Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Полоз сарматський, полоз палласів (Elaphe sauromates)[1] — вид змій роду полоз-елаф (Elaphe) родини полозових (Colubridae). Поширений у Південно-Східній Європі, Малій Азії та заході Центральної Азії. Віддає перевагу степовим, лісостеповим, напівпустельним і кам'янистим місцевостям[2]. Занесений до Червоної книги України та ряду інших природоохоронних документів[3][4].
| Полоз сарматський | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Elaphe sauromates Pallas, 1811 | ||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
._Serednya_Khortytsya.jpg)
._Урочище_Вирва.jpg)
Донедавна полоз сарматський розглядався як один з підвидів полоза чотирилінійного (Elaphe quatuorlineata)[2][5][6].
Один з найбільших полозів Євразії. Загальна довжина тіла (L. + L.cd., де L. — довжина тіла від кінчика морди до клоаки, а L.cd. — довжина від кінчика хвоста до клоаки) може складати 225 см і більше (у Румінії в 1961 році було виловлено полоза загальною довжиною 2,6 м). В Україні довжина тулуба з головою (L.) не перевищує 160 см. Хвіст відносно довгий: співвідношення L./L.cd. складає 3,5—4,9. Тіло досить масивне, його товщина може бути порівнянна з товщиною зап'ястя дорослої людини. Невелика витягнута голова злегка розширена в основі, досить чітко відмежована від шиї. Ніздря розташована між двома носовими щитками. Очі відносно великі, райдужна оболонка чорна; зіниця ока кругла. Верхньощелепні зуби приблизно однакового розміру і розташовані безперервним рядом. Їх кількість становить від 12 до 24. Передні нижньощелепні зуби довші ніж задні[5][7][8].
Тіло вкрите відносно гладенькою лускою і тільки вздовж середини спини луска із помітними реберцями. На лусках по дві апікальні ямки. Черевні щитки не перегнуті і не утворюють ребра по боках тіла. Навколо середини тулуба (Sq.) 25, дуже рідко 23 або 27 лусок. Черевних щитків (Ventr.) у самців 187—224, у самок — 205—234. Хвостових шитків (Scd.) 56—90 пар. Анальний щиток розділений (А. 1/1)[7][5]
Голова вкрита парними і непарними щитками. Ширина міжщелепного щитка більша за його висоту, зверху видна лише невелика його частина, і він не вклинюється кутом між міжносові щитки і дуже рідко трохи заходить між них. Шов між міжносовими щитками не більше ніж у 1,5—2 рази коротший за шов між передлобними. Верхньогубних щитків 8, дуже рідко 9, з них четвертий і п'ятий або п'ятий і шостий торкаються ока. Бокові лінії лобного щитка прямі. Перед оком 2 щитки: великий перед орбітальний і маленький підорбітальний, який міститься під ним. Заорбітальних щитків 2, дуже рідко 3. Виличний щиток ромбічної форми, його довжина майже дорівнює його висоті. Під виличним щитком 1—3 маленьких щиточки. Скроневих щитків 2 або 3+4 або 3. Тім'яний щиток своїм переднім зовнішім кутом торкається або майже торкається нижнього заорбітального щитка[5][6][7][9].
Забарвлення верхньої сторони тіла сірувато-буре, сірувато-оливкове, жовтувато-коричневе або коричнювате. У забарвленні голови зверху сильніше виражені коричневі тони. На голові присутній темний малюнок із дугоподібної смуги між очей, смуг позаду очей та овальної плями в тім'яній області. Від ока до кута рота часто тягнеться темна буро-коричнева або коричнева смуга, яка іноді переривається. Верхньогубні щитки в дорослих особин світло-жовті. Вздовж спини тягнеться ряд розташованих впоперек тіла ромбічних або овальних коричневих чи буруватих плям часто з темнішою, майже чорною, облямівкою. Іноді ці плями подекуди зливаються в суцільну зигзагоподібну смугу, або утворюють поперечні зигзаподібні смуги. По боках тіла є ще по одному ряду дрібніших плям. Черево жовтувате або світло-помаранчеве, іноді вкрите дрібними темними плямками, які часом складають мармуровий візерунок. Окремі лусочки на межі із черевом, крім того, часто мають помаранчевий чи червонуватий колір. Цей малюнок завжди добре виражений у молодих і майже зникає на загальному строкатому фоні в дорослих змій, тому що на кожній світлій лусочці всередині є темна плямка. Взагалі тон забарвлення та рисунок можуть бути дуже мінливими; іноді рисунок майже не виражений[5][6][7].
