Інкунабула

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Інкунабула (гурт).

Інкуна́була (лат. incunabula — колиска, початок) — книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукований (а не переписаний вручну) в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їхній наклад був у межах 100–300 примірників.

Інкунабула
Досліджується в	incunabula studiesd
Місце створення	Європа
Інкунабула у Вікісховищі

Найдавнішою з відомих друкованих книг українського автора вважають «Прогностичну оцінку поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв и медицини славетного Болонського університету» (Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXXIII currentis Magistri Georgii Drohobicz de Russia almi studii Boloniensis atrium et medicine doctoris)^[1].

Історія

Біблія Гутенберга

Інкунабули дуже схожі до рукописних книг як за шрифтовим оформленням, так і за зовнішніми характеристиками. Першодрукарі у всьому наслідували рукописи, адже не мали інших зразків. На перших друкованих книгах не позначали ні року, ні місця друку, ні друкарні.

З XVII століття початок витоку «інкунабулознавства» — дисципліна, що вивчала первістки друкарського верстату — інкунабули, або видання XV століття.^[2]

Термін був уперше застосований Бернардом фон Малінкродтом з Мюнстера у 1639 році у памфлеті «Розвиток прогресу типографського мистецтва» (лат. De ortu et progressu artis typographicae) і утвердився в XVIII столітті.

Інкунабули поділяють на два типи: ксилографічні та типографські. Типографським способом була надрукована Біблія Гутенберга. Деякі автори вважають інкунабулами видання, виконані винятково типографським способом.

У більшості видань використовували латинську мову, але друкувалися книги й іншими мовами. Основними покупцями інкунабул були вчені, знать, адвокати та священнослужителі. Інкунабули друкувалися без абзаців.

У XIX столітті з'явились перші каталоги інкунабул. Вичерпним каталогом такого роду є «Gesamtkatalog der Wiegendruck», скомпільований Державною бібліотекою у Берліні. Німецькі інкунабули описані в рамках проєкту «Sammlung Deutscher Drucke». Також важливим є каталог інкунабул «Incunabula Short-Title Catalogue»^[3] Британської бібліотеки.

18 мов, якими друкувалися інкунабули в порядку спадання кількості: латинська, німецька, італійська, французька, голландська, іспанська, англійська, іврит, каталонська, чеська, грецька, церковнослов’янська, португальська, шведська, бретонська, данська, фризька та сардинська.

Особливості інкунабул

Інкунабули мають свої особливості, що відрізняють їх від наступних видань. Насамперед це особливий папір ручного виробництва з ганчір'яної сировини. Цей папір особливо цупкий і відрізняється від паперу пізніших сортів. Особливістю інкунабул є також те, що першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих книгах вигляд рукописних книжок. Інкунабули часто не мають титульного аркуша (як і в рукописних книгах). Вихідні дані в книзі розміщували в кінці тексту книги — в колофоні.

У тексті інкунабул відсутній поділ на абзаци. З нових рядків починалися лише розділи, а в середині розділу текст був суцільним. Заголовки і орнаментальну частину тривалий час відтворювали вручну. Ініціали та прикраси на берегах додавалися після друку художниками-ілюмінаторами. Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально поширеним був готичний малюнок шрифту. Наприкінці 60-х років XV століття в Італії виник шрифт антиква, який був зручніший для латиниці. В інкунабулах представлені також кириличний, глаголичний, грецький, єврейський шрифти.

Друкували інкунабули насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною або синьою фарбою. Формат книжок був переважно великий, на аркуш паперу (in folio; звідси фоліант). Береги книжок були обов'язково широкі. Зазвичай книги виготовляли без оправ, оскільки передбачалося, що кожен власник замовить палітурку для свого примірника за власними уподобаннями й фінансовими можливостями.

Наклад інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, наприкінці XV сторіччя — 1–2 тисячі примірників.

