Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Вишива́нкова хода́ — святковий парад, з метою популяризації українських одягу та традицій в Україні. Носіння вишиванок стало популярним явищем в українській міській культурі з початків XXI століття. Символізує повернення суспільства до своїх національних та культурних витоків. Починаючи з 2008-го року[1][2], подібні акції проводяться майже щороку в кожному обласному та районному центрах. Складова частини українських етно-фестивалів чи зібрань. Інші назви — Ма́рш у вишива́нках, Пара́д вишива́нок.
| Вишиванкова хода | |
|---|---|
Ще за часів перших проявів української державності (початки ХХ-го століття) в суспільстві почалися національні об'єднуючі рухи-потуги. Все це стало наслідком загальноєвропейських подій — «Весни народів», коли на теренах сучасної України розпочалася культурна та етнічна самоідентифікація і національний одяг став одним з наскрізних елементів цих зрушень. З початків ХХ-го століття українці мали свої чітко сформовані ознаки, а під натиском польської та російської етнічної експансії почався їх об'єднуючий рух, котрий згодом вилився в перші українські державні формування — УНР, ЗУНР. Але внаслідок різних політичних та суспільних обставин утримати набуте невдалося і терени України були поглинуті експансією.
Аби придушити опірність української спільноти, завойовники вибудовували різноманітні схеми по нівелюванню української індентичності: як жорсткими методами (пацифікація, інтервенція, цензура, атеїзм, інтернаціоналізм) так і завуальованими інформативними діями (маскульт, кіно, газети).
Водночас, в деяких моральностійких представників української спільноти все частіше розвивалася опірність таким діям зі сторони тогочасних режимів (СРСР, Польщі, Румунії). На Західній Україні проукраїнськість сформувалася організаційно в «Просвіту» та спортивно-рахункове товариство «Січ», у меншій мірі в панслов'янському «Соколі» та космополітичному «Пласті», місцеву кооперацію і в усіх цих іпостасях було основне — гуртування української громади. Українці збиралися на ці свої зібрання, приходячи туди, зазвичай, в українських одностоях (вишиванках) — таким чином показуючи свою згуртованість та налаштованість на розвій української культури. Як наслідок, все це заклало міцні підвалини подальшим українським культурним звитягам (оскільки політичні та військові були придушені в корені). І навіть в складні часи агонії режимів і з середини XX століття українська інтелігенція та українці по духу — почали використовувати українські вишиті сорочки (вишиванки) як елемент самоідентифікації та опозиційності тогочасним режимам.
З тих часів почав формуватися український суспільно-культурний прошарок, який популяризував українську культуру і вишиванка (нарівні з українською піснею) стала головним складником цього руху. І коли почав розвалюватися комуно-соціалістичний табір — то знову ці явища національного відродження постали в українській громаді. Рушіями цих національно-державницьких устремлінь були, ті ж таки, носії української культури та звичаїв/устоїв (світських, релігійних та мистецьких). А після проголошення Незалежності України ще більше постала потреба в самоідентифікації уже громадян нової і незалежної держави (що цілком корелює зі світовими процесами, наприклад відомим гаслом «…Створили Італію, тепер треба створити італійців»).
З часів Незалежності мешканці України поринули в вивчення та відродження призабутих українськиї звичаїв та традицій і «вишита сорочка» стала ознакою невмирущості народних традицій, які невдалося знівелювати та перечеркнути за численними побутовими проблемами чи життєвими колізіями. Адже, майже, при забороні уживання національного одягу (в побуті, установах та в громадських місцях) — народна ментальність українця, аби оберегти свої традиції/звичаї — просунула «вишиту сорочку» та національний одяг в сферу культури, мистецтва й таким чином проходила ті штучні бюрократичні перепони. З тих пір (по відновленню держави) в українському суспільстві все частіше послуговуються національним одягом, і поступово він почав повертати свої позиції — перетікаючи зі сфери культури в побут. Стало принятним одягати вишиті сорочки та прикрашати себе національними прикрасами при відвідуванні культурних та офіційних заходів, приходити на свята та забавлятися в українськиї одностроях.
