Рівень акредитації

Рівень акредитації закладу вищої освіти — рівень спроможності закладу вищої освіти певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації. З прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту» у вересні 2014 року не застосовується, але залишаються відповідні відсилання до терміну у низці нормативно-правових актів з питань освіти.

Загальновживані назви установ

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів було встановлено чотири рівні акредитації^[1]^[2]:

I рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них заклади вищої освіти;
II рівень — коледж, інші прирівняні до нього заклади вищої освіти;
III рівень — інститут, консерваторія;
IV рівень — інститут, консерваторія, академія, університет.

За результатами акредитації закладів вищої освіти, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, встановлював рівень акредитації закладу освіти^[3].

Підготовка студентів

Залежно від отриманого закладом вищої освіти рівня акредитації, у ньому може здійснюватися підготовка фахівців з різними освітньо-кваліфікаційними рівнями^[4]:

ЗВО I рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;
ЗВО II рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
ЗВО III рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
ЗВО IV рівня акредитації — заклад вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Заклад вищої освіти рівня акредитації вище першого може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є заклад вищої освіти першого рівня акредитації, або відповідний структурний підрозділ^[5].

Згідно з даними державного комітету статистики України станом на 2009/2010 навчальному році в Україні функціонували 350 вишів III—IV рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (149 вишів) кількість таких навчальних закладів в Україні збільшилася більш ніж вдвічі. Крім того, в 2009/2010 навчальному році свої освітні послуги надавали 511 закладів I—II рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (742 виші) їх число зменшилося на 231 одиницю.^[6]

Самоврядування академустанов

I рівень акредитації

ЗВО надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;
Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;
Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих закладів вищої освіти;
Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;

II рівень акредитації

ЗВО надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);
Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;
Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;

III рівень акредитації

ЗВО надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);
Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;
Створення у складі вишу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;
Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;
Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

ЗВО надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Визначення змісту освіти;
Визначення структури і плану прийому;
Установлення тривалості навчання;
Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;
Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам і відомствам на підготовку кадрів;

Самостійного створення у своїй структурі закладів освіти і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих закладів освіти і установ;
Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних бюджетних асигнувань;

Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань.^[7]

Див. також

Джерела

Примітки

Посилання

Закон України про вищу освіту 2002 р.

[1] [1]
Закон України «Про освіту», стаття 43

[2] [2]
Закон України «Про вищу освіту», стаття 25

[3] [3]
Закон України «Про освіту», стаття 15

[4] [4]
Закон України «Про вищу освіту», стаття 24

[5] [5]
Кабінет міністрів України — Постанова «Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)»

[6] [6]
За последние 20 лет количество украинских вузов увеличилось вдвое

[7] [7]
Постанова від 1 червня 1992 р. N 303 Про акредитацію закладів вищої освіти

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]