Садиба Юковського
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Садиба Юковського | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Сучасний вигляд садиби | ||||
47°05′55.6″ пн. ш. 30°25′01.9″ сх. д. | ||||
| Тип | маєток | |||
| Статус спадщини | пам'ятка культурної спадщини України | |||
| Країна | Україна | |||
| Розташування | Михайлопіль, Березівський район, Одеська область | |||
| Архітектурний стиль | еклектизм, бароко, мавританський | |||
| Засновник | Леонід Юковський | |||
| Будівництво | 1903 — 1903 | |||
| Відомі мешканці | Леонід Юковський | |||
| Стан | використовується як школа | |||
| Адреса | вул. Центральна, 37 | |||
 Садиба Юковського (Україна) | ||||
 | ||||
Садиба Юковського у Вікісховищі | ||||
Садиба Юковського — пам'ятка архітектури, резиденція повітового провідника дворянства Леоніда Юковського в селі Михайлопіль Березівського району Одеської області.
Історія
Узагальнити
Перспектива
Село Михайлопіль Тираспольського повіту Херсонської губернії було засновано на початку XIX століття кріпаками-втікачами з Правобережної України[1]. Спочатку тут було кілька сіл: Мале Жеребкове, Жеребкове (мешканці цього села називали його Михайлополем, в той час, як населення інших сіл іменувало Мале Жеребкове та Жеребкове просто «Жеребкове») і Андріївка, яка була у власності Юковських[2].У середині XIX століття село Жеребкове належало роду Ґіжицьких — найбільших землевласників півдня України[2].
Плутанина з назвами, пов'язана з тим фактом, що Степан Олександрович Ґіжицький, власник Михайлополя, був родом з села Жеребкове (яке отримало свою назву від колишніх власників — поміщиків Жеребко) Ананьївського повіту Херсонської губернії, де й був похований у 1905 році в сімейному склепі в огорожі Іоанно-Богословського храму. Після смерті Степана Олександровича маєток Жеребкове в Тираспольському повіті було продано Гаршу Готфриду[2]. У 1926 році кілька сіл злилися в одне з назвою «Михайлопіль»[1].
Леонід Людвігович Юковський отримав село Андріївку у спадок від батька — губернського секретаря Людвіга Францевича Юковського[3]. Як представник якогось титулованого дворянського роду він зробив кар'єру фактично з нуля. У 1901 році він в чині титулярного радника був земським начальником четвертої ділянки Тираспольського повіту[4]. До 1904 року Леонід Юковський є вже гласним від дворян у земській управі. У 1911 році Юковський — надвірний радник, обирається повітовим головою дворянства[5]. У 1914 році переобирається на другий термін[6].
Якби не революція 1917 року, то по закінченню третього терміну як повітовий предводитель дворянства, згідно з табелем про ранги, Юковський автоматично отримав би чин статського радника, що відповідало посадам віце-директора міністерського департаменту або віце-губернатора.
Опис садиби
У 1903 році Юковський побудував у батьківському селі свою резиденцію — красиву будівлю з химерними архітектурними елементами і вікнами в мавританському стилі. У будівлі немає певного архітектурного стилю, мішанина й еклектика — мавританські арки, балясини, колони без пропорцій, частково проглядається бароко[7]. Але сама будівля як об'єкт туристичного огляду є привабливою. В 1926 році в резиденції Юковського відкрили школу[1], що і врятувало будівлю від руйнування. Школа там діє по теперішній час.
Садиба Юковського — справжній зразок високої архітектури у мальовничій природній оазі в долині річки Великий Куяльник.
Галерея
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.