Наразі, в XIX столітті суттєвим чинником опірності, українським звичаям-традиціям, стало міське космополітичне середовище та перекоси сучасної інформаційної ери. Сьогодні спостерігається намагання витіснити продукти національної культури знеособленим і навіть примітивним маскультом. Щоби встояти під навалою «попси» та кічу український суспільно-культурний прошарок почав гуртуватися й впроваджувати нові чи призабуті старі, притаманні українцям заходи. Так серед митців стало прийнято при проведенні своїх акції популяризувати українські звичаї та одяг (особливо цим відзначаються культові музиканти та письменники Олег Скрипка, гурт «Гайдамаки», брати Капранови, Іван Малкович, Кому Вниз, Сокира Перуна). Численні свята та фестини супроводжуються популяризацією українського вбрання та вишиванок. І коли, популяризуючи на собі українське, вони збираються в одному місці то цей гурт (в залежності від кількості) нагадує так звані «ходи/паради вишиванок». І особливо ці події харктерно вирізняються в сучасному знеособленому та сірому середовищі міської агломерації — коли в сірій та одноманітній масі з'являється навіть невеличка група одягнених в різнобарвні вишиванкові узори — створюється якісно нова атмосфера, що оживляє все довкола. Усвідомлюючи естетичні та звичаєві принади такої поведінки, все більше та більше українців прилучаються до руху популяризаторів українських традицій та устоїв, і, гуртуючись таким чином, самоідентифікують себе — беручи участь у цих «вишиванкових парадах».
Особливістю таких «Вишиванкових парадів» є їх народна основа, відсутність єдиного керівного центру та примусовості, «багатопотоковість» явища, його екстериторіальність, загальність для всієї етнічної території українського народу.
Найбільш активний прошарок української спільноти захопився «вишиванковими маршами» — як елементом самоідентифікації та прояву своїх певних устремлінь. Це була їх реакція на політичні явища в країні, чи спортивні події — а то й просто спонтанні зібрання (які ще називають флеш-мобами — такий собі елемент сучасної молодіжної міської культури)
Найвідоміші з них:
Доволі часто хода у вишиванках використовується як елемент політичної культури в українській спільноті. Різні політичні та громадські організації використовують українські національні вишиванкові однострої як об'єднуючий елемент в тих акціях, який несе й додаткове політично-забарвлене навантаження. Найчастіше ці акції проводяться в дні колишніх історичних подій, або ж під-час резонансних теперішніх подій і до цих акцій здебільшого вдаються структури-організації національного та проукраїнського спрямування.
Найбільш характерні та відомі акції:
Значний поштовх до популяризації народного вбрання в столиці України поклав міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій», організований рок-музикантом Олегом Скрипкою. Перший фестиваль пройшов 10-11 липня 2004 року на Співочому полі й став традиційним щорічним заходом. В 2007 та 2008 році концертній програмі фестивалю передувала багатолюдна фестивальна хода від Андріївського узвозу до Співочого поля. Учасники ходи йшли у вишиванках та народних одностроях.
24 серпня 2005 року рідновірські громади вперше провели акцію «Хода за Рідну Віру», яка традиційно проводилася на День Незалежності й в наступні роки. Вдягнуті у вишиванки, тримаючи у руках рідновірську та державну символіку, учасники акції проходили центральними вулицями столиці, популяризуючи народне вбрання та ідеї Рідної Віри.
3 травня 2008 року організатори етно-фестивалю "Країна мрій" провели центральними вулицями Києва Парад вишиванок. З 24 серпня 2010 року Парад вишиванок традиційно щороку проходить на День Незалежності України збираючи тисячі учасників - як киян так і гостей міста з різних областей України.
Двічі на рік у Києві проходить вишиванкова хода «Мегаграндіозний марш у вишиванках», організаторами якого є студенти столичних вишів. Уперше про організацію маршу у вишиванках задумався студент київського вузу Андрій Бабінський. Реалізував він свій задум восени 2008 року. Тоді на захід прийшло всього 4 людини. З цього моменту і починається відлік історії Мегамаршу. II похід Мегаграндіозного маршу у вишиванках відбувається 12 жовтня 2008 року. На нього приходить всього двоє чоловік. Далі ж починається піднесення заходу. На III, IV та V походи приходять близько 40 відвідувачів. VI відзначається збільшенням присутніх (близько 70 людей), присутністю преси, більшою зацікавленістю. До того часу (в різний період) до організації походу долучаються ще й інші студенти: Олена Базилівська, Влад Гаркавенко, Сергій Сірко, Ганна Письменюк, Ірина Горак, Максим Непийпиво, Марія Голяченко, Микола Шевчук.
