Походи військ Кримського ханства на Україну

Кримсько-ногайські походи на Україну — військові рейди і походи військ Кримського ханату та ногайських орд на землі України або з метою участі у бойових діях на стороні козаків, Речі Посполітої, Московії, Османської імперії, або з метою захоплення здобичі та полонених.

Одною з основних цілей походів було захоплення рабів, більшість з яких призначалися для експорту на османські невільничі ринки в Константинополі чи в інших місцях Близького Сходу. Генуезькі та венеціанські купці контролювали работоргівлю з Криму до Західної Європи.

Походи призвели до виснаження людських та економічних ресурсів Східної Європи. Вони жили здебільшого на «Дикому Полі» — степовій і лісостеповій ділянці, яка простягалася від ста кілометрів на південь від Москви до Чорного моря, і є домом для більшості нинішнього російського й українського населення. Походи також відіграли важливу роль у розвитку козацтва.

Оцінки кількості постраждалих різняться: польський історик Богдан Барановський^[1] оцінює втрати Речі Посполитої (сучасні Польща, Україна та Білорусь) у XVII столітті в середньому близько 20 000 на рік, а з 1474 по 1694 роки.

Перший великий похід відбувся в 1468 році, і просунувся до південно-східного кордону Польщі.

XV століття

Бій з татарами.

• 1447: у Густинському літописі від 1447 р. повідомлено про початок руйнівних набігів кримських татар на Україну^[2][3][4].
• 1452: Кримський хан Хаджі I Ґерай на прохання литовського князя Казимира Ягелончика громить ординського хана Сеїда Ахмеда, який здійснював набіги на українські землі Великого князівства Литовського^[5][6]. Кілька разів виступав проти Сеїда Ахмеда задля захисту ВКЛ, здобув славу «охоронця спокою українських земель»^[7][6].
• 1471: руйнівний набіг татар на Україну^[2].
• 1479: руйнівний набіг татар на Україну^[2].
• 1480: Менґлі I Ґерай пустошить Поділля^[8].
• 1482: напад татар на чолі з кримським ханом Менґлі I Ґераєм на Київщину на прохання московського князя Івана III Васильовича. Нападники здобули Київ і міський замок. До полону потрапив київський воєвода Іван Ходкевич із родиною^[9].
• 1489: похід 100-тисячного війська татар на Поділля і Київщину. Київ здобуто штурмом і спалено^[10].
• 1493: напад татар під проводом хана Менґлі I Ґерая на Київщину і Чернігівщину^[10].
• 1494: напад татар на Поділля та Волинь. Здобуто багато полонених. Польсько-литовське військо, що переслідувало нападників, було розбито в битві під Вишнівцем^[10].
• 1498, 22 квітня: перший і надзвичайно спустошливий напад татар і турків на Галичину^[11][12].
• 1500: напад татар і турків на Галичину. Татари спалили Ярослав, а турки — Рогатин^[12].
• За мінімальними оцінками, до Криму протягом XV ст. було забрано 200 тис. українців^[2].

