Сарафан

Сарафа́н (рос. сарафан) — традиційний чоловічий, згодом жіночий одяг народів північних і центральних районів Східної Європи (Росія).

Сарафан росіян-старообрядців Одещини кін. XIX — поч. XX ст.ст.

Первісно словом «сарафан» називали не жіночий одяг, а один з видів чоловічого каптана^[1] — у цьому значенні відомий у письмових пам'ятках з XVI ст.. Назва походить через тюрк. särapa(i) від перс. سراپا, serāрā («почесний одяг»)^[2][3].

Сарафани були поширені здебільшого у північних районах Росії. Жінки центральних і південних областей зазвичай замість сарафана носили поньову.

Походження і розповсюдження

Сарафан є національним жіночим одягом північних росіян. Сукні схожого крою носили також жінки фіно-угорських народів у Росії, Прибалтиці, Скандинавії.

Щодо походження сарафана існують різні точки зору, так само дискусійним є питання щодо існування сарафану у часи давньої Русі. Прийнаймні з київських фресок руської доби виходить, що такого одягу на українських землях XI—XII, як втім і пізніших століть, не знали^{[джерело?]}.

За одною з версій, одяг подібного крою, разом з кокошником, запозичений північно-руським населенням, тобто росіянами у найближчих сусідів — фіно-угорських народів. На користь цього промовляє і відсутність сарафанів як форми одягу в жодного з решти слов'янських народів, включно з білорусами та українцями, натомість поширення сарафану в естонців. За іншою версією, він має східне походження і пізніше був перейнятий у росіян фінськими народами. На користь цієї гіпотези — слово «сарафан» має перське походження (перс. سراپا sarāpā, дослівно «[з] голови до ніг»)^[4].

У самій Московській державі перші писемні згадки про сарафан, втім як про чоловічий верхній одяг (і виключно назву), датуються XIV століттям.

Особливого поширення сарафан набув у росіян Північно-Західної і Центральної Росії, особливо Поволжя. Сарафан був не лише елементом сільської, а й міської культури, дуже тривалий час, включно з початком XX століття. У деяких районах Центральної і Північної Росії сарафан як сільський одяг побутує і нині.

В Україні сарафан є жіночим одягом виключно росіян-переселенців, через що набув поширення на сході і півдні країни, зокрема росіян-старообрядників, що почали переселятися до Південної Бессарабії (липовани Одещини і прикордоння з Румунією) і східних районів Лівобережжя з кінця XVIII століття^{[джерело?]}.

Покрій і види

Сарафан — це традиційно довга жіноча сукня, зазвичай без рукавів^[5].

Розрізняють такі види сарафанів:

• глухий — найдавніший тип сарафана, фактично являв сукню без рукавів, що надягали на натільну сорочку. Найчастіше такий сарафан був прямим і на лямках — саме така форма сарафана є найпопулярнішою.
• сарафан зі швом напереду або з застібками — пізніший крій сарафана; якщо замість шва були застібки (переважно ґудзики), то вони робилися по всій поверхні згори донизу. Краї та середина таких сарафанів нерідко прикрашалися позументами. Міг бути з відкідними рукавами (особливо косоклинні сарафани).
• сарафан — спідниця з ліфом — найпізніший крій сарафану, користувався популярністю у Південній Росії в період з 2-ї пол. XIX до початку XX століття.

Сучасні сарафани

Сучасний варіант сарафана — легка жіноча сукня без рукавів, звичайно на шлейках, бретелях, а також сукня такого крою з теплої тканини, яку одягають поверх кофти, светра тощо^[1].

Примітки

1. Сарафан // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Сарафан // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973.(рос.)
3. Сарафан // Чудинов А.Н. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка.— 1910.(рос.)
4. sarafan. Origin & history (амер.). Процитовано 22 жовтня 2022.
5. Словарь моды. Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 4 травня 2008. [Архівовано 2017-11-07 у Wayback Machine.] (рос.)

Література

• Сарафа́н // Кузеля Зенон. Словник чужих слів. - Київ; Ляйпціґ: Укр. накладня, 1943. — С. 270.
• Куфтин Б. А. Материальная культуры русской Мещеры. Часть 1-я. Женская одежда: рубаха, понева, сарафан / Труды Государственного Музея Центрально-промышленной области. — Москва, 1926. Вып. 3. — 142 с.(рос.)