Loading AI tools
шведська письменниця З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Сара Лідман | ||||
|---|---|---|---|---|
| швед. Sara Lidman | ||||
 Сара Лідман. | ||||
| Ім'я при народженні | Сара Адела Лідман — швед. Sara Adela Lidman | |||
| Народилася | 30 грудня 1923 Міссентреск, Швеція | |||
| Померла | 17 червня 2004 (80 років) Умео, Швеція | |||
| Громадянство |  Швеція | |||
| Національність | шведка | |||
| Діяльність | письменниця, журналістка і критик | |||
| Alma mater | Університет Уппсала | |||
| Мова творів | шведська | |||
| Роки активності | 1953–2003 | |||
| Напрямок | реалізм, символізм | |||
| Жанр | роман, оповідання, п'єса, стаття | |||
| Magnum opus | «Смоляна долина», «Залізничний епос» | |||
| Членство | Товариство Дев'яти (1963)[1] | |||
| Премії | див. у тексті статті | |||
|
| ||||
 Сара Лідман у Вікісховищі | ||||
Sara Lidman.jpg
Са́ра Аде́ла Лі́дман (швед. Sara Adela Lidman, *30 грудня 1923, Міссентреск, Єрнська парафія, Вестерботтен, Швеція — 17 червня 2004, Умео[2], Швеція) — шведська письменниця, журналістка, драматург і критик.
Сара Лідман народилася на півночі Швеції, в Андреаса і Єнні Лідманів. У цій родині було ще дві дочки — Лісбет і Тура[3]. Після підготовчих класів Сара у 1931 році пішла до неповної середньої школи, яку закінчила 1936 року. У 1937–1938 роках навчалася в додаткових, старших класах середньої школи.
З 1940 по 1942 заочно здобувала освіту в Кореспонденційному інституті Гермуда й 29 травня 1942 року склала випускний іспит.
У 1942-1944 Сара Лідман навчалася в Маріаннелундській практичній школі, склала випускний іспит 7 червня 1944 року.
У 1945-му вона вступила до Уппсальського університету, потім через хворобу була змушена перервати студії й 1948 року розпочати навчатися в Лундському університеті. У 1949-му Сара здобула ступінь кандидата філософії в першому з цих навчальних закладів і до 1952 року студіювала у другому. Спеціалізувалася, зокрема, у французькій мові та літературі (влітку 1947-го відбула мовну практику в Ґреноблі), в норвезькій мові та літературі (1950, 1951) і в педагогіці (1952)[3].
1950 року вона вийшла заміж за лікаря-рентгенолога Ганса Єсту Скарбю (1907—2003).
Ще у студентські роки Сара Лідман підробляла, працюючи бібліотекаркою. Здобувши в 1952-му закінчену вищу освіту, наступного року вона дебютувала романом «Смоляна долина» й відтоді регулярно друкувалася, одержувала літературні премії, публікувалася в мас-медіа й співпрацювала з театрами та Шведським радіо. У
1965, 1972, 1974, 1979 і 1995 роках письменниця відвідала В'єтнам, і результатом цих відвідин стали статті та їх збірки, позначені протестом проти втручання США в Індокитай. Поза журналістикою проти такої політики вона виступала як учасниця Трибуналу Рассела — Сартра і активна член політичного угруповання «Ліві 68 року». Її знали як таку, що гаряче агітує й завзято домагається бажаного. 1960 року Лідман поїхала до Південно-Африканського Союзу, щоб «зустріти нових людей і знайти нові проблеми». Там її звинуватили в порушенні расових законів (зберігся задокументований допит)[3] і наступного року змусили виїхати з країни. У 1963-му Лідман боролася з расизмом уже в Кенії. Наприкінці 1960-х вона підтримувала гірників-страйкарів Кіруни й інших рудників. Згодом перейшла з комуністичних поглядів на поміркованіші й зайнялася охороною довкілля. Вже перед смертю письменниця виступила проти війни в Іраку. Таку діяльність Сари Лідман і своє спільне життя з нею в другій половині 1950-х описав Івар Лу-Юганссон у романі «Блакитна діва».
У 1955-1963 роках письменниця належала до членів літературної академії «Товариство Дев'яти» й мала крісло № 8. 1989 року Сару Лідман вибрали членом Королівського Шюттеанського товариства, що в Умео. З 1975-го року й до самої смерті вона проживала у своєму рідному домі, що в Міссентреску.
1953 року Сара Лідман дебютувала романом «Смоляна долина», у якому зобразила будні села Екстреск поетичною мовою, що ґрунтується на північношведських діалектах і біблійних текстах[4]. «Країна морошки» (1955) — це широкий епічний опис бідної вестерботтенської спільноти лісівників. Романи «Дощовий шпиль» (1958) і його продовження «Носити омелу» (1960) відзначаються психологічним реалізмом із символістичними відтінками. У 1960-х роках етична проблематика набрала політичної барви. У романах «Я і мій син» (1961) і «З п'ятьма діамантами» (1964) йдеться про расову дискримінацію[5].
Своїми репортажами «Розмова в Ханої» (1966), «Рудник. Картина Удда Урбума» (1968), «Наземні і підземні друзі» (1969) та «Птахи у Намдіні» (1972) Лідман подала голос у тодішніх суперечках про соціально-політичні питання, ставши на бік лівого соціалістичного крила й розвиваючи тему солідарності з бідняками та експлуатованими. У романі «Твій слуга слухає» (1977) письменниця повернулася до циклу про життя у Вестерботтені й описала колонізацію Півночі Швеції у 1870-х роках. То був перший твір у так званому «Залізничному епосі», який складається з п'яти частин: «Дитя гніву» (1979, відзначено Літературною премією Північної Ради), «Камінь Набота» (1981), «Дивовижна людина» (1983) і «Залізна корона» (1985). У них сильно і переконливо синтезовано провінціальне і універсальне засобами своєрідної поетичної прози. Головним героєм цих творів виступає Дідрік Мортенссон — селянин, який завдяки своїй наполегливості та цілеспрямованості домігся влади в цій місцині. Ентузіаст залізниці, він вважає її засобом подолати ізольованість поселення від решти світу. Зрештою його звинувачують за зловживання й (іронія долі) везуть до в'язниці одним із перших поїздів, яких він так прагнув. У цьому циклі багато чого взято з історії роду Сари Лідман. Останнім із черги вийшов у світ роман «Хвилина невинності» (1999).
Особистий архів Сари Лідман зберігається в дослідницькому архіві бібліотеки Умеоського університету. Її численні п'єси не дочекалися опублікування й досі перебувають у стані рукописів і машинописів. Деякі з них свого часу транслювалися по радіо й телебаченні. Українською мовою видано два твори Сари Лідман: «Острів» (Hjortronlandet) і «Я і мій син» (Jag och min son). Київ, «Дніпро», 1984. Переклала Ольга Сенюк.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