XVI століття

• 1501: напад татар і турків на Поділля і Галичину^[12].
• 1512: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники розбиті у битві під Вишневцем^[13][12].
• 1516: спустошливий напад татар на Поділля і Волинь. Активізація дій козаків проти татар^[14][12].
• 1519: напад татар на Поділля і Галичину. 2 серпня нападники розбили місцеве військо захисників у битві під Сокалем^[15][12][16].
• 1524 — 1525: напад турецького загону з 12 тисяч вояків (серед яких було 4 тисячі білгородських та інших татар) на Поділля і Волинь^[17]. Нападники здобули Чуриловський замок, Рогатин, спалили Зіньків^[12].
• 1527: напад татар на Київщину, Волинь і Полісся. Нападники розбиті у битві під Ольшаницею^[18].
• 1534, 20 липня: напад татар на Поділля і Волинь^[12].
• 1549: напад татар на Галичину. Нападники здобули Передмірку^[16].
• 1550: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники здобули Брацлав.^[19][12][16].
• 1558, січень: напад 20-тисячного загону кримців під проводом кримського калги на Поділля і Волинь. Операція була відповіддю на дії Дмитра Вишневецького, що присягнув московському царю і готував похід на Крим. Нападники взяли у полон 40 тисяч чоловік і повернулися до Криму, не зустрівши з боку Великого князівства Литовського жодного опору^[20][12].
• 1564: напад татар на Поділля. Облога Меджибіжжя^[21][12].
• 1567: напад татар на Поділля^[22][12].
• 1568: напад військ Речі Посполитої під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького. Нападники здобули Очаків, але повернулися з труднощами, переслідувані татарами^[23][12].
• 1575, осінь: напад татар на Поділля, Волинь і Галичину, скориставшись смертю короля Сигізмунда ІІ Августа. Рейд сягнув навіть червоноруського міста Ряшів. Нападники взяли у полон близько 100 тисяч невільників^[12] й покинули Україну через Хотин до Молдови. У відповідь козаки під проводом отамана Богдана Ружинського напали на Перекоп і випалили кримські поселення^[24][12].
• 1577 (1578): напад татар на Поділля і Волинь. Василь Костянтин Острозький вирядив з Острога загін з 300 козаків на чолі з Султаном П'ятигорцем. Загін був винищений, а нападники дійшли до Дубна й тримали місто в облозі.^[25][12].
• 1577, жовтень-листопад: напад татар на Поділля і Волинь під час походу армії Речі Посполитої на Данціг. Нападники дійшли до Ізяслава, але були відбиті брацлавським воєводою Янушем Збаразьким^[26][12].
• 1578, лютий: напад кримців під проводом кримського хана на Поділля і Волинь. Нападники обложили Острог, але Василь Костянтинович Острозький відкупився і частував їх у своєму замку^[12].
• 1588, 6 серпня: напад татар на Поділля і Галичину^[12].
• 1589: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники стояли кошем під Збаражем, вибираючи ясир^[16].
• 1590: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники спалили Галич^[12].
• 1594: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники спалили Снятин, Жуків, Тлумач, Тисменицю, Галич та інші міста^[27][12].
• 1595: напад татар на Підгір'я і Покуття^[16].
• За мінімальними оцінками, до Криму протягом XVI ст. було забрано 350 тис. українців^[2].

Перша половина XVII століття

Бій з татарами.

• За мінімальними оцінками, до Криму у першій половині XVII ст. було забрано 300 тис. українців^[2].
• 1605, осінь: напад татар на Поділля. Нападники вибрали ясир із Звягля, Полонного, Острополя, Межибожа і Шаргорода. Об'єднане шляхетсько-козацьке військо розбило татар в битві під Шаргородом і звільнило невільників^[12].
• 1606: напад татар на Київщину. Нападників розбито під Білою Церквою^[12].
• 1607, осінь: напад татар на Поділля і Київщину. Нападників завдали збитків у районі Вінниці, Гайсина і Шаргорода^[12].
• 1608, осінь: напад татар на Поділля і Київщину. Нападники стояли кошем під Гайсином і вибрали ясир в районі Прилук, Немирова і Вінниці^[28][12].
• 1609: напад козаків на Перекоп і Очаків. Нападники захопили перекопського мурзу, якого видали королю^[12].
• 1611: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники вибрали ясир в Острожку^[29].
• 1615, осінь — 1616: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники не зустріли опору через зайнятість Речі Посполитої війною із Москвою^[12].
• 1616: напад татар^[29].
• 1617, 2 лютого: напад кримців на Поділля під проводом калги Девлет Ґерая. Слідом за кримцями на Україну рушило османське 30-тисячне військо на чолі з пашею Алімазором і 12-тисячне військо трансільванців. Татари спалили Шульжинці, стояли там кошем, а їхні рейди сягнули Острога. Нападники вибрали ясир в районі Ляховець, Янполя, Заслава й Полонного, і повернулися додому^[30][12].
• 1618, 14 травня: напад татар на Поділля і Галичину. У вересні мурза Арак випалив околиці Острополя й обложив місто. Проте міщани відкупилися, після чого татари разом із ними «пили і їли»^[12].
• 1619, 14 травня: напад татар на Поділля і Галичину^[12].
• 1620 — 1621: Хотинська війна.
• Геополітичне становище України та Криму і міжнародна політична ситуація пов'язали їх спільними інтересами. Кримське ханство неодноразово намагалося визволитися з-під Туреччини^[2].
• 1624, 24 грудня: Крим уклав союзний договір з гетьманом Михайлом Дорошенком проти Османської імперії (Туреччини)^[2].
• 1628, травень: гетьман Михайло Дорошенко, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Запорозьким Військом і Кримським ханством, очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду ІІІ Ґераю та калзі Шагіну Ґераю, які вели боротьбу проти ставленика Туреччини Джанібека Ґерая. Під час боротьби з турецькими прихильниками в Кримському ханстві (мурза Кантемір) М. Дорошенко загинув під Бахчисараєм (1628); пізніше кримці, погодившись між собою, примусили козаків покинути Крим. Місце поховання М. Дорошенка невідоме; можливо — на одному з християнських (грецьких) цвинтарів м. Бахчисарая.^[2][4].
• 1637: 20 тисяч татар присягнули королю Речі Посполитої і гетьману Конецьпольському, й були поселені за Дніпром між козаками^[12].
• 1637–1637: козацькі гетьмани Павло Павлюк і Дмитро Гуня користалися з допомоги татар у боротьбі проти Речі Посполитої.^[2][4].^[31]

