Стів Макквін (режисер)

Сер Стів Родні МакКвін (англ. Steve McQueen; нар. 9 жовтня 1969) — британський кінорежисер, кінопродюсер, сценарист та відеохудожник. За заслуги в образотворчому мистецтві був призначений командором ордена Британської імперії у 2011 році^[9]. 2014 року увійшов до щорічного списку «найвпливовіших людей світу» за версією журналу «Time»^[10][11]. Лауреат премії «Оскар», володар двох нагород BAFTA, та стипендії BFI (2016)^[12].

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Макквін.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Стів Макквін.

Стів Макквін
Народився	9 жовтня 1969(1969-10-09)[1][2][…] (55 років) Лондон, Велика Британія[3][4]
Країна	Велика Британія[5][6]
Діяльність	кінорежисер, скульптор, сценарист, фотограф, кінопродюсер, митець, телепродюсер, video artist, кінематографіст
Alma mater	West London Colleged, Ґолдсмітсd, Школа мистецтв Тіша, Chelsea College of Art and Designd і Drayton Manor High Schoold
Знання мов	англійська[7][8]
Роки активності	1993 — тепер. час
Напрямок	сучасне мистецтво
Жанр	experimental artd
У шлюбі з	Bianca Stigterd
Нагороди	Turner Prized (1999) European Film Award for European Discovery of the Yeard (2008) Європейський кіноприз за внесок у світове кіно (2014) European Film Award for Innovative Storytellingd (2021) премія Рольфа Шока (2024)
IMDb	ID 2588606
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Макквін почав своє навчання з вивчення живопису у Лондонському коледжі мистецтва та дизайну Челсі. Згодо вивчав кіно у Голдсмітському коледжі та у Нью-Йоркському університеті. Під впливом Жана Віго, Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Інгмара Бергмана та Енді Уоргола Макквін почав знімати короткометражні фільми^[13]. За свою творчість отримав премію Тернера, найвищу нагороду, яку вручають британським художникам. 2006 року випустив «Королеву та країну», яка вшановує смерть британських солдатів в Іраку, представляючи їхні портрети у вигляді аркушів марок.

Став відомий режисером фільмів, які говорять про складні теми, таких як «Голод» (2008) – історична драма про голодування в Ірландії 1981 року, «Сором» (2011) – драма про керівника, який бореться із сексуальною залежністю, «12 років рабства» (2013) – адаптація мемуарів про раба Соломона Нортапа 1853 року, кримінальний трилер «Вдови» (2018) – дія якого відбувається у сучасному Чикаго. Випустив «Small Axe» (2020) – збірку з п’яти фільмів, «дія яких розгортається в лондонській громаді Вест-Індії з кінця 1960-х до початку 80-х років», а також документальний серіал BBC «Повстання» (2021)^[14].

За фільм «12 років рабства» отримав премію «Оскар» за найкращий фільм^[15], премію BAFTA за найкращий фільм та премію «Золотий глобус» за найкращу драма^[16]. Макквін став першим темношкірим режисером, який отримав премію «Оскар» за найкращий фільм^[17].

Життєпис

Дитинство та освіта

Народилася в Лондоні. Мати з Гренади, батько – з Тринідаду, обидва емігрували до Англії^{[18][19][20][21]}. Зростав в Ілінгу, на Західному Лондоні. Навчався в середній школі Drayton Manor^[22][23]. В інтерв’ю 2014 року заявив, що мав дуже поганий досвід у школі, де його віддали в клас для учнів, який вважався найкращим для «фізичної праці, більше сантехніків та будівельників та всього подібного». Макквін заявив, що по поверненню для вручення нагород за досягнення, новий керівник школи наголошував на інституційному расизмі тих часів. Через дислексію змушений був носити пов’язку через «ледаче око^[21].

