Проклітика

Проклі́тика (від грец. προ-κλίνω — нахиляю вперед) — ненаголошене слово, яке стоїть перед словом, що має наголос, і примикає до цього слова в плані наголошування^[1]. Проклітик і наголошене слово разом утворюють так зване фонетичне слово (інакше кажучи, такт), що є одним акцентуаційним цілим. Проклітиками найчастіше виступають службові частини мови: артиклі, прийменники, сполучники, частки, а також самостійні: допоміжні дієслова та займенники. Наприклад, до ме́не, на столі́, на доро́зі, піді мно́ю, а ти́ (проклітики до, на, піді, а).

Див. також

• Енклітика

Примітки

1. Розенталь Д. Э. Словарь-справочник лингвистических терминов / Д. Э. Розенталь, М. А. Теленкова. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Просвещение, 1976. — 543с.

Посилання

• Прокліза; Проклітика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 278-279.
• Проклітики, або Атони // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 425. — ISBN 978-966-439-921-7.