З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Павло Васильович Романюк (псевда — Пабло Непікассо, Паул, Василь Утіха; нар. 2 вересня 1953, с. Рона де Сус, повіт Марамуреш, Румунія) — український поет, прозаїк, журналіст («Вільне слово», «Наш голос»), редактор-кореспондент часопису «Світо-Вид», культурний діяч, музикант, фольклорист-дослідник. Член Спілки письменників Румунії (1990), член Національної спілки письменників України (1994).
| Павло Романюк | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 2 вересня 1953 (71 рік) с. Рона де Сус, повіт Марамуреш, Румунія | |||
| Громадянство | Румунія | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет, прозаїк, есеїст, журналіст | |||
| Alma mater | Бухарестський університет, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича | |||
| Мова творів | українська, румунська | |||
| Роки активності | 1972—донині | |||
| Жанр | роман, есе, поезія | |||
| Magnum opus | «Елегії Заратустри» | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Премії | міжнародні літературні премії: «Corona Carpatica—2006», імені Богдана Лепкого, імені Остапа Грицая | |||
|
| ||||
Народився 2 вересня 1953 року в селі Рона де Сус повіту Марамуреш у Румунії в селянській родині. 1968 року закінчив восьмирічну школу у рідному селі, 1972 року — український відділ ліцею імені Драгоша Воде у місті Сигіт. Далі, упродовж 1972—1974 років, була строкова військова служба у лавах румунського війська. Після демобілізації у 1974 році, учителював в селі Репедя, а також викладав українську мову у рідному селі. Упродовж 1975—1979 років навчався на філологічному факультеті Бухарестського університету (секція українська-російська мови), по закінченню якого отримав посаду професора української мови в селі Русь-Поляна, де викладав до 1981 року, завідуючи кафедрою української мови.
Від 1981 року й донині працює у Вишній Рівні: спочатку на посаді виховного директора й викладача української мови та музики (має музичну освіту по класу акордеон-гітара) та директора Будинку культури й бібліотекаря, наразі має перший ступінь професора. 2000 року закінчив аспірантуру Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за спеціальністю українська література.
1972 року в українській бухарестській газеті «Новий Вік» був вперше опублікований його вірш. Ще під час навчання у Бухарестському університеті, 1976 року в бухарестському видавництві для національних меншин «Критеріон» видано першу збірку поезій Павла Романюка — «Замок перелітних птахів». Згодом у цьому видавництві побачили світ ще кілька книг митця: «Непорочність мовчання» (1978, поезії), «Неповернення» (1981, роман, премійований Товариством імені Івана Франка в Чикаго 1982), «Спектри» (1986, поезії), «Неспокій плинності» (1994, поезії), «Сорочка Несуса» (1997, роман-есе), «Дзвони полудня» (1999, вибране, поезії). Також у творчому здобутку письменника — «Елегії Заратустри» (2004, поезії), «Монолог в Пантеоні, або Райдуга над Стіксом» (2009, поезії), «Червоні коні серця» (2013, поезії). Протягом усього часу друкувався у різних виданнях української діаспори, зокрема, у літературно-мистецькому альманасі українців Європи «Зерна»; літературних журналах «Обрії», «Archeus» (Румунія); літературно-мистецькому часописі «Світо-Вид», «Наш голос», «Літературний журнал» та багатьох інших.
Павло Романюк переклав із румунської мови на українську поезії Нікіти Стенеску, Екіма Ванчі, з української на румунську — поезії Василя Махна. Його власні вірші перекладалися румунською, польською, англійською, німецькою, угорською мовами, зокрема:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
