Введенський жіночий монастир (Чернівці)

Введенський жіночий монастир — жіночий православний монастир УПЦ (МП)

Введенський жіночий монастир УПЦ (МП)

Введенський жіночий монастир УПЦ (МП)
Розташування	м. Чернівці  Україна вул. Буковинська, 10
Конфесія	Українська Православна Церква (Московський патріархат)
Єпархія	Чернівецько-Буковинська
Тип монастиря	Жіночий монастир
Засновник	митрополит Володимир Репта
Заснування	1904
Закритий	1960–1994
Настоятель	ігуменя Мелітина (Слижук)
Стан	діючий

Історія заснування

Вже з початку зародження християнства знаходилися віруючі, які шукали вищого подвигу.

На Русі монастирі з'явилися за часів Ярослава Мудрого (близько 983 р. — 1054 р.).

В Україні монастирі стали насамперед осередками християнської духовності.

Чернівецька область за кількістю монастирів посідає одне з перших місць в Україні. Загалом в області 16 діючих монастирів, у яких живе понад 400 представників чернецтва.

Жіночий Свято-Введенський монастир у Чернівцях був організований на початку XX століття за сприяння митрополита Буковини і Далмації Володимира (Володимира Репта).

Розміщений монастир на розі теперішніх вулиць Буковинської і Кармелюка.

Нинішня вулиця Буковинська в Чернівцях — одна із тих, що веде на східну околицю міста — до колишнього передмістя Гореча.

Тут тісно переплелися приватні та адміністративні забудови.

Зокрема, цілий комплекс лікувальних закладів — публічна Буковинська крайова лікарня та Буковинська дитяча лікарня. Це — дев'ять споруд, які є пам'ятками місцевого значення.

Під будівництво крайового шпиталю в свій час виділили земельну ділянку у 3,5 га навпроти Народного саду (тепер центральний парк культури).

Роботи велися три роки. У 1886 р. крайова лікарня була відкрита.

За нею, на цій же вулиці у 1904 році відкрили жіночий монастир, для підтримки санітарної служби на випадок надзвичайних ситуацій (епідемій, повеней тощо), а також для догляду за хворими.

Землю для будівництва монастиря купили поблизу лікарні.

Діяльність монастиря

Основним метою монастиря, як зазначалось у його статуті, стала одна з найважливіших справ християнського милосердя — догляд за хворими та піклування про них.

Монахині допомагали і при догляді за дітьми у дитячих притулках.

Монастир діяв до 1960 року, а потім його закрили.

Монастирські споруди влада відібрала, а сестер переселили у Хрещатицький монастир.

Через два роки монастир ліквідували остаточно^[1]. Черниці перейшли до інших монастирів, а деякі стали жити в миру.

Відновили Свято-Введенський жіночий монастир у 1994 році, після президентського указу^[2] про повернення релігійним організаціям культового майна.

На подвір'ї монастиря побудували новий Свято-Троїцький собор з підземним храмом преподобного Іоана Кущника.

У підземному храмі знаходяться кістки з частинками святих мощей Хозевітських мучеників, преподобного Кукші Нового та інших святих, а також великий дубовий хрест, освячений в Єрусалимі, та ікони з частками святих мощей.

Світлини

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Примітки

1. Яремчук С. С. Адміністративний тиск радянської влади на православну церкву в кінці 50-х на початку 60-х років XX століття (на прикладі Чернівецької області)/ Питання історії. Збірник наукових статей Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Том 5.- Чернівці, 2002.
2. Від 4 березня 1992 року.

Джерела

• Монастирі Буковини
• Платинова Буковина [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Монастирі та храми [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Юридичний портал [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Монастирі Української православної церкви (Московського патріархату)