Октава

Окта́ва — в музиці та акустиці — інтервал між двома тонами, частоти яких співвідносяться як 1 : 2. (тобто $\ f_{1}/f_{2}=2$ ). Також, восьмий ступінь діатонічного звукоряду. Також, ділянка звукоряду, в яку входять всі 7 ступенів — до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, або 12 півтонів хроматичного звукоряду. Весь музичний діапазон, таким чином, поділяється на 7 повних та 2 неповні октави:

Інтервали^р:

Див.також:

В теорії музики розрізняють такі різновиди інтервалу октави:

(а) Чисту октаву ( висхідна, низхідна)
(b) Зменшену октаву (енгармонічно рівна великій септимі)
(с) Збільшену октаву (енгармонічно рівна малій ноні)

Діапазон застосовуваних у музиці звуків розбитий на 9 октав, кожна з яких має свою назву. Крім того, існують різні способи позначення належності звука до тієї чи іншої октави, з яких найпоширеніші два — нотація Гельмгольца та американська нотація.

Найменування октав

Октава, що лежить посередині діапазону, називається «Перша октава», наступна вгору — «Друга», потім «Третя», «Четверта» і «П'ята». Октави нижче 1-ї мають власні назви «Мала октава» — це октава нижче 1-ї, «Велика» — нижче малої, «контроктава» — нижче великої, і нарешті «субконтроктава» — нижче контроктави — найнижча з використовуваних октав. Октави нижче субконтроктави і вище 5-ї октави виходять за діапазон застосовуваних у музиці звуків і тому не мають власних назв і позначень звуків.

Нотація Гельмгольца

Докладніше: Нотація Гельмгольца

Її запропонував німецький математик Герман фон Гельмгольц у роботі Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik (1863)^[1]. Ця нотація заснована на комбінації способу запису назви ступені — з великої або маленької літери, зокрема штрихів поруч з назвою щаблі — від одного до п'яти (замість штрихів також використовуються арабські цифри) і місця постановки штрихів — знизу або зверху. Нотація Гельмгольца може бути застосована як зі складовою системою найменування ступенів, так і з буквеною.

Американська нотація

Докладніше: Американська система нотації

Інший спосіб позначення октав запропонувало Американське акустичне товариство у 1939 році й у США вій отримав назву «наукової нотації» (англ. Scientific pitch notation). В американській нотації номер октави записується відразу після визначення ступеня, при цьому октави нумеруються починаючи з найнижчої (субконтроктави), якій присвоюється номер 0-й. Цю нотацію застосовують тільки з буквеною системою найменування ступенів.

Субконтроктава

Охоплює звуки з частотами від 16,352 Гц (включно) до 32,703 Гц^[2]. Найнижча з чутних октав, як правило нижні щаблі цієї октави в музиці не використовуються. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з великої літери та справа знизу ставиться цифра 2 (або два штрихи). У науковій нотації має номер 0-й