Планетологія

Планетологія — комплексна наукова дисципліна, що вивчає будову та розвиток планет Сонячної системи та їхніх супутників^[1]. Об'єкти планетології включають небесні тіла розмірами від мікрометеоритів до газових гігантів, їх склад, історію та процеси, властиві для них.^{[джерело?]}

Будова Землі

Досліджує фізичні властивості, хімічний склад і внутрішню будову планет Сонячної системи. Складається з таких розділів^[2]: планетарна геологія, селенологія (досліджує Місяць), ареологія (Марс), гермесологія (Меркурій) і афрологія (Венера). Планетологія сформувалась у 1950-х роках, набула розвитку в зв'язку з космічними дослідженнями. 1955 року було створено комісію астрогеології географічного товариства СРСР, 1962 року назву комісії було змінено на сучасну (планетології)^[2].

Використовує наукові методи та дані багатьох інших дисциплін, і може вважатися частиною наук про Землю^{[джерело?]}. Наукові методи, якими користуються планетологи в своїй роботі включають астрономічні спостереження, вивчення космосу (в тому числі пілотованими місіями без участі людини) та порівняльне і експериментальне вивчення метеоритів, що досягають Землі. Велику роль відіграє також теоретичний підхід та комп'ютерне моделювання. Головною складовою планетології є астрогеологія^{[джерело?]}.

Приблизні розміри планет відносно одна одної та Сонця

Наприкінці 1980-х років Джордж Уезерілл^[en] розробив одну з перших програм для чисельного моделювання процесу укрупнення планетезималь.^[3][4]

Див також

• Космогонія
• Формування та еволюція Сонячної системи
• Планетозималь
• Походження Місяця
• Пізнє важке бомбардування
• Абіогенез
• Гіпотеза світу РНК
• Найперші відомі форми життя

• Планетарна геологія
• Селенографія
• Ареографія

Джерела

1. Планетологія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 359. — ISBN 966-613-263-X.
2. А. Я. Радзгвілл. ПЛАНЕТОЛОГІЯ. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
3. Сергеев, Александр. Рожденные из пыли | Публикации | Вокруг Света. www.vokrugsveta.ru (рос.). Процитовано 4 червня 2022.
4. Биография Земли: основные этапы геологической истории • Библиотека. «Элементы» (рос.). Процитовано 4 червня 2022.

Література

1. Відьмаченко А. П. Порівняльна планетологія: навчальний посібник. / Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. ; Нац. акад. наук України, Голов. астрон. обсерваторія. — К.: ДІА, 2013. — 551 с.
2. Киселевич Л. С. Порівняльна планетологія: підручник. — К.: Ніка-Центр, 2011. — 256 с.
3. (рос.) Кокс Б. Чудеса Солнечной системы. — М.: Эксмо, 2012.
4. (рос.) Ксанфомалити Л. В. Парад планет. — М.: Наука. Физматлит, 1997.
5. (рос.) Бережной А. А. и др. Солнечная система. — М.: Физматлит, 2008.
6. (рос.) Теерикорпи П. и др. Эволюция Вселенной и происхождение жизни. — М.: Эксмо, 2010.
7. (рос.) Савиных В. П., Смирнов Л. Е., Шингарева К. Б. География внеземных территорий. — М.: Дрофа, 2009. — 253 с.
8. (рос.) Язев С. Лекции о Солнечной системе: учебное пособие. — М.: Лань, 2011. С. — 382. ISBN 978-5-8114-1253-2

Посилання

• (англ.) Lunar and Planetary Institute — американський науковий інститут досліджень планет і їхніх супутників в Бостоні, член Асоціації університетів космічних досліджень.
• (англ.) The Planetary Society — сайт Планетарного товариства США.
• (англ.) NASA's Planetary Photojournal — колекція космічних знімків об'єктів Сонячної системи від НАСА.