Революційний комітет

Революці́йний коміте́т (ревком) — тимчасовий надзвичайний орган Радянської влади, який існував у період Громадянської війни в Росії, боротьби з національно-визвольними рухами та зовнішнього військового втручання країн Антанти та Центральних держав 1918–1921 років. Зосереджував всю громадянську та військову владу. В організації його діяльності був використаний досвід військово-революційного комітету часів жовтневого перевороту 1917 року.^[1]

Основні революційні комітети

Ревком	Створено	Ліквідовано
Всеукраїнський	грудень 1919	лютий 1920
Білоруський	листопад 1918	грудень 1920
Азербайджанський	квітень 1920	травень 1921
Вірменський	листопад 1920	травень 1921
Башкирський	березень 1919	липень 1920
Киргизький	липень 1919	жовтень 1920
Сибірський	серпень 1919	грудень 1925
Грузинський	лютий 1921	березень 1922
Дагестанський	квітень 1920	грудень 1921

Окрім головних, існували також губернські, повітові, міські, волосні та сільські ревкоми. 2 січня 1920 року Рада робітничої та селянської оборони постановила ліквідувати губернські та повітові ревкоми.

У Вірменії та Грузії, де радянська влада була встановлена тільки на початку 1920 року, ревкоми створювались і в 1921 році. Сибірський ревком функціонував до грудня 1925 року, в деяких районах Чечні ревкоми вводились і пізніше, наприклад в 1926 році.

ВРК та революційні комітети в Україні

У період громадянської війни ВРК і РК організовували боротьбу проти т. зв. зовнішньої (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918, Антанти військова присутність на півдні України 1918—1919, Польсько-українська війна (1918—1919)) і внутрішньої (див. Українська Народна Республіка, Українська Держава, Добровольча армія 1919—1920, режим Врангеля на Півдні України 1920) контрреволюції. Після відновлення радянської влади на місцях вони спільно із загонами ВУЧК, комітетами бідноти та робітничими продовольчими загонами діяли як апарат примусу. РК (ревкоми) створювалися вищими радянськими або комуністичними партійними інституціями. Очолювали їх, як правило, комуністи. ВРК поділялися територіально: на Всеукраїнський, губернські, міські, повітові, волосні й сільські, в армії — на фронтові, армійські, корпусні, дивізійні й полкові. Наприкінці 1917 — початку 1918 в містах України діяло 30 ВРК та РК, у волостях і селах — бл. 80.

1920 в Україні, окрім Всеукраїнського, налічувалося: 7 губернських, 46 повітових, 1009 волосних і 9248 сільс. ревкомів. У 5 губ., 51 повіті, 922 волостях і 6280 селах владу здійснювали виконкоми рад. 2 січ. 1920 Рада робітн. і сел. оборони прийняла постанову про ліквідацію ревкомів, проте в Україні ще тривалий час вони функціонували у місцевостях, де не було проведено виборів до рад чи наявність ревкомів зумовлювалася військовою необхідністю. Остаточно ревкоми в Україні ліквідовано в серед. 1921.

Див. також

• ВЦА

Примітки

1. Інститут історії України НАН України. history.org.ua. Процитовано 24 червня 2016.

Джерела та література

• Хміль І. В. Військово-революційні комітети // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Велика Радянська Енциклопедія

Посилання

• І. В. Хміль. Військово-політичні комітети та ревкоми (ВРК, РК) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 555. — ISBN 966-00-0734-5.