У молодих особин по спині тягнуться до 5 рядів плям, більш чітких, ніж у дорослих полозів. На голові є характерний рисунок, який складається з вирізаної спереду широкої дугоподібної чорної смуги між передніми краями очей, двох симетричних плям на задніх краях за орбітальних щитків і двох широких, вигнутих смужок у тім'яній області, які з'єднуються на шиї з першою тулубовою плямою. Крім того, темні смуги по боках голови, на відміну від дорослих, у молодих починаються вже від ніздрів. З віком плями на голові стають менш виразними[5][6][7].
Понтійсько-прикаспійський вид. Ареал охоплює країни Південно-Східної Європи (східні райони Болгарії і Румунії, Молдова, Південна Україна, південь європейської частини Росії), Західної Азії (Східна Грузія, Вірменія, Азербайджан, Східна Туреччина, Північно-Західний Іран, Сирія, Ліван) та Центральної Азії (Західний Казахстан, Північно-Західний Туркменістан)[2][5][3][10].
В Україні поширений в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях та АР Крим. Північна межа ареалу виду проходить приблизно по північній межі Степу[3][6][7][11].
У межах ареалу зустрічається в більш-менш посушливих місцевостях, степах, кам'янистих і піщаних напівпустелях, чагарникових пущах, степових і тугайних рідколіссях, на узліссях, на зарослих чагарниками схилах з кам'янистими відслоненнями і скелями. У Казахстані на півострові Мангишлак тримається долин річок на наносних пісках із заростями тамариксу. У Туркменістані в районі затоки Кара-Богаз Гол проживає в місцях із суглинистими ґрунтами і заростями саксаулу, солянок та інших ксерофітних і галофітних рослин. На Устюрті зустрічається на щільних закріплених пісках із заростями саксаулу, у глинистій пустелі і на пухких солончаках, часто в колоніях піщанок. Зустрічається також на околицях населених пунктів, у садах і виноградниках. У Закавказзі піднімається в гори до висоти 2500 м н. р. м, де відмічений на узліссі субальпійських дібров і серед ялівцевого рідколісся. У Молдавії віддає перевагу сухим місцям із високою, але рідкою трав'янистою, або деревно-чагарниковою рослинністю, часто проживає в населених пунктах, іноді навіть у мало відвідуваних частинах житлових приміщень[5][7][8][12][13][14][15].
В Україні поводить себе як досить евритопний вид, хоча віддає перевагу більш-менш сухим відкритим ландшафтам (степи, напівпустелі). Зустрічається також в степових і гірських рідколіссях, на заростаючих пісках, кам'янистих осипах і серед скель, в різноманітних розвалинах, у садах і виноградниках. В окремих районах, переважно влітку, зустрічається по берегах водойм у заплавно-річкових і приморських біотопах, зокрема серед розрідженої деревно-чагарникової, лучної, болотної (сухі очеретяні зарості) та галофітної рослинності[6][7][16].
В умовах Запорізької області спорадично трапляється у відносно відкритих ландшафтах, зокрема у всіх типах степу, на суходільних і сухих заплавних луках, серед розріджених чагарникових заростей і рідколісь (у тому числі заплавних), на узліссях байраків, на околицях сільськогосподарських угідь, тваринницьких ферм і населених пунктів[17]
Як сховища використовує нори ховрахів, піщанок, полівок та інших гризунів, пустоти під камінням, щілини і промоїни в ґрунті, дупла дерев і пустоти серед їх коріння[5][6][7][17].
У Казахстані і Туркменістані змія є рідкісною, її зустрічали не більше 2 разів за денну екскурсію. В Азербайджані можна іноді зустріти до 4 особин за екскурсію. У цілинному степу трапляється до 3 особин на 3—5 км облікового маршруту. Внаслідок господарського освоєння та розорювання цілинних земель чисельність виду майже всюди скорочується.[5][7][13].
В межах України зазвичай трапляються поодинокі особини. Місцями є звичайним (0,2–2 особини на 1 км облікового маршруту; щільність популяції 0,4–12,0 екз./га); на окремих ділянках чисельність може досягати 5 особин на 1 км маршруту. Досить численним залишається в острівних гайках («кілках»), розташованих серед піщаних кучугур у пониззі Дніпра (Чорноморський біосферний заповідник). У Південному Криму зустрічається в середньому 1 особина на 2 км маршруту[3][6][7].
В умовах Дніпропетровської області чисельність низька і складає 0,05–0,07 ос./км маршруту вздовж берегової лінії річок і водосховищ, а щільність популяції — до 0,01 ос./га у степових відкритих ландшафтах[18]. В умовах Запорізької області в типових біотопах на 10 км маршруту можна зустріти, як правило, 1—3 особини різного віку[17].
Після зимової сплячки пробуджується пізніше інших видів змій, в Україні в квітні (переважно у другій половині місяця), у південних районах ареалу — на 2—3 тижні раніше. Вихід із зимової сплячки дуже залежить від погоди. Так, у Запорізькій області в теплі роки перших полозів зустрічали вже на початку квітня. Навесні час активності припадає виключно на денні часи, які тварини проводять в основному обігріваючись на сонці[5][7][17].