Захоплювався футболом, виступав за футбольну команду. Вчився у коледжі Ілінга, Хаммерсміта та Вест-Лондона, потім вивчав мистецтво та дизайн у коледжі мистецтв Челсі, а згодом образотворче мистецтво у коледжі Голдсміт Лондонського університету, де він уперше зацікавився кіно. Залишив Голдсмітс та певний час навчався у Школі мистецтв Тіша Нью-Йоркського університету у США^[24]. Вплив на подальшу творчість мали Енді Воргол, Сергій Ейзенштейн, Дзиґа Вертов, Жан Віго, Бастер Кітон, Карл Теодор Дреєр, Робер Брессон та Біллі Вайлдер^[25][26].

Короткометражні фільми та візуальне мистецтво

Фільми Макквіна як художника зазвичай проектувалися на одну або кілька стін закритого простору художньої галереї, та часто були чорно-білими та мінімалістичними. Він посилався на вплив нової хвилі та фільми Енді Ворхола^[27]. Часто сам знімався у фільмах. Макквін познайомився з арт-куратором Оквуі Енвезором у 1995 році в Інституті сучасного мистецтва в Лондоні, який став для нього наставником, а також другом, мав значний вплив на творчість Макквіна^[28].

Макквін із актором Майклом Фассбендером (2013)

Першою значною роботою став короткометражний «Ведмідь» (1993), у якому двоє оголених чоловіків (один із них Макквін) обмінюються серією поглядів, які можна сприйняти як кокетливі, або погрозливі^[29]. «Deadpan» (1997) – це відтворення трюку Бастера Кітона, в якому руйнується будинок навколо Макквіна, який при цьому залишається неушкодженим, оскільки стоїть там, де немає вікна^[30][31].

Крім того, що обидва ці фільми чорно-білі, вони ще й німі. Перший із фільмів Макквіна, у якому використовувався звук, також був першим, у якому використовувалося кілька зображень: «Барабанний дріб» (1998). Ефект досягався за допомогою трьох камер, дві з яких було встановлено з боків, а одна – спереду бочки з маслом, яку Макквін котив вулицями Манхеттена. Зображення проектується на три стіни замкнутого простору. Також Макквін займався скульптурою («Білий слон», 1998)), фотографією.

1999 року отримав премію Тернера^[32]. 2006 поїхав до Іраку як офіційний військовий художник. Наступного року представив роботу «Королева і країна», який вшановував смерть британських солдатів, які загинули під час війни в Іраку, представивши їхні портрети у вигляді аркушів марок^[33]. Королівська пошта відхилила пропозицію вивести марки в обіг^[34].

Короткометражний фільм 2007 року «Грейвсенд» зобразив процес очищення та виробництва колтану. Прем'єра відбулася у Товаристві Відродження в Сполучених Штатах^[35].

Кар'єра

Фільмографія

Рік		Назва	Оригінальна назва	Режисер	Сценарист	Продюсер	Примітки
1993	кф	Ведмідь	Bear	Так
1995	кф	П'ять легких п'єс	Five Easy Pieces	Так
1996	кф	Прямо над моєю головою	Just Above My Head	Так
1996	кф	Сцена	Stage	Так
1997	кф	Вихід	Exodus	Так
1997	кф		Deadpan	Так
2001	кф		Girls, Tricky	Так
2002	кф	Освітлювач	Illuminer	Так
2002	кф		Western Deep	Так
2004	кф	Шарлотта	Charlotte	Так
2007	кф	Грейвсенд	Gravesend	Так
2008	ф	Голод	Hunger	Так	Так	Ні
2009	кф	Джардіні	Giardini	Так
2009	кф		Static	Так
2011	ф	Сором	Shame	Так	Так	Ні
2013	ф	12 років рабства	12 Years a Slave	Так	Ні	Так
2018	ф	Вдови	Widows	Так	Так	Так
2020	тф		Small Axe	Так	Так	Так	Антологічний цикл із п'яти фільмів
2021	тф	Повстання	Uprising	Так	Так	Ні	Документальний цикл
2023	кф	Гренфелл	Grenfell	Так
2023	дф		Occupied City	Так	Ні	Так
TBA	ф	Бліц	Blitz	Так	Так	Так

