Loading AI tools
громадська організація З Вікіпедії, вільної енциклопедії
ВГО «Сокіл» (до липня 2014-го — ВМГО «Сокіл» — Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Сокіл») — молодіжне військово-спортивне товариство. Метою організації є розбудова українського суспільства та держави на засадах сучасного українського соціал-націоналізму[1]. В 2006 році «Сокіл» очолив Маркіян Лопачак. Лідерами були Богдан Галайко (до 2013 року), Руслан Андрійко (2012 — 2014). З 2014 року головою ВГО «Сокіл» є Юрій Черкашин[2].
 Емблема | |
 Прапор | |
| Девіз | Де сила - там воля! |
|---|---|
| Дата заснування | 2006 |
| Тип | парамілітарна організація |
| Голова | Юрій Черкашин |
| Офіційний сайт | vgo-sokil.org.ua |
 Сокіл у Вікісховищі | |
ВГО «Сокіл» була зареєстрована (відновлена) у жовтні 2006 року силами Тараса Скиби, Івана Калинича, Ярини Вайди і Богдана Стадника. Організація декларувала продовження справи українського «Сокола» першої половини XX ст, що був заборонений радянськими окупантами у 1939 році. Головним партнером ВГО «Сокіл» виступила ВО «Свобода»[3].
Перший осередок було створено у м. Львові.
Перші осередки були створені на Галичині, згодом було розгорнуто осередки по інших регіонах країни. Нині у всіх регіонах України (крім АР Крим) існують обласні осередки та підпорядковані їм районні/міські. Створений центральний Провід організації, що здійснює координацію обласних осередків. Також створений осередок серед української діаспори в Іспанії[джерело?].
Основний напрямок діяльності — національно-патріотичне виховання української молоді. В основі своєї діяльності ВГО «Сокіл» покладає ідеологію українського націоналізму і виховує у своїх членів любов до Батьківщини, вшанування національних традицій та звичаїв, повагу до батьків, вивчення національної історії та змагання за те, щоб українці зайняли панівне становище у своїй державі, повноцінно впливали на політичне життя краю та розвиток української нації в майбутньому[4].
Члени організації кожного тижня зустрічаються на зборах, слухають лекції з історії, ідеології, обговорюють цікаві події тижня, спільно тренуються, планують свою діяльність тощо, періодично збираються на всеукраїнські заходи[5][6].
Частина членів організації отримувала депутатські мандати у місцевих радах за списками ВО «Свобода».[7][8]
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (листопад 2019) |
Активісти «Соколу» взяли активну участь у Революції Гідності. У складі Самооборони Майдану була сформована окрема комендантська чота «Сокіл», яку очолив тоді перший заступник голови організації Юрій Черкашин[2]. Чота сокільців не підпорядковувалась А. Парубію, оскільки перебувала у структурі націоналістичних сотень самооборони, які були в підпорядкуванні адмірала Ігоря Тенюха. Чота також виконувала функції групи швидкого реагування при сотні охорони революційної Київради. Відповідно чота активно співдіяла з комендатурою Київради, яку очолював тодішній голова Організації «Сокіл» Руслан Андрійко. Чота дислокувалась на балконах Колонної зали КМДА[джерело?].
Окрема комендантська чота ВГО «Сокіл» брала участь у протистояннях на перехресті вулиць Лютеранської та Банкової в грудні 2013-го, поваленні пам'ятника Леніну на Бесарабській площі, обороні Київради від бійців «чорної роти» підрозділу «Беркут», протистояннях на Грушевського в січні 2014-го (неофіційно), боях на Кріпосному та Інституцькій 18 лютого 2014-го. В останніх чота втратила половину особового складу пораненими, в тому числі важкими[джерело?].
Окрім комендантської чоти, активісти ВГО «Сокіл» були у інших підрозділах самооборони, зокрема, у 2-ій сотні ім. Святослава Хороброго та 3-ій сотні ім. Петра Сагайдачного. Сокільці, зокрема, Ігор Гуменюк (Дубенко) та Сергій Крайняк (Агроном) брали участь у наступі на Інститутській 20 лютого 2014-го, де від куль силовиків загинула значна частина Небесної Сотні[джерело?].
