Сидяк Віктор Олександрович

Віктор Олександрович Сидяк (нар. 24 листопада 1943) — радянський фехтувальник-шабліст, чотириразовий олімпійський чемпіон, семикратний чемпіон світу. Заслужений майстер спорту СРСР.

Спортивні медалі
Представник  СРСР
Чоловіки Фехтування
Олімпійські ігри
Золото	Мехіко 1968	командна шабля
Золото	Мюнхен 1972	Шабля
Срібло	Мюнхен 1972	командна шабля
Золото	Монреаль 1976	командна шабля
Бронза	Монреаль 1976	Шабля
Золото	Москва 1980	командна шабля
Чемпіонати світу
Золото	Гавана 1969	Шабля
Золото	Гавана 1969	командна шабля
Золото	Анкара 1970	командна шабля
Бронза	Відень 1971	шабля
Золото	Відень 1971	командна шабля
Срібло	Гетеборг 1973	шабля
Срібло	Гетеборг 1973	командна шабля
Бронза	Гренобль 1974	шабля
Золото	Гренобль 1974	командна шабля
Золото	Будапешт 1975	командна шабля
Золото	Мельбурн 1979	командна шабля

Віктор Сидяк
Загальна інформація
Громадянство	СРСР
Місце проживання	Донецьк, Львів, Мінськ, Одинцово
Народження	24 листопада 1943(1943-11-24) (80 років) Анжеро-Судженськ
Зріст	176 см
Вага	76 кг
Alma mater	Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського
Спорт
Вид спорту	Фехтування
Дисципліна	Шабля
Спортивне звання	Заслужений майстер спорту СРСР
Клуб	СКА (Львів), СКА (Мінськ)
Нац. збірна	СРСР
Тренери	Г.Галіакбаров, Д.Тишлер, А.Фель, М. Ракита
Нагороди
Сидяк Віктор Олександрович у Вікісховищі

Сидяк був шульгою, відомий агресивним стилем, одним із найяскравіших виконавців стилю «російська підготовка», відомого також під назвою «атака в півтора темпа». Тренувався у Спортивному Клубі Армії.

Життєпис

Народився 24 листопада 1943 в м Анжеро-Судженськ Кемеровської області РРФСР. Дитинство провів у Донецьку, де початково захопився боксом та мотоспортом, проте пізніше надав перевагу спортивному фехтуванню. Займався під наглядом Геннадія Галіакбарова.

Впродовж 1960-х років тренувався у Львові поряд з відомими українськими фехтувальнильниками: Є.Череповським, Ю.Перженцевим, Ш.Батизі та представляв Україну на внутрішніх змаганнях. Завдяки своїй майстерності претендував на місце в збірної команди СРСР. Зарекомендував себе серед шаблістів як незручний лівша, що вмів блискавично приймати рішення, а потім безперервно атакувати. Поки відомі радянські фехтувальники використовували його переважно як чудового спаринг-партнера, Віктор сходами піднімався до заповітного Олімпу, і в 1968 році на Олімпійських іграх в Мехіко був удостоєний своєї першої золотої нагороди за командні змагання.

У 1970 році керівники Комітету з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів БРСР — Віктор Ілліч Ливенцев і Герман Матвійович Бокун — запросили його переїхати до Мінська. На цей час досягнення Віктора Сидяка стали значно помітнішими: він вигравав усі турніри, на які виїжджала збірна команда СРСР. Таким чином В.Сидяк став основою зіркової плеяди білоруських фехтувальників, як то Олена Бєлова, Олександр Романьков, Тетяна Самусенко, Микола Альохін та ін.

Однак найголовніша його перемога відбулася в Мюнхені. У 1972 році, на XX-тій Олімпіаді Віктор Сидяк став першим з радянських шаблістів, які завойовували золоту медаль в особистому турнірі. Була близькою можливість і на отримання командного золота, проте через драматичний розвиток подій: капітан збірної СРСР В.Сидяк на прохання своїх тренерів виступав із серйозною травмою (осколок шаблі суперника поранив його око) що одразу вплинуло на загальний настрій та можливості радянської команди (В.Сидяк, В.Назлимов, Е.Винокуров і В.Баженов) і вона зрештою поступилася італійцям.

В 1973 році закінчив Білоруський Державний інститут фізичної культури.

На літніх Олімпійських іграх-76 в Монреалі Віктор Сидяк завоював бронзову медаль в особистій першості, пропустивши вперед тільки шаблістів зі своєї команди. В командному ж турнірі радянські шаблісти взяли золото.

Востаннє, у віці 37 років, славетний спортсмен виступив на Олімпіаді-80 в Москві і знову завоював золото в командному турнірі.

По завершенню спортивної кар'єри, продовжував військову службу (на олімпіадах та чемпіонатах виступав як «спортсмен-непрофесіонал» від Збройних Сил СРСР), поки не був направлений через пару років до Угорщини працювати заступником голови спортивного клубу. Пізніше направлений служити до Києва на посаду заступника голови ДОСААФ. У Києві ж і пішов у відставку в званні підполковника.

На початку 1990-х після спроб роботи у бізнесі, відгукнувся на пропозицію роботи тренером в Італії пропрацювавши там близько восьми років. Згодом, перекваліфікувався в спортивного функціонера та став генеральним секретарем Асоціації професійного боксу Білорусі. Вже у віці, повернувшись до Росії, Віктор Сидяк очолив Міжнародний центр олімпійського резерву в Одинцово.

Літературая

• Олимпийская энциклопедия. — М.: «Советская энциклопедия», 1980 (рос.)

Посилання

• Біографія В. О. Сидяка на сайті Національного олімпійського комітету республіки Білорусь (рос.)
• Біографія В. О. Сидяка на сайті онлайн Енциклопедії ЦСКА (рос.)
• Біографія В. О. Сидяка на сайті Кемеровської області (рос.)
• Стаття «Упрямство воспитывает характер» про В.Сидяка в газеті Московський комсомолець (рос.)
• Стаття «Фехтовальщик Виктор Сидяк: Хотел выступить на пятой Олимпиаде. Но меня с почетом выпроводили из спорта» на сайті газети «Комсомольская правда» (рос.)