Loading AI tools
феміністична думка та активізм до суфражизму ХІХ століття З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Протофемінізм (англ. Protofeminism) ― етап історії фемінізму в епоху, коли феміністська концепція як така ще була невідомою.[1] Стосується, зокрема, часів до XIX століття[2][3] (хоча рухи XVIII та XIX ст. часто підпадають під визначення «фемінізму»).
| Протофемінізм | |
| Наступник | фемінізм першої хвилі |
|---|---|
Деякі сучасні вчені ставлять під сумнів корисність терміну протофемінізм[4], як і терміну постфемінізм.
Тут панувала думка, що жінки інтелектуально та морально слабші за чоловіків, грішні первородним гріхом Єви з біблійної традиції. Це використовувалося для виправдання середньовічних феміцидів (полювання на відьом), а також численних обмежень, накладених на жінок, таких як заборона мати власність, здобувати освіту, оплачувано працювати або зобов'язання слухатися батька/чоловіка.[5] Серед середньовічних протофеміністок, визнаних важливими для розвитку руху, є Марі де Франс, Елеонора Аквітанська, Беттісія Гоццадіні, Нікола де ла Хей, Христина Пізанська, Ядвіга Анжуйська, Лаура Черета та Ла Малінче.[6]
На початку Ренесансу єдиною роллю та соціальною цінністю жінок все ще було розмноження.[7] Ця гендерна роль визначила ядро особистості й мету життя жінок Відродження. Сократ, обожнюваний гуманістами Відродження, сказав, що терпить свою першу дружину Ксантіппу, бо вона народила йому синів, та терпить шум гусей, оскільки вони дають яйця і пташенят.[8]
Заможні жінки, які здобули освіту, часто досягали високих стандартів навчання і писали на захист жінок та їх прав.Венеціанська авторка XVI століття Модеста ді Поццо ді Форці.[9] Італійська художниця Софонісба Ангвіссола (бл. 1532—1625) здобула з сестрами освіту за чоловічими стандартами (4 з 5 доньок стали професійними художницями) і увінчала свою кар'єру званням придворної художниці іспанського короля Філіпа II.
.jpg)
Реформація стала віхою у розвитку прав жінок та жіночої освіти. Оскільки протестантизм спирався на безпосередню взаємодію вірян з Богом, вміння читати Біблію та молитовники стало необхідним для всіх, включаючи жінок та дівчат. Протестантські громади почали створювати школи, де звичайних хлопчиків і дівчаток навчали базової грамоти.[10] Протестанти більше не розглядали жінок як слабких і грішниць, а бачили їх гідними супутницями чоловіків, які потребують освіти, щоб стати здібними дружинами.[11]
Марі де Гурне (1565—1645) редагувала третє видання «Проб» Мішеля де Монтеня після його смерті. Вона написала два феміністичні нариси: «Рівність чоловіків і жінок» (1622) і «Жіноча скарга» (1626). У 1673 р. Франсуа Пуллен де ла Барр написав книгу «De l'Ėgalité des deux sexs» («Про рівність двох статей»).[12]
У XVII столітті багато нових нонконформістських сект, таких як квакери, дають жінкам більшу свободу вираження поглядів.[13] [14][15][16]
Однак, жінкам, які проповідували або висловлювали думки щодо релігії, загрожувала підозра у безумстві чи чаклунстві, й багато, як Ен Аскью, яку спалили на вогнищі за єресь[17], померли «за свій неявний або явний виклик патріаршому порядку».[18]
У Франції та Англії феміністичні ідеї були атрибутами інослав'я, таких як вальденси та катари. Релігійний егалітаризм, такий, як прийнятий левелерами, перенісся у гендерну рівність і, таким чином, мав політичні наслідки. Жінки левелерки влаштовували демонстрації за рівні права, хоча влада того часу їх відхиляла.[19]
У XVII столітті також з'явилося більше жінок-письменниць, таких як Ен Бредстріт, Батсаа Макін, Маргарет Кавендіш, герцогиня Ньюкаслська, леді Мері Врот,[20][21] анонімні Євгенія, Мері Чадлі та Мері Естел, які зображували зміну жіночих ролей. Однак вони зіткнулися з ворожістю.
У XVII столітті у Франції з'явилися салони ― місця зборів культурної інтелігенції вищого класу, якими керували жінки і в яких вони брали участь.[22] Але й набувши членства в салоні, жінки лишались на другому плані.[23] І навіть так Жан-Жак Руссо розглядав жінок як «загрозу для природного домінування чоловіків».[24]
Мері Естел часто називають першою англомовною письменницею-феміністкою. Її аналіз залишається актуальним і сьогодні, Естел вийшла за рамки попередніх письменниць, заснувавши навчальні заклади для жінок.[25][26] Естел і Афра Бен разом заклали основу феміністичної теорії в XVII столітті. Жодна жінка більше століття могла висловитись так рішуче. В історичних переказах Естел часто затьмарює її подруга та кореспондентка леді Мері Вортлі Монтагю.
Лібералізація соціальних цінностей та секуляризація в англійській реставрації надали новий шанс для жінок, який вони використовували для просування своєї справи.[26][27][28][29][30]
Серед основних феміністичних письменниць континентальної Європи були Маргарита де Наварра, Марі де Гурне та Анна Марія ван Схюрман, які сприяли освіті жінок.
У Новому Світі мексиканська черниця Хуана Інес де ла Крус (1651—1695) адвокатувала освіту жінок у нарисі «Відповідь Сор Філотеї»[31], виступала за визнання жінок-богословок, загальну освіту, мовні права критикувала патріархальні та колоніальні структури Церкви[32], доклавшись і до лесбійського фемінізму.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
