Пилипенко Антон Петрович

Анто́н Петро́вич Пилипе́нко (13 квітня 1903, Корнин, Російська імперія — 25 березня 1944, Вороновиця, СРСР) — радянський військовик, генерал-майор Червоної армії. Учасник Другої світової війни. Кавалер двох Орденів Леніна, Ордена Червоного Прапора та Ордена Вітчизняної війни І ступеня.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко.

Пилипенко Антон Петрович
Генерал-майор
Загальна інформація
Народження	13 квітня 1903(1903-04-13) Корнин, Російська імперія
Смерть	25 березня 1944(1944-03-25) (40 років) Вороновиця, СРСР (Авіакатастрофа)
Поховання	могила Антона Пилипенкаd
Національність	українець
Військова служба
Роки служби	1922—1944
Приналежність	СРСР
Формування	38-ма армія
Війни / битви	Друга світова війна
Командування
1942-1944 Начальник штабу 38-ї армії 1941 Начальник штабу 62-ї Тсд
Нагороди та відзнаки

Життєпис

Антон Пилипенко народився у містечку Корнин, що на Житомирщині^[1]. У серпні 1922 року через Київський міський військовий комісаріат записався на добровільну службу до Червоної Армії. Від початку німецько-радянської війни перебував у лавах діючої армії. Спершу воював на посаді начальника штабу 62-ї стрілецької дивізії. Планував важкі бойові операції підрозділу в умовах оточення, що дозволило розірвати кільце з великими втратами для німецьких військ^[2].

Після присвоєння звання «генерал-майора» був призначений на посаду начальника штабу 38-ї армії Воронезького фронту. За його безпосередньої участі розроблялися операції зі звільнення багатьох великих населених пунктів України, в тому числі Сум, Білопілля^[3], Києва, Житомира, Брусилова, Вінниці, Жмеринки^[4]. Під час бойових дій перебував здебільшого на передовій, брав участь в організації спротиву німецьким контратакам.

Трагічно загинув у авіаційній катастрофі 25 березня 1944 року поблизу міста Вороновиця у Вінницькій області. В той день він з дозволу командуючого армією генерал-полковника Кирила Москаленка та члена військової ради армії генерала Єпішева вилетів навідати нещодавно звільнені рідні місця на літаку По-2, однак дорогою літак зазнав аварії.

Похований на Меморіалі Вічної Слави у Києві^[5].

Нагороди

• Орден Леніна (17 листопада 1943) — за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть та мужність^[3][6]
• Орден Леніна (4 лютого 1943) — за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть та мужність^[7]
• Орден Червоного Прапора (31 серпня 1941) — за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть та мужність^[2]
• Орден Вітчизняної війни I ст. (21 червня 1944, посмертно) — за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть та мужність^[4]