Loading AI tools
родина шляхетного походження З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сілезькі П'ясти (пол. Piastowie śląscy) — найстарша з чотирьох гілок польської династії П'ястів. Існувала у ХІІ—XVIII ст. Започаткована першим сілезьким князем Владиславом II Вигнанцем (1105-1159), старшим сином польського князя Болеслава III Кривоустого. За Заповітом Болеслава III, Владиславу надавалося Сілезьке князівство як його спадковий уділ, а також малопольський сеньйоріальний уділ із центром у Кракові, згідно з принципом родового права. Розділилася на декілька домів, найвідомішими з яких були Верхньосілезька і Нижньосілезька гілки. Останнім князем із сілезьких П'ястів був легніцький князь Єжи-Вільгельм IV, що помер 1675 року. Рід вигас по чоловічій ліній 1706 року зі смертю барона Фердинанда II Гогенштейнського з цешинської гілки.
| Сілезькі П'ясти | |
| Герб | |
 | |
| Дата створення / заснування | 1000 |
|---|---|
| Засновник | Владислав II Вигнанець |
| Країна |
_flag.svg){kind=small} Сілезьке князівство |
| Час/дата припинення існування | 1706 |
 Сілезькі П'ясти у Вікісховищі | |
.jpg)
Історія сілезьких П'ястів почалася з феодальною роздрібненістю Польщі у 1138 році після смерті польського князя Болеслава III Кривоустого. Тоді як Сілезьке удільне князівство і Краківський сеньйоріальний уділ Заповіт Болеслава III закріпив за Владиславом II Вигнанцем, три його молодші зведені брати Болеслав IV Кучерявий, Мешко III Старий і Генрик Сандомирський дістали Мазовецьке, Великопольське і Сандомирське князівства відповідно.
Владислав незабаром став на шлях запеклих сутичок зі своїми братами і польською шляхтою. Коли в 1146 році він спробував оволодіти всією Польщею, архієпископ Гнезненський Якуб зі Жніна відлучив його від церкви, а його брати, нарешті, зробили його вигнанцем. Прихисток він знайшов в імператорському палаці в Альтенбурзі у свояка, брата своєї дружини Агнеси Бабенберзької, німецького короля Конрада III. Сілезія і сеньйоріальний уділ перейшли під владу другого за віком сина Болеслава Кривоустого Болеслава IV Кучерявого, князя Мазовецького. У тому самому році король Конрад III спробував відвоювати ці володіння для Владислава, але безуспішно.[1] Не раніше ніж у 1157 році князя Болеслава Кучерявого розгромив під час походу наступник Конрада імператор Фрідріх Барбаросса, однак «сілезьке питання» не згадувалося в договорі, укладеному правителями, тому Владислав залишився у вигнанні, де й помер 1159 року, так і не повернувшись у Польщу.[1]
У 1163 році Фрідріх Барбаросса присилував Болеслава Кучерявого повернути спадковий Сілезький уділ синам Владислава Болеславові Високому, Конрадові Тонконогому і Мешку Кривоногому, хоча той і зберіг за собою сеньйоріальний уділ і польський престол у Кракові. Сілезьке князівство залишалося у сфері польського родового права, але сини Владислава були зобов'язані платити щорічну данину імператору Священної Римської імперії.[2][3] Великий князь Болеслав Кучерявий також зберіг владу над найважливішими сілезькими містами, такими як Вроцлав, Ополе, Глогув, Ратибор і Лігниця, до 1166 року, в якому цими землями оволоділи сілезькі князі.[1] Сини Владислава спільно правили Сілезією, ймовірно, до 1172 року, коли розділили свої володіння: старший брат Болеслав Високий одержав великий край від Лігниці вгору по Одеру до Вроцлава і створив Опольське князівство для свого найстаршого сина, майбутнього князя Ярослава Опольського. Мешко Кривоногий дістав менше Ратиборське князівство навколо Ратибора і Цешина. Їхній малолітній брат Конрад Тонконогий отримав із рук Болеслава Високого Жагань, Глогув і Кросно. Коли Конрад готувався до кар'єри духівника у Фульдському монастирі, його брат Болеслав управляв його володіннями аж до передчасної смерті Конрада, після чого він включив частку Конрада у своє власне князівство.
Мешко в той самий час зумів розширити своє князівство колишніми малопольськими територіями Битома і Освенціма, даними йому високим князем Казимиром II Справедливим, а також Опольським князівством, яке він отримав після смерті князя Ярослава і його батька Болеслава в 1201 році. Роком пізніше спадкоємець Болеслава князь Генріх I Бородатий і його дядько Мешко постановили на додачу відмовитися від права успадкування своїх уділів: ця угода значною мірою обумовила особливе становище земель, які назвуть Верхньою Сілезією.[4] У тому ж році Польща скасувала родове право і сілезькі князівства стали самостійними одиницями.
.JPG)
Генріх I Бородатий брав активну участь у польських міжусобицях і рішуче ширив свою владу. Ще перед утвердженням у 1229 році свого суверенітету над Краковом Генріх доклав не менш наполегливих зусиль до встановлення свого панування і у Великопольщі. З початку ХІІІ століття він не припиняв устрявати в суперечки, які продовжували між собою нащадки Мешка Старого. Нарешті, 1234 року йому офіційно було передано добру половину тієї області. Як опікун неповнолітніх князів Генріх до того ж правив Ополем і Сандомиром. Але він прагнув більшого. Цей сілезький князь не тільки збирався збільшити свої володіння — він запропонував зробити їх ядром відновленого Польського Королівства.[5] 1232 року він став краківським (малопольським) князем, що дало йому титул Старшого князя Польщі, за Заповітом Болеслава III Кривоустого. Генріх поширив свою владу і за межі Польщі, запосівши Барнім, Тельтов (володів тимчасово), а також частини Нижньої Лужиці. Попри всі свої зусилля він так і не здобув польську корону.[6]
Королівську корону, майже забуту після падіння Болеслава II, Генріх присудив своєму старшому синові Генріхові II Благочестивому, який був йому супутником у його правлінні до кінця його життя. Успадкувавши престол після свого батька в 1238 році, він, по суті, був цілком гідним спадщини перших П'ястів. Проводячи вмілу політику Генріха Бородатого, його син зумів до того ж заручитися підтримкою духовенства, з яким його батько мав часті розбіжності.[5] У тісному союзі зі свояком, чеським королем Венцеславом, він зміцнив своє становище у Великій Польщі проти Барніма I Померанського і відбив напад маркграфа Бранденбурзького і архієпископа Магдебурзького на замок Любуш.[7] За давньою традицією своєї династії він поставив себе під захист Святого Престолу, з яким вступив у союз проти Фрідріха II. Тим-то, попри всі свої зв'язки з німецьким дворянством, Генріх Благочестивий, безсумнівно, зберіг би незалежність і престиж королівства, якби весь його план не звела нанівець непередбачена катастрофа. 1241 року він помер, як християнський герой у Битві під Легницею, в якій він намагався стримати монгольську навалу.[5] Його смерть глибоко потрясла династію Сілезьких П'ястів.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
