Постструктуралізм

Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід.

У постструктуралізмі замість індивідуального суб'єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива деконструкція (аналітичне розчленування понять), децентрація, дискурсивний (концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається з тексту (за Жаком Дерріда, «нічого не існує поза текстом») і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основою постмодернізму.

Саме слово «постструктуралізм» пов' язане з назвою іншої філософської течії — структуралізмом, з якого постструктуралізм виріс і який він долав. Окрім цього терміну пропонувалися й інші — «антиструктуралізм», «неоструктуралізм», «параструктуралізм», «гіперструктуралізм», «ультраструктуралізм», «суперструктуралізм».

Постструктуралісти звинувачували своїх попередників в догматичності. Вони визнавали існування структур, але були упевнені в їх децентралізованості і в тому, що «головне в структурі — те, що виводить за її межі».

Представники

До представників постструктуралізму відносять Едґара Морена, Жана Бодрійяра, Жиля Делеза, Ф. Гваттарі, Ф. Лаку-Лабарта, Ж.-Л. Нансі, С. Кофмана, Ж. Дерріда, Р. Барта, Юлію Крістеву, Ж. Лакана, М. Фуко, П. Бурдьє, К Касторіадіса, Е. Сіксу, Р. Жирара, Ф. Джеймсона, Дж. Батлер, К. Акер, Дж. Агамбена, Дж. Ваттімо, Х. Блюменберга, Ш. Муфф, Л. Ірігарай та ін.

Основні поняття

• ризома — структура-лабіринт,
• деконструкція — новий тип розуміння,
• текст,
• ідеологія,
• гра слів та логомахія,
• нерозривність того, що означається і того, що означує,
• антигуманізм, перевага масового над індивідуальним.

Література

• В. Лук'янець. Постструктуралізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 502. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
• Словарь культуры ХХ в.:Постструктурализм
• Ильин И. П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм
• Barry, P. Beginning theory: an introduction to literary and cultural theory. Manchester University Press, Manchester, 2002.
• Barthes, Roland. Elements of Semiology. New York: Hill and Wang, 1967.
• Cuddon, J. A. Dictionary of Literary Terms & Literary Theory. London: Penguin, 1998.
• Eagleton, T. Literary theory: an introduction Basil Blackwell, Oxford,1983.
• Malesevic, S and Mackenzie, I. (eds)Ideology after Poststructuralism Pluto Press, London, 2002.
• Matthews, E. Twentieth-Century French Philosophy Oxford University Press, Oxford, 1996.
• Ryan, M. Literary theory: a practical introduction Blackwell Publishers Inc, Massachusetts,1999.
• Wolfreys, J & Baker, W (eds). Literary theories: a case study in critical performance. Macmillan Press, Hong Kong,1996.

Посилання

• 257-259/mode/1up?view=theater Неоструктуралізм; Постструктуралізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 119; 257-259.
• Жак Дерріда. Привиди Маркса. — Харків: ОКО, 2000. — 272 с. [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]