VII похід Мегаграндіозного маршу у вишиванках відбувся 22 травня 2011 року. Він зібрав разом понад дві сотні людей у вишиванках. Цей похід набув розголосу у суспільстві. На заході були присутні письменники Сергій Пантюк та Сашко Лірник, громадський діяч Олесь Доній, представники кількох телеканалів та газет. Уперше перед початком ходи було організовано виступи запрошених гостей. Крім того, відбувся перший конкурс на найкращу вишиванку.
Чергова вишиванкова хода відбулася 18 вересня 2011 року.
Програма заходу включала: — виступи організаторів та спеціально запрошених гостей на початку заходу; — прохід вулицями Києва; — конкурс на найкращу вишиванку та подарунки переможцям; — неофіційну частину (відвідання одного з мальовничих куточків Києва (уже традиційно таким місцем став Музей національної архітектури й побуту Пирогова) для знайомства, спілкування, фотографування).
Наступний — ІХ марш вишиванок провели у Києві 20 травня 2012 року. Вулицями столиці України пройшли кілька сотень людей, вбраних у національний український одяг. Учасники співали пісень, декламували вірші і не приховували задоволення від того, що популяризують українське.[6][7]
У неділю, 24 травня 2015 р. у Києві відбувся вже традиційний багатотисячний 15-й Мегамарш у вишиванках. Кияни у національних сорочках зібрались біля Золотих Воріт і, після короткого відкриття, вирушили ходою через Софіївську та Махайлівську площу до арки Дружби народів.[8]
Як у Києві пройшов Мегамарш у вишиванках (повне відео) 24 травня 2015 року
28 квітня 2010 року центральними вулицями Львова пройшов парад вишиванок, присвячений пам'яті дивізії СС «Галичина» і спрямований на пропаганду традиційного українського одягу як засобу боротьби проти русифікації молоді. Почалася хода, в якій узяли участь понад дві тисячі осіб, біля пам'ятника Степанові Бандері. Біля пам'ятника жертвам комуністичних злочинів хода зупинилася, учасники параду хвилиною мовчання вшанували загиблих та поклали квіти до монумента. Потім колона зробила коло по центральній площі Ринок і зібралася на віче біля пам'ятника Тарасові Шевченку[9].
7 травня 2011 року кілька тисяч фанів «Карпат» і «Динамо» за кілька годин до матчу між цими командами провели спільну ходу у вишиванках від центру міста до стадіону «Україна». Після гри вишиванки вділи також футболісти і головний тренер «Карпат»[10][11].
24 серпня 2011 року близько трьох тисяч львів'ян взяли участь у святковій ході з нагоди 20-ї річниці Незалежності України. Учасники ходи, одягнені у вишиванки та футболки з написами «Степан Бандера — Роман Шухевич — Герої України!», а також в українські національні костюми, пройшли центром міста від будівлі обласної ради до пам'ятника провіднику ОУН Степану Бандері. До маршу приєдналися делегації з різних районів Львівщини, мешканці міста, а також велика кількість молодих людей з державними прапорцями в руках і жовто-блакитними стрічками на грудях[12].
21 травня 2015 р. у Львові оприлюднили 5 фактів про свято вишиванки:
Див. також Хід по Запоріжжю у 1990 році.
Перший «Вишиванковий хід» фактично відбувся в рамках святкування 500-річчя Запорозького козацтва. Тоді по місту Запоріжжю, переважно у національному одязі або з його елементами пройшло за різними оцінками 400–500 тис. чоловік. Маршрут ходу — від Правого берега через Дніпрогес по головній вулиці (ім. Леніна) до центру м. Запоріжжя[15]
У подальші роки «вишанкові зібрання» проходили у місті спонтанно і були приурочені до національних свят.
З 2009 року в Запоріжжі сформувалася ініціативна група людей, які таким чином «протистояли втраті історичної національної пам'яті усвідомлюючи, що навернення до традицій народу є природним механізмом самозахисту і самозбереження кожного українця». Якщо відпочатку Артему Стельмашовавину вдалося зорганізовувати разом з однодумцями українські молодіжні вишиванкові флеш-моби, то вже в з 2011 року[16] цей рух отримав належну підтримку серед громадських товариств та частини спільноти запоріжан, як акція в переддень Дня Незалежності України[4].
Крім того, низка політичних та громадських організацій використовують вишиванкові ходи-марші в своїх публічних акціях. А при проведенні українських фестивалів на острові Хортиця — їх організатори також намагаються заохочувати «вишиванковий дрес-код» серед відвідувачів тих заходів.