Влітку 2014 року головою організації призначено Юрія Черкашина, що на той час також був в.о. командира першого взводу батальйону особливого призначення «Січ», що активно готувався до відправки на фронт. Було прийнято рішення, що організація відмовляється від статусу суто молодіжної. Пріоритетними завданням ВГО «Сокіл» було визначено участь у російсько-українській війні в складі різних підрозділів силових структур та добровольчих батальйонах, підготовку військових кадрів у всіх доступних для цього місцях, матеріальне забезпечення бойових частин (волонтерство).
Активісти «Соколу» знаходяться або знаходилися в лавах Збройних Сил України, Національної гвардії, добровольчих батальйонах МВС України, ОУН та ДУК, або ж матеріально допомагають фронту. У роті «Карпатська Січ» та батальйоні «Січ» були створені дві чоти, які сформовані із активістів «Соколу»[9].
Голова ВГО «Сокіл» Юрій Черкашин з серпня 2014 до липня 2015 року також бере участь у «АТО» в батальйоні «Січ», а пізніше аж до поранення в листопаді 2015 року — у складі роти Карпатська Січ 93 ОМБр. Його заступник (2013-2018) Ярослав Люти брав участь у бойових діях у 2014—2016 р. в складі добровольчого батальйону НГУ імені Кульчицького. Керівник київського міського осередку (2016-2019) Володимир Назаренко був командиром взводу добровольчого окремого 25-го батальйону «Київська Русь» у складі ЗСУ та успішно вивів близько 200 осіб особового складу з оточення біля Дебальцевого. Активіст Миколаївського осередку Геннадій Дубров у складі окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ» узяв участь у захисті Донецького летовища[10].
Член Проводу «Вірний» воював у складі Добровольчого Українського Корпусу. Перше бойове хрещення прийняв на метеостанції Донецького аеропорту, яку називали останнім форпостом летовища — це була остання позиція в ДАПі, яку покидали наші військові. Пізніше, воював у складі добровольчих підрозділів «Айдар» та «Карпатська Січ». Інтендант «Соколу» (2016-2019) Іван Косенко служив у складі добробату «Січ» у Пісках - одній з найгарячіших точок Східного фронту - зачищав Мар'їнку, брав участь в операціях у Лимані і Кримському. Медичний референт «Соколу» Ігор Садівничий у складі спочатку окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», потім зведеної роти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр і у складі власне 93-ї ОМБр брав участь у бойовий діях в Пісках, Водяному, Опитному, Кримському та ін[джерело?].
До та під час Революції Гідності багато членів організації піддавалися переслідуванню за свою політичну діяльність, деякі з них певний час перебували в ІТТ або СІЗО та навіть були засуджені. Після перемоги Революції Гідності певний час Організація мирно співіснувала із державним апаратом, допоки не сталася кривава провокація під стінами Верховної Ради 31 серпня 2015 року. Близько двадцяти націоналістів, серед яких були сокільці, були затримані та відправлені до Подільського ІТТ, а потім до Лук'янівського СІЗО. Згодом більшість з них під тиском обуреної громади були випущені, крім двох: «Дубенка» та «Агронома» — справа яких досі розглядається у Шевченківському районному суді м. Києва.[11] «Бізон» був затриманий пізніше та відправлений до Миколаївського СІЗО, а 17.03.2017 отримав вирок Братського районного суду, що передбачає 6 років ув'язнення. Справа «Бізона» проходить апеляцію[11][12].
Перший голова відновленого "Соколу" Маркіян Лопачак у 2014 році став народним депутатом України 7 скликання.
Руслан Андрійко обирався депутатом Київської міської ради (з 2014 року).
Юрій Черкашин обирався депутатом Бориславської міської ради (2010-2015).
Колишній керівник київського міського осередку та депутат Київської міської ради Володимир Назаренко неодноразово ставав жертвою нападів зловмисників, пов'заних зі своєю політичною діяльністю.[13]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
