Loading AI tools
бог вогню і війни у давніх слов'ян З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сваро́жич — бог вогню і війни у давніх слов'ян. Можливо, Сварожич розглядався як син Сварога.
| Сварожич | |
|---|---|
 уособлює вогонь або ритуальна назва вогню | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
| Значення імені | Син Сварога або Малий Сварог |
| Заняття | керування вогнем (у східних і можливо південних слов'ян) |
| Згадки | хроніки |
| Батько | Сварог (можливо) |
| Брати/сестри | Дажбог, Перун (можливо) |
| Атрибути | зброя та обладунки (у західних слов'ян) |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Згідно з описом ідола Сварожича, наданим середньовічним хроністом Тітмаром Мерзебурзьким, цього бога західні слов'яни уявляли в подобі воїна[1]. Водночас інші згадки, включаючи фольклорні (здебільшого в східних слов'ян), вказують на зв'язок Сварожича з домашнім вогнем[2][3].
Про вшанування слов'янами Сварожича як бога вогню повідомляє «Слово христолюбця» XIV—XV століть, де стверджується, що жителі Русі
За свідченням Тітмара Мерзебурзького, ідол Сварожича був встановлений у землі ратарів, у місті Редґоща (Рідігост), яке пізніші хроністи через помилку почали називати Ретрою. Сварожич був найшанованішим божеством ратарів:
…головний із них зветься Сварожич; всі язичники поважають і шанують його більше, ніж інших.
Приблизно 1018 р. Тітмар Мерзебурзький описав поклоніння Сварожичу в одному з центрів лютецької федерації племен — місті Редґоща. Місто мало трикутну форму з трьома брамами. Його оточував священний ліс, у якому заборонялося рубати дерева. Одна з брам вела до озера, коло якого стояв дерев'яний храм, обнесений огорожею. Зовнішні стіни прикрашали зображення різних богів і богинь, а всередині стояли ідоли в шоломах і панцирях. Головним був ідол Сварожича. В храмі зберігалися знаки богів, які виносили лише в час воєнних походів. Біля храму проводилися ворожіння, при цьому всі стояли, крім спеціальних слуг, які доглядали за храмом. Ворожили на кісточках, які кидали на землю, а потім накривали дерном і встромлюювали зверху навхрест два списи. Між списами проводили священного коня. Потім дивилися який результат випав на кісточках і ворожили ще раз. Якщо результат повторювався, це вважалося правдивою відповіддю про майбутню долю. Якщо ж ні, то від задуманого відмовлялися[1].
У Штирії (Словаччина) відомий демон на ім'я Сваржич (Švaržič)[6]. В хорватській Циглені в середині XX ст. записано різдвяну народну пісню, в якій Сварожича запрошують у двір і стайні[3].
Про поширеність культу Сварожича свідчать топоніми, як-от: місто Сважендз, село Сварожин у Польщі; Сварен, Сваров, Сварисов у Чехії, Сваржин (тепер Шверін) у Німеччині. Від евфемізмів імені Сварожича походять назви Тварожна гора в Польщі, село Тварожна в Чехії, замок Тварог у Словенії. На новгородщині в XV ст. зафіксовані назваи Сварузово та Свариж[7][8]. Словенське село Вераче в 1480 мало назву Сварожичів пагорб (Svarozhichev hrib)[6].
Александр Ґейштор трактував Сварожича-Дажбога як земний вогонь, Сварога як небесний вогонь (сонце), Перуна — як атмосферний вогонь (блискавку)[9].
Як стверджували В'ячеслав Іванов і Володимир Топоров, Сварожич — це інша назва Дажбога, що вказує на його походження від Сварога[10]. Чеський археолог Вана Зденек також писав, що Сварожич і Дажбог є тим самим персонажем[11].
На думку чеського славіста Міхала Тери, Сварожич і Дажбог були братами, аналогічно до Аґні та Сур'ї в індійській міфології[12].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
