Loading AI tools
український громадський і політичний діяч, письменник, публіцист З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Петро́ Януа́рійович Стебни́цький (25 листопада 1862, Гореничі[2], Київська губернія Російська імперія — 4 березня 1923) — український громадський і політичний діяч, письменник і публіцист. Міністр освіти в уряді Федора Лизогуба Української Держави (1918).
Стебницький Петро Януарійович | |
---|---|
Генеральний комісар по справам України в Петрограді[1] | |
16 липня 1917 — 7 листопада 1917 | |
Попередник | посада запроваджена |
Наступник | посада скасована |
Народився | 25 листопада 1862 Гореничі[2], Київський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
Помер | 4 березня 1923 (60 років) Київ, Українська Соціалістична Радянська Республіка |
Похований | Щекавицьке кладовище |
Відомий як | політик, письменник, публіцист, дипломат |
Країна | Російська імперія |
Національність | українець |
Alma mater | Фізико-математичний факультет Київського університетуd (1886) |
Політична партія | Українська демократична партія |
Професія | політик, письменник, публіцист |
По закінченні фізико-математичного факультету Київського університету (1886) працював у Петербурзі на різних урядових посадах (голова у Міністерстві Фінансів і у Торговельному телеграфному агентстві), писав на економічні теми у періодичних виданнях «Вестник финансов», «Торгово-промышленная Газета», «Русское экономическое обозрение». Незабаром разом із Петром Саладиловим Стебницький став одним з керівних діячів української Громади в Петербурзі: організатор громади ТУП, секретар, згодом голова Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг (співредактор його видання, зокрема ініційованого Лотоцьким[3] повного «Кобзаря» Т. Шевченка), брав участь у виданні у Петербурзі «Украинского Вестника» (1906) та «Рідної справи — Думських Вістей» (1907), української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 15); співробітник «КСт.», «Украинского Вестника», київ. «Ради», «ЛНВ», «Украинской Жизни» та ін.
По Лютневій революції 1917 голова Української Національної Ради в Петрограді, член ЦК УПСФ, комісар у справах України при Тимчасовому Уряді (між Другим і Третім універсалами). Входив до складу УЦР. Після більшовицького перевороту переїхав до Києва, за гетьманату заступник голови української мирової делегації з Радянською Росією, сенатор адміністративного суду Держ. Сенату.
24 жовтня 1918 р. гетьманом Павлом Скоропадським наказом № 272 призначений міністром освіти та мистецтв (очолював міністерство освіти та мистецтв до 14 листопада 1918 р.)[4] у кабінеті Ф. А. Лизогуба як кандидат від Українського Національного Союзу.
Залишився під радянською окупацією; у 1919—1923 роках — голова Київської «Просвіти», з 1919 — керівник постійної Комісії біографічного словника при ВУАН. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.
Похований у Києві (на Щекавиці).
Крім статей (переважно на культурні й актуальні теми), окремо появилися: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа» (1917), «Поміж двох революцій» (1918), «Борис Грінченко» (1920); оповідання «Марійка» і поезії. Літературні псевдоніми: П. Смуток, А. Ірпенський, П. Хмара, П. С.-Т., С-ий, Малоросиянин, Малорос.
У 1914 році, завдяки зусиллями співробітників московського журналу «Украинская Жизнь» (укр. Українське життя), було видано книгу-збірку Українське питання.[5] Статті у збірнику були анонімними й позначені просто як укладені працівниками журналу «Українське Життя», однак справжніми авторами були Леонід Жебуньов, Петро Стебницький та Олександр Лотоцький.
В українській державі була, єсть і надалі повинна бути державна мова – українська. Усяка спроба позбавити нашу горду стару мову державного значіння єсть замах на знаряддя української культури й на одну з основ української державности | ||
— Стебницький П. Державна мова. Нова Рада. 1918. № 169. С.1 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.