Loading AI tools
український журналіст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мирослав Стечишин (24 липня 1883, Глещава, Теребовлянського повіту, Галичина — 18 листопада 1947, Вінніпег) — український громадський, політичний і церковний діяч, журналіст, брат Юліяна і Михайла, з 1902 в Канаді. Після еміграції з Галичини до Канади в 1902 році Стечишин працював чорноробом і був соціалістичним діячем. Пізніше він брав активну участь в українській громаді Вінніпегу, Манітоба.
| Стечишин Мирослав | |
|---|---|
.jpg)  | |
| Народився | 24 липня 1883 Глещава, Теребовлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 18 листопада 1947 (64 роки) Вінніпег, Канада |
| Діяльність | журналіст, редактор, громадський діяч |
Стечишин працював редактором таких газет, як «Робочий Народ» (Вінніпег), «Новини» (Едмонтон), «Народна Воля» і «Хата» (Скрентон), і особливо «Український голос» (Вінніпег). Був учасником створення Української Соціал-Демократичної Партії (Канади) у 1910 році, співзасновник Союзу Українців Самостійників, товариства «Взаїмна Поміч» (його директор 1925—1935), Конґресу Українців Канади у 1940 році, довголітній директор Колеґії св. Андрія у Вінніпезі, член Консисторії Української греко-православної Церкви та інших організацій, член Комітету Українців Канади; секретар дипломатичної місії УНР у Вашингтоні.
Стечишин народився в Глещаві, Галичина — селі за 10 кілометрів на схід від Теребовлі — тоді у складі Австро-Угорщини. Він є старшим братом Миколи та Юліана Стечишиних, які також емігрували до Канади: Микола (Майкл) став автором і суддею окружного суду в Саскачевані, а Юліан (Джуліан) став редактором, громадським лідером, автором і чоловіком Савелі Стечишин.[1] У Галичині Стечишин був членом Української радикальної партії та прихильником аграрних лівих рухів.[2]
Стечишин емігрував до Канади в 1902 році, у віці 19 років.[1] Спочатку він прибув до Вінніпегу, Манітоба, а потім провів своє перше літо в Канаді як сезонний робітник на Канадській тихоокеанській залізниці в Пайлот-Батті, Саскачеван.[3] Перебуваючи там, Стечишин отримав знання та натхнення, щоб згодом написати новелу «Пілот Б'ютт», названу на честь міста, у якій розповідається про важку історію молодого українського іммігранта на ім'я Павло, який знайшов роботу чорноробом на станції реанімації «Пілот Б'ютт».[4]
Переїхавши потім у 1903 році до Каліфорнії, Стечишин проводив час у Каспарі та в комуні Агапія Гончаренка біля Гейворда.[1] У «Каспарі» в 1903 році він написав «Пілот Б'ютт», який був опублікований через рік у «Журавлі» в Скрентоні, штат Пенсільванія (де він пізніше проживе кілька років).[5]
У 1905 році Стечишин повернувся до Канади, переїхавши цього разу до Британської Колумбії. Разом з Павлом Кратом, Томою Томашевським і Василем Головацьким він став лідером українського соціалістичного руху в передвоєнній Канаді.[6] Як і інші, Стечишин був пов'язаний з радикальними та соціалістичними рухами в Галичині, зокрема з Українською радикальною партією, і був етичним соціалістом[en][2].
У 1907 році Стечишин був частиною організації товариства «Боротьба» у Ванкувері, Британська Колумбія.[1] Перебуваючи в Британській Колумбії, Стечишин сприяв українській імміграції до провінції, писав про це в українській пресі та листувався із зацікавленими потенційними іммігрантами.[3]
Як соціалістичний активіст він критично ставився до церкви, особливо щодо рівня життя деяких священнослужителів у порівнянні з мирянами.[3]
Після повернення до Вінніпегу (Манітоба) Стечишин став редактором «Робочого народу», української газети при Соціалістичній партії Канади у Вінніпезі. Він обіймав цю посаду з 1909 по 1912 рік, перш ніж покинути організацію через нібито фінансові зловживання.[6][7] У 1910 р. український соціалістичний рух відокремився від Соціалістичної партії Канади і став Федерацією Українських Соціал-Демократів у Канаді; редагував партійний тижневик «Червоний прапор».[8] Як провідний член цієї нової партії, Стечишин критично ставився до відсутності автономії, наданої Соціалістичною партією Канади її українській фракції.[2]
З 1913 по 1915 рік Стечишин редагував нову газету Національної асоціації Альберти «Новини» в Едмонтоні (провінція Альберта).[1]
До 1915 року він та інші залишили український соціалістичний рух, який ставав більш радикальним і класово-орієнтованим (а не аграрним), натомість віддаючи перевагу більш поміркованим українським групам.[2] Хоча Стечишин спочатку критикував церкву під час свого голосно-соціалістичного періоду, згодом Стечишин відмовився від своєї позиції, коли приєднався до церкви.[3]
Потім Стечишин переїхав на кілька років до Сполучених Штатів, де редагував «Народну волю» в Скрентоні, штат Пенсільванія.[1] У 1920 році був секретарем дипломатичної місії частково визнаної Української Народної Республіки в столиці США Вашингтоні.[1]
З 1921 по 1947 рік він був редактором «Українського голосу», знову у Вінніпезі, Манітоба.[9] На початку 1920-х років був активним учасником руху українських шкіл «Рідна школа» в Манітобі.[10] У 1927 р. разом із братами та декількома іншими був співзасновником Спілки Української Самопомочі та її директором до 1935 р.[9]
Протягом останніх десятиліть перебування у Вінніпезі Стечишин був активним в українській громаді міста. У 1940 році Стечишин був членом-засновником Конґресу Українців Канади (тоді Комітету українців Канади), працюючи в його початковій виконавчій раді.[11] Разом зі своїми братами він брав участь у проєкті, що створив Коледж Святого Андрія, Манітоба, який було засновано в 1946 році, і він також служив у консисторії Української Православної Церкви Канади.[1]
Стечишин помер 18 листопада 1947 року у Вінніпезі, Манітоба.[1]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
