Прясельце

Пря́сельце^[1], пря́слице^[2], пря́сло^[3], діал. пря́сниця^[4] — перфорований в середині тягарець, який насаджували на веретено, щоб надати йому сталості і рівномірності обертання. Зазвичай мало округлу дископодібну форму, але й могло бути конічним. Прясельця відомі з часів неоліту. Спочатку їх виготовляли з глини, пізніше і з каменю, металу, скла або кістки.

Прясло 12-13 століть

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Прясло.

Масовий виріб. На Русі в ХІ—ХІІІ століттях прясельця з рожевого волинського лупаку-шиферу вироблялися околицях Овруча, звідки вони розходилися по всій Україні та були експортовані в Московщину, Болгарію і Польщу. Відомі шиферні прясельця з написами («ПОТВОРИНЪ ПРЯСЛЕНЬ», Київ), «НЕВѢСТОЧЬ» (Вишгород), «Ги̃ ПОМОЗИ РАБѢ СВОѢЙ И ДАЙ» (Городно), окремі знаки та схематичні рисунки — три воли (Полтавщина)^[5].

Примітки

1. Прясельце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Пряслице // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Прясло // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
4. Прясниця // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 495.
5. Б. Рыбаков, «Ремесло древней Руси», 1948

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

• Прясличка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1531. — 1000 екз.