Референдар

Референдар (референдарій) (лат. referendarius від а referendo — доповідач) — доповідач у справах двору або церкви; в деяких державах особа, що спостерігала за додатком державної печатки до королівських листів. При дворі константинопольського патріарха так називали вищих сановників, які спілкувалися від особи патріарха з імператором і вельможами.

Референдар в Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському — посадова особа, яка займалася прийомом скарг від приватних осіб і передачею їх змісту канцлеру, який, у свою чергу, доводив їх до відома короля і великого князя. Після того, як монарх розглядав прохання чи скаргу, референдар повідомляв про його рішення зацікавленій стороні.

У Польщі посади світського і духовного референдара були введені в 1507 році, у Великому князівстві Литовському відомі відповідно з 1539 і 1575 років. Таким чином, після утворення єдиної держави — Речі Посполитої — було 4 референдари.

Референдарі, постійно перебуваючи біля монарха, були його радниками. У 1633 році духовний референдар отримав право бути присутнім на засіданнях Сенату з правом дорадчого голосу. Духовний референдар був головою референдарського суду, де приймав рішення одноосібно. Вищою апеляційною інстанцією по відношенню до референдарського суду був так званий асесорський (королівський) суд.

Джерела

• Пазднякоў В. Рэферэндар // Вялікае Княства Літоўскае: Энцыклапедыя ў 3-х т. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя імя П.Броўкі, 2005. — 788 с.: іл. — С. 531. — ISBN 985-11-0378-0. (біл.)

Посилання

• Референдар // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Референдар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1583. — 1000 екз.