Присцилліан

Присцилліан, також Прискілліан (лат. Priscillianus; бл. 340, Галлеція, Римська імперія — 385, Трір, Римська імперія) — іспанський єресіарх, єпископ Авіли (381—385), християнський письменник. Аж до XI століття залишався єдиним західним християнином, страченим за єресь^[3][4].

Присцилліан
Релігія:	християнство і Priscillianismd
Дата народження:	340[1]
Місце народження:	Римська Іспанія, Римська імперія
Дата смерті:	385[1][2][…]
Місце смерті:	Трір, Римська імперія

«Уявлення Присцилліана про відповідність імен патріархів частинам душі і, паралельно, знаків зодіаку частинам тіла». Цитата з праці Оросія «Повчання щодо помилки присцилліан та оригеністів»

До 600 року мав послідовників свого вчення, в основі якого лежав гностико-маніхейський дуалізм^[4].

Джерела

Про Присцилліана повідомляє Єронім Стридонський у 121-му розділі своєї книги «Про знаменитих чоловіків^[ru]», цей розділ і присвячено Присцилліану^[5].

Діяльність

Присцилліан був прихильником аскетизму і вегетаріанцем^[4]; належав до партії Ідація та Іфація^[5].

Іспанські єпископи звинуватили його в брехні, чаклунстві й аморальності на підставі дуже хистких даних. На соборах, скликаних у Сарагосі (Сарагоські собори^[en]) 380 року і в Бурдигалі (нині Бордо) 384 року, Присцилліана засуджено, він апелював до імператора, не отримав виправдання й тут, і 385 року — разом з чотирма послідовниками — його страчено (обезголовлено) у Трірі при тирані Максимі^[4].

Це був перший випадок страти єретиків, що справив величезне враження і викликав сильне обурення святих Амвросія Медіоланського і Мартина Турського^[4].

Вчення

Про вчення Присцилліана відомо мало, за деякими повідомленнями, він дотримувався вчення Василіда. Наскільки можна судити на підставі 11 трактатів Присцилліана, що збереглися, вся його вина полягала в тому, що він мав деякі незалежні погляди на канон Святого Письма, на демонів і на загадку людського життя. Аморального у вченні Присцилліана не було нічого; навпаки, він був прихильником аскетизму та вегетаріанцем^[4].

Його вчення мало багато послідовників — присцилліан. В основі їхньої доктрини лежав гностично-маніхейський дуалізм. Близько 600 року останні сліди присцилліан зникли^[4].

Праці

Присцилліан — автор багатьох невеликих робіт, частина яких збереглася^[5]. Автори ЕСБЕ налічували 11 трактатів, що дійшли до нас, після того, як німецький філолог Георг Шепсс^[ru] видав (Вюрцбург, 1889) виявлені ним у вюрцбурзькій бібліотеці^[ru] рукописні твори, підписані ім'ям Присцилліана, і присвятив йому свої публікації^[4] («Priscillian, ein neuaufgefundener lat. Schriftsteller des IV Jahrh.», 1886; «Notiz zu Priscillian», 1890; «Pro Priscilliano», 1894)^[6][4].

Його вважають автором «Іванової вставки» — апокрифічного додатку в Новому Заповіті, покликаного обґрунтувати догмат триєдиності Бога.

Примітки

1. Encyclopædia Britannica

   d:Track:Q5375741
2. Dictionnaire de spiritualité. Ascétique et mystique — 60000 с. — ISSN 0336-8106

   d:Track:Q3026733
3. Диармайд Маккалох. Христианство. Три тысячи лет. — Москва : Издательство "Э", 2016. — С. 327. — ISBN 978-5-699-53740-2.
4. Прискиллиан // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
5. Иероним Стридонский. «О знаменитых мужах». 121 глава. Прискиллиан
6. Шепсс, Георг // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література

• Прокошев П. А.^[ru] «Прискиллиан и прискиллианисты» (Казань, 1900)
• Прискиллиан // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)