Зібрання інкунабул

Найбільшими зібраннями інкунабул володіють такі бібліотеки:

• Баварська державна бібліотека (18 550)^[4]
• Британська бібліотека (12 500)^[5]
• Французька національна бібліотека (12 000)^[6]
• Ватиканська бібліотека (8 000)^[7]
• Австрійська національна бібліотека (8 000)^[8]
• Вюртемберзька земельна бібліотека (7 084)^[9]
• Російська національна бібліотека (7 000)
• Бібліотека Бодлеяна (5 623)^[10]
• Бібліотека Конгресу США (5 600 прим., 3797 назв)^[11][12]
• Російська державна бібліотека (5 300)
• Гантінгтонська бібліотека (5 000)
• Бібліотека герцога Августа (5 000)
• Бібліотека Кембриджського університету (4 650)^[13]
• Національна бібліотека Вітторіо Емануеле III в Неаполі (4563)^[14]
• Бібліотека Джона Райландса (4 500)
• Державна бібліотека в Берліні (4 442)^[15]
• Королівська бібліотека Данії (4425)^[16]
• Клементінум, Прага (4200)^[17]
• Національна центральна бібліотека Флоренції (4000)^[18]
• Бібліотека Альбертіна (3700)^[19]
• Бібліотека Ягеллонського університету (3666)^[20]
• Бібліотека Гарвардського університету (3 600)
• Нижньосаксонська земельна й університетська бібліотека (Геттінген) (3100)^[21]
• Національна бібліотека Іспанії (3100)^[22]
• Бібліотека Мазаріні (2 370)
• Національна бібліотека святого Марка (2 283)
• Амброзіанська бібліотека (2 100)
• Страсбурзька національна й університетська бібліотека (2 098)^[23]
• Морганівська бібліотека (бл. 2 000)
• Римська національна центральна бібліотека (2 000)^[24]
• Королівська бібліотека Нідерландів (2 000)
• Угорська національна бібліотека (1 814)
• Гайдельберзька університетська бібліотека (1 800)
• Сент-Гальська монастирська бібліотека (1 650)
• Туринська національна університетська бібліотека (1 600)^[25]
• Національна бібліотека Португалії, Лісабон (1 597)^[26]
• Падуанська університетська бібліотека, Падуя (1 583)^[27]
• Бібліотека Святої Женев'єви, Париж (1 450)^[28]
• Художній музей Волтерс (1,250)^[29]
• Коледж Брін Мар (1 214)
• Ліонська міська бібліотека, Ліон (1 200)^[30]
• Бібліотека Коломбіна, Севілья (1 194)^[31]
• Бібліотека Іллінойського університету в Урбана-Шампейні (1 130)^[32]
• Університетська бібліотека Глазго (більше 1000)^[33]
• Брідвельська бібліотека, Даллас (більше 1 000)^[34]
• Ньюберійська бібліотека (1 000)
• Муніципальна бібліотека Безансона (бл. 1 000)
• Гантінгтонська бібліотека (Каліфорнія) (827)^[35]
• Філадельфійська вільна бібліотека (більше 800)
• Бібліотека Принстонського університету (750) (разом з Шейдеською бібліотекою)
• Бібліотека Лейденського університету (700)
• Муніципальна бібліотека Гренобля, Гренобль (654)
• Медіатека Чеккано, Авіньйон (624)^[36]
• Гуманістична бібліотека (Селеста) (550)^[37]
• Медіатека В'єй-Іль (Агено) (541)^[38]
• Бібліотека Сарагоського університету, Сарагоса (405)^[39]

Інкунабули в бібліотеках України

В Україні зібрання інкунабул мають (список є неповним):

• Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (524)
• Одеська національна наукова бібліотека (52)
• Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України (49)
• Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка (49)
• Наукова бібліотека Ужгородського національного університету (32)
• Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (18)
• Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (8)
• Наукова бібліотека Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (5)
• Наукова бібліотека імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1)
• Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва (1)^[40]
• Наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (?)