SMS Szent István

Лінкор «Сент Іштван» (нім. Szent István, угор. SMS Szent István) належав до кораблів класу Вірібус Унітіс (Теґеттгофф) військово-морських сил Австро-Угорщини. Згідно з умовою фінансування будівництва цих бойових кораблів один з них мали збудувати на верфі угорської частини імперії, у порту якої він повинен був перебувати. Через це він був закладений в Рієці на верфі, де будували невеликі кораблі. Це затягнуло будівництво і призвело до витрати додаткових коштів для розбудови верфі. Названий на честь короля Стефана І Святого, який охрестив Угорщину. Перший варіант назви лінкору на честь Яноша Гуняді був відхилений на вимогу ерцгерцога Франца Фердинанда.

«Сент Іштван»
SMS Szent István
Служба
Тип/клас	лінкор
Держава прапора
Належність	Ц.к. військово-морські сили Австро-Угорщини (KuK Kriegsmarine)
Корабельня	Ganz & Company - Danubius de Fiume Рієка
Закладено	29 січня 1912
Спущено на воду	17 січня 1914
Введено в експлуатацію	17 листопада 1915
Виведений зі складу флоту	Затонув 10 червня 1918
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	стандартна 22 078 т
Довжина	160 м
Ширина	27,3 м
Осадка	макс. 8,8 м
Бронювання	Борт 100-280 мм Цитадель 180-200 мм Палуба 48 мм Торпедний захист 36 мм Башти 205 мм Барбети 280 мм Каземати 100 мм Передня бойова рубка 250-356 мм Задня рубка 250 мм
Технічні дані
Рухова установка	12 котлів Ярроу, 4 парові турбіни Парсонса
Гвинти	4
Потужність	25 000 к.с.
Швидкість	max. 20 вуз.(37 км/год.)
Автономність плавання	4200 миль (7800 км)(10 - вузловим ходом (19 км/год.))
Екіпаж	962-1.050 чол.
Озброєння
Артилерія	12 × 30,5 см (у 4 баштах) 12 × 15,0 см (в одиночних казематах) 18 × 7,0 см
Торпедно-мінне озброєння	4 торпедні апарати ∅ 53,3 см (1 корма, 2 по сторонах, 1 форштевень під водою)
Зенітне озброєння	3 x 66-мм

Історія

Спуск лінкору на воду

Тонучий лінкор «Сент Іштван»'

Загибель лінкора

Через брак досвіду, матеріалів, які могли бути виключно угорськими, необхідність розбудови верфі будівництво лінкора припинили на 17 місяців. Лінкор прийняли до складу флоту лише 1915 року. Він мав додаткову платформу поміж димовими трубами і єдиний не був оснащений протиторпедними і протимінними сітями. З 991 дня служби лінкор провів 937 дні на базі в Пулі. За цей час його відвідали імператори Карл І, Вільгельм ІІ.

На 15 червня 1918 був призначений наступ австро-угорського війська на італійські позиції, які з моря повинен був підтримати весь флот. Згідно з планом адмірала Горті 9 червня з бази вийшли лінкори «Принц Євген» і «Вірібус Унітіс», де знаходився штаб флоту, кореспонденти. В іншій групі знаходились лінкори «Святий Стефан», «Теґеттгофф» у супроводі есмінця і 6 міноносців. Кораблі затримались при виході з бази на 45 хвилин, згодом не змогли розвинути запланованої швидкості через перегрів турбін на «Святому Стефані». 10 червня о 3:25 їх атакувала група італійських торпедних катерів. Через 5 хвилин дві торпеди вразили лінкор, який нахилився на правий борт. О 4:45 «Теґеттгофф» взяв на буксир «Святого Стефана». Це прискорило заповнення корабля водою, подальшого нахилу корабля. Через затоплення котлів припинилось енергопостачання і відключились насоси. Було віддано наказ покинути корабель. О 6:05 корабель перевернувся і через сім хвилин затонув разом з 89 матросами. Затоплення лінкору було зафіксоване операторами. Ця подія змусила Горті наказати флоту повернутись на базу.

Югославські водолази 1976 здійснили перший спуск до лінкору, що лежить кілем до гори на глибині 66 м. Наступну італо-югославську експедицію фінансувало 1990 італійське телебачення. Перша австрійська експедиція відбулась у червні 1994 року. У наступні роки відбулось ще декілька експедицій до решток корабля. Дослідження виявили, що торпеди влучили під панцирний пояс лінкору у незахищену частину дна, де видніються пробоїни розміром 5x6 метрів.

Посилання

• Затоплення лінкору «Святий Стефан» [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• «Святий Стефан» [Архівовано 9 жовтня 2009 у Wayback Machine.]

Джерело

• Zvonimir Freivogel: Tauchgang um das K. u. K. Schlachtschiff Szent Istvan (= Marine-Arsenal. Special 8) Podzun-Pallas, Wölfersheim-Berstadt 1998, ISBN 3-7909-0642-5.