Remove ads
вигаданий персонаж, людиноподібна істота, створена з частин тіл інших людей З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Потвора Франкенштайна (або Потвора Франкенштейна; англ. Frankenstein's monster; створіння Франкенштайна, монстр Франкенштайна, також помилково називають просто "Франкенштайном") — один з головних дійових осіб роману Мері Шеллі "Франкенштайн, або Сучасний Прометей" (1818), а також персонаж безлічі книжкових, драматичних і кінематографічних адаптацій.
Потвора Франкенштайна | |
---|---|
Творець: | Мері Шеллі і Віктор Франкенштейн |
Твори: | Франкенштайн, або Сучасний Прометей |
Стать: | чоловічаd |
Рід занять: | монстр |
Роль виконує: | Філ Гартман, Борис Карлофф, Джейкоб Елорді, Чарлз Стентон Огл, Лон Чейні-молодший, Бела Луґоші, Glenn Stranged, Крістофер Лі, Девід Проуз, Kiwi Kingstond, John Bloomd, Нік Брімблd, Роберт де Ніро, Рорі Кіннір, Ксав'єр Семюель, Шулер Генсліd, Аарон Екгарт і Крістіан Бейл |
Медіафайли у Вікісховищі |
У романі Віктор Франкенштайн хоче створити живу істоту з неживої матерії. В результаті у нього виходить істота, вигляд якої Франкенштайна жахає:
Як описати мої почуття при цьому жахливому видовищі, як зобразити нещасного, якого я створив з такими неймовірними зусиллями? А тим часом члени його були пропорційні і я підібрав для нього красиві риси. Красиві — Боже великий! Жовта шкіра надто туго обтягувала його м'язи та жили; волосся було чорне, блискуче і довге, а зуби білі як перли; але тим страшнішим був їх контраст з водянистими очима, що майже не відрізнялися кольором від очних ямок, з сухою шкірою і вузьким прорізом чорного рота. <…> На нього неможливо було дивитися без здригання. Ніяка мумія, повернена до життя, не могла бути жахливішою за цю потвору. Я бачив своє творіння незакінченим; воно й тоді було потворне; але коли його суглоби та м'язи почали рухатися, вийшло щось страшніше, ніж усі вигадки Данте. <…> Над ним схилилася якась істота, яку не опишеш словами: гігантського зросту, але потворно непропорційна та незграбна. Її обличчя, схилене над труною, приховували пасма довгого волосся; видно було лише величезну руку, яка кольором і виглядом нагадувала тіло мумії.Оригінальний текст (англ.)How can I describe my emotions at this catastrophe, or how delineate the wretch whom with such infinite pains and care I had endeavoured to form? His limbs were in proportion, and I had selected his features as beautiful. Beautiful! Great God! His yellow skin scarcely covered the work of muscles and arteries beneath; his hair was of a lustrous black, and flowing; his teeth of a pearly whiteness; but these luxuriances only formed a more horrid contrast with his watery eyes, that seemed almost of the same colour as the dun-white sockets in which they were set, his shrivelled complexion and straight black lips. <…> Oh! No mortal could support the horror of that countenance. A mummy again endued with animation could not be so hideous as that wretch. I had gazed on him while unfinished; he was ugly then, but when those muscles and joints were rendered capable of motion, it became a thing such as even Dante could not have conceived. <…> Over him hung a form which I cannot find words to describe--gigantic in stature, yet uncouth and distorted in its proportions. As he hung over the coffin, his face was concealed by long locks of ragged hair; but one vast hand was extended, in colour and apparent texture like that of a mummy.
Спосіб створення істоти в романі не деталізовано, він досить розпливчатий, сам Франкенштайн ухиляється від будь-яких пояснень, щоб уникнути повторення експерименту. Згадано лише деякі хімічні прилади, неназвані матеріали, а сам процес описано як огидний:
Я збирав кістки в склепах; я блюзнірською рукою вторгався в найпотаємніші куточки людського тіла. <…> Бійня та анатомічний театр постачали мені більшість моїх матеріалів; і я часто здригався від огиди, але, пришпорений нетерпінням, все ж вів роботу до кінця.
