д. С. Волосов[ru], Д. Ю. Гальперн[ru], Є. Ф. Юдін та інші[15][16].
Численні праці його учнів і послідовників опубліковано в тематичних збірниках праць ДОІ[17][18][19] та інших виданнях.
О. І. Тудоровський був виключно зібраною і цілеспрямованою людиною, організованим і самодисциплінованим. Його науково-літературній діяльності були характерні гранична ясність викладу і строгість доведень. Ці ж риси він повсякденно виховував у своїх найближчих співробітників, був для них зразком наукової принциповості і безкомпромісності. Разом з тим він ніколи не обмежував їхньої творчої ініціативи в постановці робіт і виборі тематики досліджень.
- Три ордени Леніна (15.12.1943; 10.06.1945; 1953).
- Орден Трудового Червоного Прапора (27.10.1945).
- Орден «Знак Пошани» (1939).
- Сталінська премія третього ступеня (1942) — за розрахунок і розробку конструкції нових типів фотографічних об'єктивів для авіації.
- Сталінська премія третього ступеня (1946) — за розробку конструкцій і розрахунок нових типів аерофотооб'єктивів, що дали значне підвищення ефективності аерофоторозвідки.
- Заслужений діяч науки і техніки РРФСР[ru] (1956).
- Тудоровська Олена Олександрівна[ru] — дочка
- Аловерт Ніна Миколаївна — онука
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