Веде в основному наземний спосіб життя, хоча вміє ловко лазати по деревах і навіть добре плавати. Належить до денних теплолюбних видів плазунів і у всі сезони року проявляє активність переважно в теплі години дня, які він використовує для обігріву тіла (вранці) та полювання (вдень). Так, у Дніпропетровській області активних змій влітку зустрічали з 7-ї до 19-ї години, частіше о 12—16-й годині, як в теплі та ясні, а також у холодні та навіть дощові дні. Лише в середині літа полоз переходить на двовіковий цикл активності й потрапляє на очі переважно вранці та ввечері. У спекотні літні дні він тримається більш прохолодних місць, використовуючи для цього неглибокі тимчасові сховища, чи просто лежить під куртинами трав'янистих рослин, у затінку дерев і кущів, іноді збираючись на їх нижні гілки. З метою охолодження може заповзати до води і перебувати там по кілька годин[5][7][9][16][18][17][19].
У зимову сплячку в залежності від регіону і погоди уходить у кінці вересня — першій половині листопада. Дорослі полози уходять у зимову сплячку раніше, ніж молоді, що характерно для багатьох видів плазунів. Так, у Запорізької області дорослі особини уходять у другій половині вересня, а малюки залишаються на поверхні до середини жовтня. Зимує в норах гризунів, різноманітних пустотах у ґрунті, відслоненнях і між коренями дерев, серед каміння і руїн будівель на околицях населених пунктів, звичайно поодиноко або невеликими групами[7][17][20].
Розмноження і розвиток полоза вивчені недостатньо. Парування, як правило, відбувається в квітні — травні; при цьому самець під час парування утримує самку щелепами за шию. Відкладання яєць в Україні припадає на липень — початок серпня, у південних районах — навіть у червні. Самка відкладає 3(6)—13(16) яєць розміром 20—25 × 48—70 мм. Відкладання кожного яйця відбувається протягом 20 хвилин. Свіжовідкладені яйця мають м'яку та липку оболонку і нерідко склеюються. Інкубація кладки відбувається протягом 56—60 днів. Самка може проявляти турботу про потомство й оберігати кладку від ворогів, охоплюючи її кільцями тіла. Молодь 150—250(300) мм завдовжки з'являється в кінці серпня (вересні) — на початку жовтня. Цікаво, що під час вилуплювання молоді змійки поводять себе дуже обережно і покидають яйце тільки через деякий час, упевнившись у повній безпеці; цей процес може займати кілька годин. Полози ростуть досить швидко і статевозрілими стають на 3—4 році життя[5][6][7][9][10][17][14][15].
В умовах Запорізької області линяння відбувається незабаром після виходу із зимової сплячки, як правило, у травні[17].
Живиться головним чином ховрахами, піщанками та іншими дрібними гризунами, молодими зайцями. Певне місце в раціоні займають ящірки. При нагоді полює також на птахів (розміром до голуба), руйнує пташині гнізда, поїдаючи пташенят і яйця, причому не тільки тих птахів, які гніздяться на землі, а й тих, що будують гнізда на деревах. Так, у Чорноморському заповіднику полози часто залазять до шпаківень і синичників, розвішаних на деревах на висоті до 5—7 м, знищують кладки та пташенят, а також використовують штучні гніздівлі як тимчасові сховища. Залізши в шпаківню, полоз може з'їсти всіх пташенят або всі яйця (іноді 8—9 штук). Таким чином, не зважаючи на відсутність спеціальних пристосувань для лазіння по деревах (гострих ребер по боках тіла, наявних в інших видів роду), сарматський полоз здатний вилазити на дерева. Відомі також випадки поїдання курячих яєць полозами в курниках. Пташині яйця заковтує цілком, при цьому їх шкаралупа розламується в його стравоході за допомогою остистих відростків передніх хребців (гипапофизів), що характерно для всіх представників цього роду. Дрібну здобич ковтає цілком, велику душить, стискуючи її одним або кількома кільцями тіла[5][6][7][9][20][10][18].
Молоді особини протягом 2 тижнів після народження не харчуються, а ростуть завдяки запасам поживних речовин, які вони отримали ще під час перебування в яйці. Лише після 10—14 днів починають самостійно добувати їжу. До їх раціону входять ящірки і мишенята. За останніми вони полюють обстежуючи нори гризунів навіть у сутінках[9].
._Balka_Petersa.jpg)
._Balka_Petersa.jpg)
Основними ворогами є соколоподібні птахи та хижі звірі (лисиця, борсук, куниці, тхори тощо). Особливо страждають від хижаків молоді та нестатевозрілі особини, які іноді стають навіть жертвами жовтопузиків[13][9][18][17].