За часів Гетьманщини

• 1648: гетьман Богдан Хмельницький перед повстанням 1648 уклав союз з Османською імперією і кримським ханом Іслям III Ґераєм; кримське військо відіграло важливу роль у перемогах козаків над Польщею, зокрема під Корсунем (1648) і Зборовом (1648) Однак, за думкою деяких дослідників, кримська допомога була непевна й дуже дорого коштувала Україні^[2][4].
• 1658–1659: гетьман Іван Виговський підтримував мирні відносини з Кримським ханством. Він відновив союз з кримцями. Кримські татари на чолі з кримським ханом Мехмедом IV допомогли йому під час козацько-московської війни вщент розбив московитів під Конотопом.^[4].
• 1669: Корсунська угода (1669) між гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком і Османською імперією. У другій половині XVII ст. турецька орієнтація гетьмана Петра Дорошенка зміцнювала союз Війська Запорозького з Кримським ханством, однак Запорожжя під проводом кошового Івана Сірка вело окрему політику, здебільшого ворожу Кримові.^[4].
• 1672 (на початку вересня): українсько-турецько-кримські війська обложили Львів. 28(18) жовтня 1672 між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач укладено Бучацький мирний договір 1672^[32].
• 1680-ті — 1690-ті рр.:Україною ширилась доволі впливова кримська орієнтація, прихильниками якої були гетьмани Іван Самойлович, а також Іван Мазепа на початку гетьманування^[2].
• Українсько-кримський договір 1692 р., укладений противником Мазепи, антигетьманом Петром Іваненком (Петриком), у своїй глибокій основі був політичною програмою та ідейною підготовкою виступу Мазепи проти Московії 1708 р^[2].
• Азовські походи (1695—1696) рр. (походи московських військ і флоту та українських козацьких полків на Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни 1686—1699 рр.), що увінчалися здобуттям фортеці Азов у гирлі р. Дон, та похід 1697—1698 рр. на Перекоп поставили під загрозу і значно послабили становище Кримського ханства^[2].
• З 1711 року впродовж XVIII ст. українські козаки допомагали Росії у завоюванні Кримського ханства^[2].

Див. також

• Битва на Синіх Водах
• Битва на Ворсклі
• Розорення Києва (1416)
• Кримське ханство
• Українсько-кримськотатарські відносини

