Струве Герман Оттович

Струве Герман Оттович (3 жовтня 1854 — 12 серпня 1920) — російський та німецький астроном.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Струве.

Струве Герман Оттович
нім. Hermann von Struve
Народився	3 жовтня 1854(1854-10-03)[1] Pulkovod, Царськосільский повітd, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер	12 серпня 1920(1920-08-12)[1][2] (65 років) Бад-Герренальб
Поховання	Klein Glienicked
Країна	Російська імперія
Діяльність	астроном, викладач університету
Alma mater	Дерптський імператорський університетd
Заклад	Пулковська обсерваторія HU Berlin Кенігсберзький університет Koenigsberg Observatoryd Берлінська обсерваторія
Аспіранти, докторанти	Werner Strehlowd[3] Walter Hassensteind[3] Gustav Försterd[3] Hans-Hermann Kritzingerd[3] Hermann Wolffd[3] Erich Hübnerd[3] Richard Pragerd[3] Феліцьян Кемпінський[3] Eduard Hermann Friedrich Heised[3] Gustav Stracked[3] Johannes Hellerichd[3]
Членство	Прусська академія наук Баварська академія наук Шведська королівська академія наук
Рід	Струве
Батько	Струве Отто Васильович[4]
Брати, сестри	Струве Людвіг Оттович Емілі Струвеd
Діти	Георгій Германович Струвеd
Нагороди
Струве Герман Оттович у Вікісховищі

Народився в Пулкові. Син О. В. Струве. До 1895 р. працював у Пулковській обсерваторії, потім обійняв посаду директора обсерваторії і професора Кенігсберзького університету; 1904 р. очолив Берлінську обсерваторію, яку під його керівництвом було переведено до Бабельсбергу. Основні наукові роботи стосуються спостережної астрономії і небесної механіки. Спостерігав подвійні зірки на 15-дюймовому рефракторі. Був першим спостерігачем на найбільшому тоді у світі 30-дюймовому рефракторі Пулківської обсерваторії, який став до ладу 1885 р.; дослідив інструмент і зробив значну кількість вимірювань подвійних зірок.

Особливу цінність становлять виконані Струве дослідження супутників Марса і Сатурна. На підставі власних спостережень він побудував теорію руху супутників Сатурна. Відкрив лібрацію в русі сьомого супутника цієї планети — Гіперіона і пояснив її впливом на Гіперіон шостого супутника — Титана, найбільшого в системі Сатурна (1888). Відкрив також лібрацію двох найближчих до Сатурна супутників — Мімаса і Енцелада (1892). Спостереження супутника Марса Фобоса, які Струве здійснив у Пулковській обсерваторії, були згодом використані Б. П. Шарплессом при вивченні вікового прискорення в русі цього супутника.

Примітки

1. SNAC — 2010.

   d:Track:Q29861311
2. Енциклопедія Брокгауз

   d:Track:Q237227
3. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.

   d:Track:Q829984
4. В. С. Струве, Герман Оттонович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIа. — С. 832–833.

   d:Track:Q24632458d:Track:Q656d:Track:Q602358d:Track:Q23892969d:Track:Q19908137d:Track:Q24475636

Джерела

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Струве Герман Оттович. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)