Письмова мова
представлення мови через написання З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Письмова мова — вираження природної чи штучної мови за допомоги письма. Письмова мова є вторинним відображенням природної мови, первинною формою якої є усна мова[1]. Добре розроблена й усталена форма письма, що підпорядкована мовним і орфографічним нормам, називається графолектом[2][3].

Писемність, на відміну від усного мовлення, є довговічною, уможливлюючи комунікацію в часі та просторі[4], також за відсутності адресата[5]. З погляду структури, вона більше логічна та послідовна, характеризується стилістичною виваженістю та синтаксичною різноманітністю (поширені складнопідрядні речення, пасивні конструкції, дієприкметникові звороти тощо)[4]. З естетичних міркувань у письмових текстах уникають повторів і прагнуть до композиційної впорядкованості та зв'язності тексту[4]. У лексиці переважають іменники та прикметники, лексика позбавлена емоційного забарвлення, з'являються абстрактні вирази та елементи високого стилю (книжні вирази)[4], а також більше складніших реченнєвих конструкцій[5]. Письмова мова позбавлена міміки і жестів та невербального коду[4]. Вона також не містить мовних помилок, характерних для усного мовлення, що дозволяє краще передати точність повідомлення[6]. Письмова мова, зокрема, регулюється нормативними правилами (правописними нормами, конвенціями з написання тощо)[7].
Письмова мова завжди виникає як доповнення до усного мовлення[8]. Багато зниклих мов відомі лише завдяки письмовим пам'яткам.
Див. також
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.