Примітки

1. Alan Fisher, referring to various data, has estimated the annual losses of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the sixteenth through the eighteenth century and of the Russian Empire in the eighteenth century at 20.000 people. See his «Muscovy and the Black Sea Slave Trade» Canadian-American Slavic Studies 6.4 (1972): 582, 593.
   Polish historian Bohdan Baranowski assumed that the annual losses of the Polish-Lithuanian Commonwealth amounted to 20.000 captives as well, with the total figure for the years 1474—1694 reaching one million. See Chlop polski w walce z Tatarami (Warszawa [Warsaw]; Ludowa Spoldzielnia Wydawnicza, 1952), 49.
   Halil Inalcik has calculated, on the basis of Ottoman fiscal documents, that the dues collected by the Ottoman customs in Kefe (Kaffa, Caffa), which was the main if not the only center for the Ottoman slave trade in the Black Sea, reached up to 17,500 slaves annually.
   This figure does not include slaves transported through other ports, such as Özü (now Ochakiv in Ukraine) and Ak-Kerman (presently Bilhorod-Dniprovsky [Bilhorod-Dnistrovsky] in Ukraine). Nor does it take into consideration the number of slaves left behind by the raiders in the Crimea. Still, on the aggregate, this would make more than two million slaves for the period of 150 years alone.
   See Halil Inalcik, «The Servile Labor in the Ottoman Empire.» The Mutual Effects of the Islamic and Judeo-i Christian Worlds: The East-European Pattern, ed. Abraham Ascher et al. (New York: Brookline College Press, 1979). 25-52.
   Later Inalcik suggested reducing this number down to 10,000, but offered no explanation for the change. See Economic and Social History of the Ottoman Empire, 1300—1914, eds. Halil Inalcik and Donald Quataert (Cambridge: Cambridge University Press. 1994). 285.
   See remark 5 on the page 111 in Chapter 5. How a Turkish Empress Became a Champion of Ukraine. Oleksander Halenko of the book
   Galina I. Yermolenko, ed. Roxolana in European Literature, History and Culture. Franham, Surrey, England and Burlington, Vermont: Ashgate Publishing Limited, 2010. xi, 318 pp. Illustrations. Appendices. Bibliography. Index. Cloth. ISBN 978-1409403746
2. Андрій Байцар. Український Крим: Кримське ханство і Козацька Україна // 24.03.2014. [Архівовано 25 квітня 2018]; Андрій Байцар. Кримське ханство і козацька Україна // 19 травня 2018
3. Андрій Байцар (2014). Географія Криму (PDF). Львів: ЛНУ імені Івана Франка. с. 358.
4. Байцар, 2007.
5. Возгрін, 2013, с. 303.
6. Гайворонський, 2007, с. 24.
7. А. Кримський, Історія Туреччини, Київ — Львів: 1996, с. 117, 183
8. Велика історія України: У 2-х томах. / Видав Іван Тиктор у Львові 1935 року. Том. І. / Передмова д-ра І. П. Крипякевича; Зладив М. Голубець. — Київ: Глобус, 1993. — 352 с. ISBN 5-86248-016-1
9. Гулевич В. «Київська трагедія» 1482 р.: міфи й факти
10. Том IV. Розділ IV. Стор. 4. Михайло Грушевський. Історія України-Руси. izbornyk.org.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 25 травня 2021.
11. Полное собрание русских летописей, Т. II, Прибавление, стор. 381; M. Бельський, Хроніка, стор. 904.
12. О. А. Бевзо. Львівський літопис і Острозький літописець. — Київ, 1971.
13. М. Бельський, Хроніка, стор. 963—966.
14. М. Бельський, Хроніка, стор. 989
15. M. Бельський, Хроніка, стор. 1009.
16. Київський літопис першої чверті XVII ст. // Український історичний журнал 1989, № 2. — С. 107—120; 1989, № 5. — С. 103—114
17. М. Бельський, Хроніка, стор. 1026.
18. Черкас, Б. (2008). Ольшаницька битва 1527 р. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Випуск 8. К.: Інститут історії України НАН України. с. 53—59.
19. М. Бельський відносить на 1551 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1107—1108).
20. Полное собрание русских летописей, т. 13, первая половина, VIII. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью, СПб., 1904, стор. 289; М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 122.
21. М. Бельський описав під 1566 роком (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
22. М. Бельський відносить на 1566 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
23. М. Бельський, Хроніка, стор. 1166.
24. Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 197—198; М. Бельський, Хроніка, стор. 1366—1367.
25. М. Бельський, Хроніка, стор. 1406—1407
26. М. Бельський. Хроніка, стор. 1429.
27. М. Бельський, Хроніка, стор. 1712—1714.
28. А. С. Петрушевич, Дополнения к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год, стор. 40.
29. Чернігівський літопис (події 1587—1750 рр.) // Архіви України. — 1989. — № 5. — С. 56-74.
30. С. Жолкевський, Писання, стор. 247—248, 251, 305—311.
31. Віктор Брехуненко. Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали — Локальна історія, 11:10, 24 квітня 2020.
32. Тарас Чухліб. Бучацький мирний договір 1672 р. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Література та джерела

• Байцар А. Л. (2007). Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії. Навчальний посібник / ЛНУ імені Івана Франка. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. с. — 224 с. {{cite book}}: Недійсний |nopp=1 (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
• Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. VII. — Київ-Львів, 1909. — 628 с. // Передрук офсет-друком. Нью̠-Йорк, 1956.
• Велика історія України: У 2-х томах. / Видав Іван Тиктор у Львові 1935 року. Том. І. / Передмова д-ра І. П. Крипякевича; Зладив М. Голубець. — Київ: Глобус, 1993. — 352 с. ISBN 5-86248-016-1
• Гайворонский О. Крымские ханы XV-XVI столетий и борьба за наследство Великой Орды // Повелители двух материков. — Київ—Бахчисарай : Оранта, Майстерня книги, 2007. — Т. 1. — 368 с. — ISBN 978-966-9617-1-2. (рос.)
• В. Є. Возгрін. История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах // Крымский народ при османах. — 3. — Сімферополь : «Нестор—Історія», 2013. — Т. 1. — 872 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-90598-658-1.