Нагороди та визнання

Примітки

1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.

   d:Track:Q37312
2. SNAC — 2010.

   d:Track:Q29861311
3. Deutsche Nationalbibliothek Record #119535432 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
4. https://zkm.de/en/person/steve-mcqueen
5. Museum of Modern Art online collection

   d:Track:Q73268604
6. https://rkd.nl/nl/explore/artists/132457
7. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
8. CONOR.Sl

   d:Track:Q16744133
9. You must specify issue=, startpage=, and date= when using {{London Gazette}}. Available parameters: Шаблон:London Gazette/doc/parameterlist
10. Corliss, Richard (24 квітня 2014). Why Steve McQueen Is One of the TIME 100. Time Magazine. Процитовано 24 квітня 2014.
11. Nyong'o, Lupita (23 квітня 2014). Steve McQueen. Time. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
12. Korsner, Jason (24 серпня 2016). 12 Years A Slave director Steve McQueen to become BFI Fellow. What's Worth Seeing (брит.). Процитовано 25 серпня 2016.
13. Movies & TV - Famous British People - Steve McQueen. Biography. 5 травня 2021. Процитовано 19 травня 2023.
14. White, Peter (10 вересня 2019). 'Small Axe': BBC Unveils First-Look At Steve McQueen Period Drama. Deadline Hollywood. Процитовано 3 червня 2020.
15. Cieply, Michael; Barnesmarch, Brooks (2 березня 2014). 12 Years a Slave Claims Best Picture Oscar. The New York Times.
16. "Steve McQueen named best director by New York critics". BBC, 4 December 2013.
17. Horn, John (3 березня 2014). Oscars 2014: '12 Years a Slave' wins best picture Oscar. Los Angeles Times. Процитовано 5 листопада 2018.
18. Kuiper, Kathleen (23 грудня 2013). Steve McQueen. Encyclopaedia Britannica. Процитовано 18 травня 2021.
19. McCracken, Kristin, "Interview: Steve McQueen Talks 12 Years A Slave, Django Unchained, Pitt & Fassbender & More", [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.], Indiewire, 11 September 2013.
20. Mains, Asher (11 January 2014), "Steve McQueen: Grenada's Future Creatives", Now Grenada. Retrieved 3 March 2014.
21. Aitkenhead, Decca (4 січня 2014). Steve McQueen: my hidden shame. The Guardian.
22. Venice Biennale. Venice Biennale: Steve McQueen interview. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 1 серпня 2013.
23. Honours For Local Residents. Ealingtoday.co.uk. 31 грудня 2010. Процитовано 1 серпня 2013.
24. Steve McQueen: Profile. BBC News. 1 грудня 1999. Процитовано 1 квітня 2010.
25. Steve McQueen. Fundaciotapies.org. Процитовано 1 серпня 2013.
26. Steve McQueen. Newmedia-art.info. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 1 серпня 2013.
27. Akbar, Arifa(2 April 2018). "The British film industry has lost its edge, says BFI boss". The Independent.
28. Adams, Tim (15 листопада 2020). The big picture: remembering Okwui Enwezor, a giant of the art world. The Guardian. Процитовано 25 листопада 2020.
29. Frankel, David (Nov 1997). Steve McQueen – Museum of Modern Art, New York City. Artforum. Архів оригіналу за 19 квітня 2016.
30. Media Art Net | McQueen, Steve: Deadpan. Medienkunstnetz.de. Процитовано 1 серпня 2013.
31. Gellatly, Andrew (May 1999). Steve McQueen. frieze. № 46. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015.
32. McQueen wins Turner Prize. BBC. 30 листопада 1999. Процитовано 17 жовтня 2014.
33. Searle, Adrian (21 березня 2007). Last Post. The Guardian. London. Процитовано 21 листопада 2010.
34. Steve McQueen's Queen and Country: The new face of remembrance. The Telegraph. 10 листопада 2008. Архів оригіналу за 12 січня 2022.
35. The Renaissance Society. Архів оригіналу за 8 вересня 2012.