Сварожич

Сваро́жич — бог вогню і війни у давніх слов'ян. Можливо, Сварожич розглядався як син Сварога.

Сварожич
уособлює вогонь або ритуальна назва вогню
Божество в	слов'янська міфологія
Значення імені	Син Сварога або Малий Сварог
Заняття	керування вогнем (у східних і можливо південних слов'ян) покровительство воїнів (у західних слов'ян)
Згадки	хроніки
Батько	Сварог (можливо)
Брати/сестри	Дажбог, Перун (можливо)
Атрибути	зброя та обладунки (у західних слов'ян)
Медіафайли у Вікісховищі

Образ і функції

Згідно з описом ідола Сварожича, наданим середньовічним хроністом Тітмаром Мерзебурзьким, цього бога західні слов'яни уявляли в подобі воїна^[1]. Водночас інші згадки, включаючи фольклорні (здебільшого в східних слов'ян), вказують на зв'язок Сварожича з домашнім вогнем^[2][3].

Писемені згадки

Про вшанування слов'янами Сварожича як бога вогню повідомляє «Слово христолюбця» XIV—XV століть, де стверджується, що жителі Русі

…моляться вогню, називаючи його Сварожицем^[4]

Оригінальний текст (давньоруська)

…огневи ся молять, зовущи его Сварожицемь^[5]

За свідченням Тітмара Мерзебурзького, ідол Сварожича був встановлений у землі ратарів, у місті Редґоща (Рідігост), яке пізніші хроністи через помилку почали називати Ретрою. Сварожич був найшанованішим божеством ратарів:

…головний із них зветься Сварожич; всі язичники поважають і шанують його більше, ніж інших.

Культ Сварожича

Приблизно 1018 р. Тітмар Мерзебурзький описав поклоніння Сварожичу в одному з центрів лютецької федерації племен — місті Редґоща. Місто мало трикутну форму з трьома брамами. Його оточував священний ліс, у якому заборонялося рубати дерева. Одна з брам вела до озера, коло якого стояв дерев'яний храм, обнесений огорожею. Зовнішні стіни прикрашали зображення різних богів і богинь, а всередині стояли ідоли в шоломах і панцирях. Головним був ідол Сварожича. В храмі зберігалися знаки богів, які виносили лише в час воєнних походів. Біля храму проводилися ворожіння, при цьому всі стояли, крім спеціальних слуг, які доглядали за храмом. Ворожили на кісточках, які кидали на землю, а потім накривали дерном і встромлюювали зверху навхрест два списи. Між списами проводили священного коня. Потім дивилися який результат випав на кісточках і ворожили ще раз. Якщо результат повторювався, це вважалося правдивою відповіддю про майбутню долю. Якщо ж ні, то від задуманого відмовлялися^[1].

У Штирії (Словаччина) відомий демон на ім'я Сваржич (Švaržič)^[6]. В хорватській Циглені в середині XX ст. записано різдвяну народну пісню, в якій Сварожича запрошують у двір і стайні^[3].

Про поширеність культу Сварожича свідчать топоніми, як-от: місто Сважендз, село Сварожин у Польщі; Сварен, Сваров, Сварисов у Чехії, Сваржин (тепер Шверін) у Німеччині. Від евфемізмів імені Сварожича походять назви Тварожна гора в Польщі, село Тварожна в Чехії, замок Тварог у Словенії. На новгородщині в XV ст. зафіксовані назваи Сварузово та Свариж^[7][8]. Словенське село Вераче в 1480 мало назву Сварожичів пагорб (Svarozhichev hrib)^[6].

Трактування образу

Александр Ґейштор трактував Сварожича-Дажбога як земний вогонь, Сварога як небесний вогонь (сонце), Перуна — як атмосферний вогонь (блискавку)^[9].

Як стверджували В'ячеслав Іванов і Володимир Топоров, Сварожич — це інша назва Дажбога, що вказує на його походження від Сварога^[10]. Чеський археолог Вана Зденек також писав, що Сварожич і Дажбог є тим самим персонажем^[11].

На думку чеського славіста Міхала Тери, Сварожич і Дажбог були братами, аналогічно до Аґні та Сур'ї в індійській міфології^[12].

Примітки

1. Ґейштор, Александр (2014). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 159—171.
2. Кононенко, Олексій (16 серпня 2019). Українська міфологія. Божества і духи (укр.). Litres. с. 78. ISBN 978-5-04-120865-3.
3. Pintarić, Ana; Omazić, Marija (2005). Život i djelo(vanje) Ivane Brlić-Mažuranić : zbornik radova znanstvenoga skupa Zlatni danci 6 (Osijek, travnja 2004). Osijek: Sveučilište Josipa Jurja Strossmayera, Filozofski fakultet. с. 41—67. ISBN 953-6456-58-3. OCLC 441761009.
4. Варіант — Сварожичем
5. Цит. по: Мансикка В. Й. Религия восточных славян. М.: ИМЛИ им. А. М. Горького РАН, 2005. С. 137.
6. Šmitek, Zmago (18 жовтня 2010). Od staroslovanskega Svarožiča/Radogosta do slovenskega KresnikaFrom the Ancient Slavic Svarožič/Radogost to the Slovene Kresnik. Studia mythologica Slavica (англ.). Т. 13. с. 187—197. doi:10.3986/sms.v13i0.1647. ISSN 1581-128X. Процитовано 10 серпня 2022.
7. Modzelewski, Karol; Słupecki, Leszek Paweł; Pieniądz-Skrzypczak, Aneta (2006). Mitologia Słowian (вид. Wyd. 3., zm., rozszerz). Warszawa: Wydawn. Uniwersytetu Warszawskiego. с. 172. ISBN 83-235-0234-X. OCLC 212627528.
8. Strzelczyk, Jerzy (2007). Mity, podania i wierzania dawnych Słowian (вид. Wyd. 2., popr. i uzup). Poznań: Rebis. с. 199. ISBN 978-83-7301-973-7. OCLC 228025091.
9. Modzelewski, Karol; Słupecki, Leszek Paweł; Pieniądz-Skrzypczak, Aneta (2006). Mitologia Słowian (вид. Wyd. 3., zm., rozszerz). Warszawa: Wydawn. Uniwersytetu Warszawskiego. с. 308—309. ISBN 83-235-0234-X. OCLC 212627528.
10. Иванов, В. В.; Топоров, В. Н. (1995). Дажбог / Славянская мифология. Эллис Лак. с. 153—154.
11. Váňa, Zdeněk. (1990). Svět slovanských bohů a démonů (вид. 1. vyd). Praha: Panorama. с. 66. ISBN 80-7038-187-6. OCLC 25633301.
12. Téra, Michal (2009). Perun : bůh hromovládce : sonda do slovanského archaického náboženství. Červený Kostelec: Pavel Mervart. с. 68, 320—321. ISBN 978-80-86818-82-5. OCLC 428072312.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.