Безумовно, до ворогів можна віднести також людину. При зустрічі з нею, полоз, швидко рухаючись, намагається втекти до сховища, у густу траву чи чагарникові хащі, іноді залазить на дерево і затаюється серед гілля і листя. При неможливості втекти змія виявляє неабияку агресивність, стає в погрозливу позу: підводить передню третину тулуба, стискуючи з боків шию, з коротким шипінням, робить час від часу різкі кидки в сторону ворога. У збудженому стані може швидко вібрувати кінчиком хвоста, мімікруючи під отруйну ямкоголову змію. Якщо ця тактика не спрацьовує, згортається в клубок, ховаючи голову під кільця тіла, що притаманно багатьом видам полозових. Пійманий, здатен злісно, але не дуже боляче, кусатися. Взагалі, поводиться менш агресивно, ніж, наприклад, полоз жовточеревий[5][9][20][18][17].
Паразитофауна виду залишається маловивченою[18].
На більшій частині ареалу стан природних популяцій виду залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[21]. Але в окремих регіонах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду. Полоз сарматський занесений до Червоної книги України (охоронна категорія: вразливий вид)[3]. Внаслідок швидкого зниження численності та скорочення ареалу, вид у різні роки занесений також до Червоних книг Молдавії, Казахстану, Туркменістану та Росії[2][15][14]. Крім того, вид занесений до Бернської конвенції (охоронна категорія: підлягає особливій охороні. Як зникаючий в регіоні вид занесений до Червоної книги Дніпропетровської області[4][22].
Основними причинами зниження чисельності є деградація середовища існування внаслідок господарської діяльності (оранка, будівництво, випас худоби тощо), зниження чисельності гризунів внаслідок надмірного застосування пестицидів, загибель на дорогах, нелегальне відловлювання змій для утримання в неволі, зростання факторів турбування. Крім того, у багатьох районах полоза сарматського вважають гадюкою, часто плутають із отруйною змією і нещадно вбивають. Для збереження і відновлення природних популяцій необхідні, в першу чергу: 1) створення природно-заповідних територій у місцях проживання змій; 2) зменшення застосування отрутохімікатів у сільському і лісовому господарстві, заміна їх біологічними засобами; 3) просвітницька робота[3][9][14][18][23].
._Virva.jpg)
У межах ареалу охороняється в ряді природоохоронних територій[2]. В Україні охороняється у 8 природних заповідниках і національних природних парках, у 5 з них є досить звичайним видом[24].
У Запорізькій області охороняється в Національному заповіднику «Хортиця» (о. Хортиця, урочище Вирва), національному природному парку «Великий Луг», ландшафтних заказниках «Верхів'я балки Канцерівська», «Володимирівський», «Томаківський» та ряді інших природно-заповідних об'єктів регіону[17][23][25][26].
Полоза давно утримують і успішно розводять у неволі, хоча для розведення з метою відновлення природних популяцій ще потрібні додаткові дослідження та вдосконалення відповідної методики[3][6][24].
Полоза сарматського відносять до корисних видів змій, оскільки вони знищують ховрахів та інших шкідливих видів гризунів. У Молдавії в деяких місцях, облаштованих штучними гніздівлями для птахів, полози можуть знищувати до 50 % кладок. При перевірці шпаківень одночасно в кожних 100 штучних гніздівлях знаходили до 5 полозів. Але руйнування пташиних гнізд для цього виду не є типовим явищем, адже птахи займають незначне місце в його раціоні[7][3][14].
Зважаючи на незначну токсичність слини й відсутність у полоза сарматського отруйного апарату, цей вид змій вважається безпечним для людини[3][20]. Слід зауважити, що в літературі описані випадки отруєння людей внаслідок укусів близьким видом — полозом ескулаповим (Zamenis longissimus, Elaphe longissima), що супроводжувалось місцевими симптомами, зокрема набряком, біллю та локальними капілярними крововиливами[27].
Полоза сарматського як красиву і досить невибагливу змію відловлюють для утримання в неволі й відповідно перепродажу тераріумістам, що часто призводить до значного скорочення чисельності виду в місцях його компактного проживання[3][9][17].
У деяких народів закріпилася думка, що ця змія та її близький родич полоз чотирилінійний переслідують корів і кіз для того, щоб висмоктати їх молоко, за що полози отримали назву «доїльщиків корів» і довгий час жорстоко винищувалися[15].
Полоз сарматський. Запорізьке Придніпров'я
._Kantserivska.jpg)
._Serednya_Khortytsya.jpg)
._Кайдацька.jpg)
._Урочище_Вирва.jpg)
._Serednya_Khortytsya.jpg)
._Kantserivska.jpg)
._Балка_Петерса.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
