Рябич Дмитро Миколайович

Дмитро́ Микола́йович Ря́бич — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Дмитро Рябич Рябич Дмитро Миколайович
Солдат
Загальна інформація
Народження	28 липня 1986(1986-07-28) Куторжиха, Хорольський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	6 травня 2022(2022-05-06) (35 років) Малинівка, Пологівський район, Запорізька область, Україна (загинув у ході російського вторгнення в Україну)
Поховання	Куторжиха
Національність	українець
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Формування	81 ОАеМБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рябич.

Життєпис

Дмитро Рябич народився 28 липня 1986 року в селі Куторжисі Хорольського району на Полтавщин. Після закінчення Петракіївського НВК «школа-ліцей» навчався в Хорольському міжрегіональному центрі, де здобув спеціальність кухаря. Працював будівельником у будівельній компанії ТОВ «Будтехіндустрія Інвест». В останні роки вахтовим методом працював у Києві. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну мобілізований та перебував на передовій у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Дмитро Рябич обіймав військову посаду стрільця-санітара першого десантно-штурмового взводу. Загинув під час масованого обстрілу села Малинівки поблизу міста Гуляйполя Запорізької області 6 травня 2022 року. Чин прощання із Дмитром Рябичем та полеглими бойовими побратимами старшим солдатом Євгенієм Горенком, солдатами Юрій Гапулою, Сергієм Коротченком та Микитою Луговим, а також старшим солдатом Євгеном Цукановим та солдатом Олександром Шинкаренком відбувся 10 травня 2022 року біля Свято-Успенського кафедрального собору Полтави, а наступного дня в Хоролі. Поховали загиблого 11 травня 2022 року в рідному селі Куторжиха Хорольської міської громади^{[1][2][3][4][5][6]}.

Родина

У загиблого залишилися дружина Альона Сергіївна, син Денис, донька Валерія та мама Олена Олександрівна.

Нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[7].

Примітки

1. У Хоролі попрощалися з двома військовими, які загинули у війні з російськими окупантами. Новини Полтавщини (укр.). 11 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
2. Молоді життя, обірвані війною: Хорольщина попрощалася з Героями України… :: horol.com.ua. horol.com.ua. Процитовано 27 січня 2023.
3. У Полтаві провели в останній путь дев’ятьох воїнів, які загинули в боях на Запоріжжі. ФОТО. kolo.news (укр.). Процитовано 27 січня 2023.
4. У Полтаві попрощалися з дев’ятьма військовими, які захищали Запорізьку область від росіян. Новини Полтавщини (укр.). 10 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
5. У Полтаві попрощаються із дев’ятьма захисниками. ІРТ Полтава (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2023. Процитовано 27 січня 2023. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
6. У Полтаві попрощалися із десятьма воїнами: як це було. Суспільне Новини (укр.). 10 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
7. Понад 400 воїнів нагороджені орденами й медалями, серед них – Ярина Чорногуз. Новинарня (укр.). 21 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.

Джерела

• Указ Президента України від 19 травня 2022 року № 349/2022 «Про відзначення державними нагородами України»