Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Олекса́ндр Ві́кторович По́джіо (15 (27) квітня 1798, Миколаїв — 6 (18) червня 1873, Вороньки, Стародубський повіт, Чернігівська губернія) — декабрист, один із найактивніших членів Південного товариства, молодший брат Йосипа Поджіо.
| Поджіо Олександр Вікторович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 15 (26) квітня 1798 або 14 квітня 1798[1] Миколаїв, Новоросійська губернія, Російська імперія |
| Помер | 6 (18) червня 1873[1] (75 років) Вороньки, Стародубський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | письменник, військовослужбовець |
| Брати, сестри | Поджіо Йосип Вікторович |
Олександр Вікторович Поджіо за походженням італієць, католик. Народився в Миколаєві, виріс і навчався в Одесі, яку вважав своєю батьківщиною. До 13 років навчався в Одеському училищі, потім до вступу на службу перебував удома.
Батько — Вітторіо Амадео Поджіо (вступив на російську службу в 1783 році). За сім років на російській службі батько Поджіо дійшов до обер-офіцера, що надавало право на отримання спадкового дворянства. В 1809 році В. А. Поджіо придбав маєток (Янівка Чигиринського повіту Київської губернії) з 429 душами кріпаків і став поміщиком.
Мати — Магдалена Кватроккі.
1 березня 1814 року Олександр Поджіо приїхав до Петербурга, вступив на службу підпрапорщиком. Цього ж року зарахований до лейб-гвардії Преображенського полку. У Петербурзі відвідує лекції з природного права професора О. П. Куніцина. Виявляє неабиякий інтерес до філософії та політичних наук.
1815 — портупей-поручник. 1816 — прапорщик. 1818 — підпоручик. 1820 — поручник. 1823 — штабс-капітан, переведений до Дніпровького піхотного полку майором. 1825 — звільнений у відставку в чині підполковника.
Член Південного товариства з 1823 року (принятий В. Л. Давидовим у січні в Києві), але його зближення з таємними організаціями розпочалося в 1820 році, в 1821 він був умовно прийнятий до Союзу благоденства М. С. Луніним, 1822 виконував доручення керівників Північного товариства. До таємного товариства Поджіо вступив з ідейних переконань. Він критикував політику Олександра I в Європі, конвенцію Священного союзу 1820 року про право військової інтервенції проти країн, яким загрожувала революція, критикував нещиру політику Олександра I щодо грецького визвольного руху, а також внутрішню реакцію (введення військових поселень, придушення Чугуївського повстання). З 1823 року — прихильник республіки. В 1823 році стає активним членом Північного товариства. Виконував роль посередника між товариствами. Сприяв створенню осередка Південного товариства у Петербурзі (весна 1824), до складу якого увійшли Матвій Муравйов-Апостол, Іван Анненков, Федір Вадковський, Петро Свистунов. Був прихильником зняття Микити Муравйова з поста керівника Північного товариства. У вересні 1824 року сталася зустріч Поджіо з Павлом Пестелем, яка справила великий вплив на погляди і поведінку Поджіо. Будучи членом Кам'янської управи, він цілком поділяв усі програмні і тактичні положення Південного товариства. Після арешту Павла Пестеля та Олексія Юшневського (13 грудня 1825 за старим стилем) Поджіо запропонував план визволення заарештованих і повстання на Півдні 19-ї піхотної дивізії (де служив Сергій Волконський) і Чернігівського полку, себе запропонував на роль царевбивці. Його план був схвалений Кам'янською управою, але 26 грудня Поджіо дізнається про відмову Волконського брати участь у повстанні.
Заарештований 3 січня 1826 року. Засуджений Верховним кримінальним судом за першим розрядом до смертної кари відсіченням голови. При конфірмації вироку Миколою I смертну кару було замінено довічною каторгою. 8 жовтня 1827 року відправлений до Сибіру. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі (з 1830 року). У 1832 році — строк скорочено до 15 років, у 1835 — до 13. З 1839 року перебуває на поселенні в Усть-Куда Іркутської губернії.
В 1850 році одружився з Ларисою Андріївною Смирновою, класною дамою Іркутського дівочого інституту. У 1854 року народилася донька Варвара. Щоб якось прожити, Поджіо давав уроки, займався городництвом, невдало пошуками золота.
За амністією 26 серпня 1856 року поновлений у правах, виїхав з Іркутська в 1859 році до Псковської губернії, де оселився у свого племінника. З 1861 року управляв маєтком онука Волконських — М. С. Волконського. 30 травня 1862 року виїхав у село Вороньки (маєток С. Г. Волконського) Чернігівської губернії. З кінця 1864 року жив у Швейцарії, Флоренції. У Швейцарії зустрічався з Олександром Герценом. 1870 — родина Поджіо переїжджає до Італії. В грудні 1872 року Поджіо тяжко захворів, навесні 1873 року — на його прохання перевезений до Вороньків, де він і помер. Похований у Вороньках поряд із С. Г. Волконським, як і бажав.
Мемуарист. Зберігся автограф його «Записок декабриста». У них він називає кріпосне право лиходійським рабством, із захопленням пише про Пугачова, підкреслюючи, що той боровся проти кріпацтва, відстоював свободу, називає його великою історичною особистістю.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
