Парняков Серафим Платонович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Серафим Платонович Парняков
Народився	1 (14) січня 1913(1913-01-14) Афурино
Помер	9 березня 1987(1987-03-09) (74 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	науковець
Alma mater	Ленінградський інститут точної механіки і оптики
Галузь	приладобудування
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Нагороди

Серафи́м Плато́нович Парняков (1 (14) січня 1913(19130114), Афурино — 9 березня 1987, Київ) — радянський вчений в галузі приладобудування, доктор технічних наук (з 1967 року), Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР.

Біографія

Народився 14 січня 1913 року в селі Афуриному (нині Великоустюзького району Вологодської області). У 1931 році закінчив Великоустюзький сільськогосподарський технікум, в 1937 році — Ленінградський інститут точної механіки і оптики за фахом «інженер-механік».

• в 1937–1938 роках працював заступником начальника цеху Красногорського оптико-механічного заводу (місто Красногорськ, Московської області);
• в 1938–1941 роках — заступник головного технолога Ізюмського оптико-механічного заводу (місто Ізюм, Харківської області);
• у 1941 році разом із заводом евакуйований у місто Томськ Новосибірської області;
• з 1943 по 1946 рік — заступник начальника цеху Загорського оптико-механічного заводу (місто Загорськ, Московської області);
• з 1946 по 1956 рік — начальник центральної заводської лабораторії заводу «Арсенал» (місто Київ);
• З 1956 по 1987 рік — головний конструктор Центрального конструкторського бюро заводу «Арсенал».

Могила Серафима Парнякова

Помер 9 березня 1987 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 31).

Наукова діяльність

Займався науковими дослідженнями в області оптичної техніки, високоточними системами кутових вимірів, автономного визначення азимутальних напрямків.

Був головним коструктором з розробки систем прицілювання балістичних оперативно-тактичних («Скад-А»,-В,-С, «Темп», «Темп-С», «Точка», «Точка-У», «Ока-У») і стратегічних бойових ракетних комплексів стаціонарного (наземного — Р-7А, Р-9А, Р-12, Р-14, Р-16 і шахтного Р-9А, Р-12У, Р-14У, Р-16У, Р-36, Р-36П, УР100, УР-100К, УР-100Н, УР-100НУ, МР-УР-100, Р-36М, Р-36МУ, Р-36М2), мобільного (ґрунтового — РТ-2ОП, «Темп-2С», «Піонер», «Піонер-3», «Тополя» та залізничного — РТ-23УТТХ) і морського (Р-11ФМ, Р-13, Р-21, Р- 27, Р-27У, Р-27К, Р-29, Р-29Р, Р-31, Р-39, Р-29РМ з різними їх модифікаціями) базування.

Був також головним конструктором систем прицілювання крилатих ракет, що запускаються з підводних і надводних кораблів ВМФ (П-5, П-5Д, П-6, П-7, П-35, «Метеорит-М», «Граніт», «Яхонт»), а також систем прицілювання ракет-носіїв космічних апаратів («Восток», «Восход», «Союз», «Космос», «Космос-2», «Космос-3», «Інтеркосмос», «Циклон», «Циклон−2», «Циклон-3», «Протон», «Протон-К», «Зеніт», «Енергія-Буран»).

Головний конструктор по розробці бортових оптико-електронних приладів орієнтації штучних супутників Землі.

Автор 76 винаходів, багатьох наукових та науково-технічних публікацій.

Відзнаки

Герой Соціалістичної Праці (з 1969 року), лауреат Державної премії СРСР (1970).

Нагороджений двома орденами Леніна (в 1961 і 1969 роках), двома орденами Трудового Червоного Прапора (в 1957 і 1964 роках), орденом Жовтневої Революції (1976), орденом «Знак Пошани» (1959), багатьма медалями, в тому числі золотою медаллю імені С. П. Корольова АН СРСР (1970) і медаллю імені М. К. Янгеля (1981), заснованою Федераціями космонавтики СРСР і України.

Пам'ять

У Києві, на будівлі ЦКБ «Арсенал» по вулиці Князів Острозьких, 8, Серафиму Парнякову встановлено меморіальну дошку^[1].

Примітки

1. Сайт Державного космічногго агентства України [Архівовано 15 грудня 2009 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

• Энциклопедия «Космонавтика»(рос.).