Оригінальний текст (англ.)I collected bones from charnel-houses and disturbed, with profane fingers, the tremendous secrets of the human frame. <…> The dissecting room and the slaughter-house furnished many of my materials; and often did my human nature turn with loathing from my occupation, whilst, still urged on by an eagerness which perpetually increased, I brought my work near to a conclusion.
Суть процесу полягала в оживленні неживої/мертвої матерії, але Франкенштайн також мріяв, що розвиток його відкриття призведе до можливості «давати друге життя тілу, яке смерть вже прирекла на зникнення». Можливо, ця мрія Франкенштайна, яка в романі не набула жодного розвитку, і привела до подальшого використання ідеї про оживлення мертвих тіл у наступних творах, в яких використано образи Потвори Франкенштайна. Поверхнево описаний у романі процес створення «подруги» істоти на віддаленому острові, «населення якого складалося з 5 осіб» і куди неможливо було самостійно доставити великі вантажі, дозволяє припустити, що Потвору створено здебільшого зі штучних матеріалів.
Найвідоміший образ Потвори Франкенштейна створив у фільмах режисера Джеймса Вейла "Франкенштайн" (1931) і "Наречена Франкенштайна" (1935) актор Борисом Карлофф. Однак цей образ дуже відрізняється від Потвори з роману. В романі Потвора не «зшита» зі шматків людських тіл, ідея з блискавкою — теж вигадка кінематографа. У книзі взагалі не згадано, в який спосіб зібрано та оживлено творіння Франкенштайна. Мері Шеллі ретельно обходить будь-які наукові подробиці створення Потвори під приводом того, що Франкенштайн не має права видати цю таємницю, щоб ніхто не зміг повторити його помилку. Дослідники творчості Шеллі вважають, що причиною цього була некомпетентність письменниці в наукових та медичних питаннях, проте, виходячи зі згадуваних у романі праць відомих учених-алхіміків Корнелія Агріппи, Альберта Великого і Парацельса, які з особливою старанністю і пристрастю вивчав Франкенштайн. Шеллі мала на увазі не стільки науковий спосіб створення монстра, скільки алхімічний (Парацельса вважають автором найвідомішого «рецепту» отримання гомункула), що в певному сенсі пов'язує образ Потвори з іншим легендарним штучним створінням — големом. І найочевидніша різниця між Потворою із роману та Потворою із фільму — в їхніх розумових здібностях. «Демон» Мері Шеллі як мінімум не поступався у кмітливості звичайній людині: він навчився швидко читати, складно розмовляти і незалежно мислити. Усі його жорстокі вчинки були не лише осмисленими, але й етично виправданими. Більш того, він сам збирається покарати себе, щоб позбавити світ. Потвора ж із фільму має інтелект п'ятирічної дитини, розмовляє лише простими реченнями і чинить убивства несвідомо. Поширення набув саме образ із фільму. Одним із небагатьох винятків став фільм «Ван Хелсінг», де Потвора є позитивним персонажем та розумовими даними більше нагадує персонажа книги.
У фільмі «Віктор Франкенштайн" персонаж Потвори постає в новій формі: зовні нагадуючи варіант із фільмів з Борисом Карлоффом, цей монстр позбавлений свідомості і чинить люті вбивства чисто інстинктивно, не усвідомлюючи того, що відбувається, і тому швидко гине. У фільмі докладно розповідається, як Франкенштайн та Ігор збирали Потвору, чому він має величезний зріст і що спонукало Віктора його створити.
У масовій культурі також часто зустрічається змішання образів Франкенштайна і створеного ним чудовиська, коли "Франкенштайном" помилково називають не творця, а творіння.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.