У рамках щорічної акції «Українська вишиванка», що відбувається з 2010 року в День незалежності України, лучани беруть участь у вишиванкових інсталяціях, себто гуртуючись утворюють певні символи, елементи, і тим самим показують свою організаційно-творчу складову[19]. Як і в інших містах, низка політичних та громадських організацій використовують вишиванкові ходи-марші в своїх публічно-політичних акціях. Ряд фестивалів та культурних зібрань у Луцьку супроводжуються «вишиванковим дрес-кодом» серед відвідувачів тих заходів.
Хмельничани у 2014 р. святкували День Незалежності України під дощем, але з гарним настроєм та 50-метровим прапором. Дощ не завадив "Параду вишиванок" [22]
Традиція проведення святкових парадів у вишиванках відродилася в новітній історії м. Харкова у 2008 р. Ініціатором таких заходів виступила Харківська обласна організація Української Народної партії, яка запросила мешканців та гостей міста разом відсвяткувати День Незалежності України і прийти до пам'ятника Тарасу Шевченку у вишиванках та з елементами української національної символіки[23]. Безпосередньо акції передував «круглий стіл» за участю слобожанських мистецтвознавців, майстрів, педагогів і журналістів[24], учасники якого дійшли висновку, що українська вишита сорочка — це не «шароварщина» і не минувшина, а красивий і модний стиль, який стає все популярнішим серед молоді та свідомих українців.
Відтепер різновиди вишиванкової ходи є невід'ємним елементом святкування в м. Харкові визначних дат в історії України (зокрема — Дня соборності та Дня незалежності). З кожним роком до цих заходів активно долучається молодь. Віковічні традиції доповнюються новітніми формами: все більшої популярності набуває малювання на тілі національної символіки («боді-пейнтінг»).
21 серпня 2011 р. за ініціативи «Молодої Просвіти» та Громадянської ініціативи «Оновлення країни» в м. Харкові відбулася чергова вишиванкова хода, присвячена 20-річному ювілею Незалежності. Захід був доповнений українським козацьким бойовим гопаком, бразильською капоейрою і концертом. Цікаво, що до події у Харкові долучився мешканець з Дрогобича Олег Дукас, який приїхав із Львівської області спеціально на це свято. Загальна кількість учасників харківської «Вишиванкової ходи» — близько 200 чол.[25]
У Харкові 23 травня 2015 р., пройшов парад вишиванок - близько 500 осіб у вишиванках колоною пройшли по тротуару вул. Сумської від площі Свободи до площі Конституції. Марш розпочався з виконання гімну України.[26]
Парад вишиванок у Харкові на День Державного прапора // 23 серпня 2016 року // ВІДЕО
Парад вишиванок у Харкові на День Державного прапора // 23 серпня 2017 року // ВІДЕО
Парад вишиванок у Харкові на День Державного прапора // 23 серпня 2018 року // ВІДЕО
Вишиванкова хода у Харкові на Міжнародний День вишиванки // 16 травня 2019 року // ВІДЕО
Див. День вишитої сорочки у Чернівцях.
Свято «День вишиванки» зародилося на факультеті історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету. За чотири роки існування «День вишиванки» переріс міський формат і став по суті регіональним буковинським святом. Це зібрання претендувало на гіннесівський рекорд. На площі в рамках свята відбувся святковий концерт.
20 травня 2012 року під час ювілейної ХХ молодіжної пішої прощі Стрийської єпархії до Гошівської чудотворної ікони Богородиці, яка перебуває на Ясній горі у монастирі отців Василіян с. Гошів на Івано-Франківщині, встановлено рекорд України — у пішому ході взяли участь 15027 осіб у вишиванках. Досягнення занесено до «Книги рекордів України»[31][32]. Загальна кількість прочан за різними підрахунками склала від 20 до 25 тис. Загальна відстань маршруту — 28 км.
23 травня 2015 р. У центрі Івано-Франківська з'явився патріотичний тротуар-вишиванка довжиною 220 метрів.[33]
Масштабна святкова хода в народному одязі з елементами шоу. Вона відбувається в Україні щороку 24 серпня на День незалежності. Участь в цій акції беруть усі регіони України, які на святі влаштовують свій показ. Організатори дійства — ГО «Столичні ініціативи», «Країна Мрій» та ін.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
